• урядам не потрібно втручатись у зовнішню торгівлю: вони мають підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;
• нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги , та торгувати ними в обмін на товари, переваги у виробництві яких мають інші нації;
• зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці розширенням ринку за межі національних кордонів;
• експорт є позитивним чинником для економіки, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;
• субсидії на експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін і тому мають бути скасовані.
Концепція абсолютних переваг домінувала аж до початку XIX століття, доки не з'явилася інша думка, насамперед теорія порівняльних переваг Девіда Рікардо (1772—1823 pp.).
У 1817 р. Девід Рікардо опублікував свою працю "Принципи політичної економії та оподаткування", де обґрунтував теорію порівняльних переваг, яка й до теперішнього часу залишається однією з найважливіших та незаперечних теорій економіки.
Він показав, що абсолютні переваги є частковим випадком загального правила.
Теорія порівняльних переваг базується на тих припущеннях, що така теорія є, але вона використовує додаткову категорію альтернативних витрат. Д. Рікардо вивів закон порівняльних переваг виходячи з наступних передумов:
трудова теорія вартості;
вільна торгівля;
постійні витрати виробництва;
абсолютна мобільність праці всередині країни і повна
немобільність у відносинах між країнами;
відсутність технічного прогресу;
відсутність транспортних витрат
На думку Д. Рікардо, альтернативні витрати — це порівняння цін одиниць товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.
З поняття альтернативних витрат випливає альтернативна ціна, як робочий час, потрібний для вироблення одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виготовлення одиниці іншого товару. Згідно з законом порівняльних переваг навіть якщо економіка однієї країни менш ефективна за економіку іншої у виробництві обох товарів, то все одно існує основа для взаємовигідної торгівлі. Перша країна повинна спеціалізуватися на виробництві та експорті тих товарів, виробництво яких менш неефективне, тобто таких, які мають порівняльні переваги; а також імпортувати ті товари, виробництво яких найефективніше, тобто таких, при виробництві яких країна має деякі недоліки.
Наступною моделлю, яка пояснює детермінанти порівняльних переваг, тобто висвітлює причини існування різниці відносних цін на товари між двома країнами, є модель Хекшера-Оліна. Ця модель також досліджує вплив міжнародної торгівлі на дохідність факторів у двох країнах. Основною причиною існування порівняльних переваг вважається наділення певної країни факторами виробництва. Такий підхід пояснюється кількома причинами . По-перше, незважаючи на дебати між економістами, що постійно тривають, різниця між наділенням факторами є дуже важливим поясненням. По-друге, такий підхід пов'язує міжнародну торгівлю з національною алокацією ресурсів та розподілом доходів. Нам надається можливість дослідити взаємозв'язок між міжнародною торгівлею та міжнародним рухом капіталу. Нарешті, підхід Хекшера й Оліна є достатньо загальним для того, щоб включати в себе багато інших пояснень.
Взагалі теорія стверджує, що країна буде експортувати ті товари, виробництво яких потребує більшою мірою факторів виробництва, які є у достатній кількості в країні за меншими цінами, та імпортувати такі товари, при виробництві яких більшою мірою використовуються фактори, на які ця країна є бідною і які наявні за більш високими цінами. Тобто країна, багата на працю, буде експортувати працемісткі товари та імпортувати капіталомісткі.
Таким чином, сутність теорії абсолютних переваг полягає в тому, що країни експортують товари, які вони виробляють з меншими витратами, а імпортують такі товари, що виробляються іншими партнерами з меншими витратами.