Безперечно, що тривалі ринкові реформи принципово змінили соціально-економічне становище України. Вже мало хто сумнівається в доцільності розбудови ринкової економіки. Однак відкритим залишається питання щодо завершення перехідного етапу трансформації національної соціально-економічної системи та стратегії подальших реформ.
Україна відійшла від централізовано-планової економіки, але до системи стратегічного (корпоративного) планування не прийшла. Відсутність економічної стратегії згубна для економічного розвитку, особливо в умовах трансформаційного процесу, коли зміна моделі економіки є практичним завданням.
В Україні не відбувалося швидкого та гнучкого пристосування до змін в економічному середовищі внаслідок недостатньої кваліфікації менеджменту підприємств, галузей та в цілому народному господарстві, який не зміг використати світовий досвід антициклічного регулювання, нераціональної міжгалузевої структури та структури основних фондів, а також внаслідок сильних політичних впливів (в основному демагогічно-популістських). Після 1991 року поглиблюється технічна відсталість значної частини підприємств. Через спад виробництва та нестачу інвестиційних ресурсів майже припинилося оновлення основних виробничих фондів, катастрофічно збільшується їх моральний та фізичний знос. Має місце структурна деформація промислового виробництва у бік сировинних галузей, орієнтованих на експорт (передусім чорної металургії), яка супроводжується глибокою деградацією виробництв, що повинні задовільняти потреби внутрішнього ринку. Найбільше потерпіли наукоємні галузі – машинобудування, високотехнологічні галузі хімічної промисловості, а також легка промисловість і виробництво товарів широкого вжитку.
В Україні, на жаль, переважна більшість важливих реформ досі недоведена до логічного і результативного завершення. У президентськомупосланні 2008 року знову повторювалося, що попри зростання, економіцібракує стратегії реформ, у ній досі відсутні реальні структурні зміни – запасивності виконавчої влади національне господарство залишаєтьсянеконкурентним і енерговитратним.
Таким чином, для формування позитивного тренда в умовахпостіндустріальної трансформації необхідний державний вплив наекономіку, який полягає в наступному: вибір національних пріоритетіврозвитку, зокрема в області високотехнологічного і наукоємного секторів;збалансованість як державних, так і приватних інвестицій в НДДКРі формування на цій основі приватно-державного партнерства; створеннянових структур національної інноваційної системи у формі кластерівновітніх технологій, що є технопарками, науковими центрами;стимулювання університетів для переходу від класичної схеми «наука +освіта», до схеми «наука + освіта + інноваційний бізнес»; вдосконаленняінституційної бази нової економіки, зв'язаної з використаннямінтелектуальної власності.
Особлива організуюча роль держави у вітчизняній економіціпов'язується з недостатньою або заниженою активністю суспільства таіндивідів. В ході ринкових реформ черговий раз виявилася неготовністьзначної частини населення до самостійного заняття бізнесом. Замістьактивної участі в ринкових відносинах одна його частина відійшла у біксамоізоляційної пасивності, інша – спекуляції і рекету, і лише третяповелася відповідно до етики підприємництва. Відповідно ми стикаємосяз викликами, які вимагають певних змін.
1. Дорогунцов С., Чижова В. Методологічні проблеми відтворення основного капіталу в трансформаційний період//Актуальні проблеми економіки. – 2010. - №6.
2. Прощалкіна А.М. Формування національних інноваційних систем у країнах із трансформаційною економікою//Економіка України. – 2002. - №12.
3. Світ. Європа. Україна. Трансформація економіки та інтеграція/Ю.В. Гончаров, Ю.О. Петін, О.М. Сальник. – К.: Знання України, 2007.