Зміст
Вступ
РОЗДІЛ І. РИНКОВІ ВІДНОСИНИ ТА ЇХ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
1.1 Поняття ринку та ринкових відносин
1.2 Державне регулювання конкурентних відносин
РОЗДІЛ ІІ. ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ’ЄКТ РИНКОВИХ ВІДНОСИН
2.1 Поняття підприємства та його основні ознаки
2.2 Підприємництво та підприємницька діяльність суб’єктів господарювання
2.3 Капітал підприємства. Основні засоби та ефективність їх використання
Висновки
Список використаних джерел
Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.
Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник".
Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.
Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.
Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна, організаційна та творча.
Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва.
Організаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.
Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.
Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів, господарський ризик, економічна відповідальність.
Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво розглядається не як рід занять, а як особливість розуму і людської натури.
Таким чином, підприємець - суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.
Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчій потенціал людини.
Ринок - досягнення всього людства. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою" в рамках і з допомогою якого відтворюються і панують відносини товарного виробництва. Саме вони і є тим "робочим одягом", в якому діють економічні закони товарного суспільного виробництва. З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами.
У сучасній науковій літературі, в політичних та законодавчих документах поняття "ринкове господарство" нерідко ототожнюється з такими поняттями, як "ринок", "ринкова економіка", "ринкова організація виробництва". Ці поняття в цілому можна використовувати як тотожні для економічних систем, господарська діяльність яких ґрунтується на конкуренції [12, 208].
Ринкова економіка передбачає свої відповіді на основні запитання економічні: Що і в якому обсязі виробляти? Як виробляти? Для кого призначена вироблена продукція? Який життєвий цикл виробленого товару? На більшість цих питань ринкові відносини відповідають таким чином:
- виробляється те, на що є попит;
- виробляється стільки, яка величина попиту;
- виробляється продукція для того, у кого є гроші;
- виробляється на основі технології, яка зумовлює зменшення витрат і т. д.
Ринкова економіка ґрунтується на могутньому фундаменті матеріальних інтересів.
Конкурентно-ринкове середовище визначає найбільш життєздатні структури. Ринок спонукає до раціонального господарювання, вміння рахувати витрати й прибутки. Ринок стимулює диференціацію прибутків відповідно до кінцевих результатів господарської діяльності.
Суб'єктами ринкових економічних відносин є ті, хто є їх носієм, тобто хто продає та купує: практично кожна фізична особа, що не обмежена законом у правоздатності та дієздатності; групи громадян; трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності, держава.
Носії ринкових відносин - це ті, хто займається індивідуально-трудовою діяльністю; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства, міжнародні економічні організації тощо.
Одночасно суб'єктів ринкових відносин поділяють на виробників (продавців) та споживачів (покупців). Окрім того виділяють посередників, які "зводять" покупців та продавців. Такими посередниками є приватні комерсанти, банки, біржі, торгові філії, торгово-промислові палати, страхові компанії. Найбільш крупний посередник - держава. Прийнято виділяти чотири крупні суб'єкти ринкового господарювання: домогосподарства, фірми, банки та державу (уряд).
Об'єктами ринкових відносин є те, щодо чого вони існують: насамперед, це товари та послуги (предмети споживання та засоби виробництва), капітал, праця, земля та інша нерухомість, цінні папери, інтелектуальні досягнення (ідеї, відкриття тощо), інформація (в т. ч. реклама). Тобто об'єктами ринкових відносин є все те, що продається і купується.
Є декілька визначень ринку. Серед них:
- сфера обміну, у якій здійснюються угоди купівлі - продажу товарів і послуг; тобто це торгівля;
- сфера обігу, тобто форма товарно-грошового обігу, який включає не лише товарний обмін, а й грошовий обіг, обіг цінних паперів тощо;
- місце, де зустрічаються покупці та продавці;
- форма організації і функціонування економічних суб'єктів, що групуються на основі купівлі - продажу.
В цілому ринок як економічну категорію визначають:
- як сукупність економічних відносин, що виникають між суб'єктами економіки з приводу обміну результатами виробництва, товарного і грошового обігу та розподілу умов виробництва (виробничих факторів);
- як сферу економічних інтересів (потреб) суб'єктів економіки, де відбувається їх зіткнення і взаємодія;
- як форму об'єктивного і само регульованого функціонування товарного виробництва [7, 167].
Ринкова економіка за своїм соціально-економічним змістом є капіталістичною економікою; вона базується на капіталістичному способі виробництва. Капіталістична економічна формація охоплює такі інститути і принципи:
1) приватну власність;
2) клас капіталістів, власників засобів виробництва;
3) клас найманих працівників — робітників, інженерів і техніків, менеджерів, науковців;
4) свободу підприємництва і вибору;
5) особистий інтерес як головний мотив вибору;
6) конкуренцію;
7) опору на систему цін або ринкову систему;
8) обмежену роль держави.
Ринкова економіка чітко виявляє значення свободи, підприємництва і вибору. Споживачі вільні купувати те, що їм подобається; підприємства — виробляти і продавати те, що вони вважають доцільним; постачальники ресурсів можуть за власним вибором знаходити місце застосування матеріальних і людських ресурсів.
Складовою ринкової економіки є ринкова система. Ринкова система — це система ринків, цін і конкуренції. Саме система ринків, цін і конкуренції забезпечує координуючі й організаційні механізми, що виключають капіталістичний хаос у ринковій економіці, який породжують свобода підприємництва і вибору. Ринкова система, яку ми починаємо вивчати в цій темі, являє собою механізм, що виконує одночасно дві корисні функції: по-перше, сповіщає споживачів, виробників і постачальників ресурсів про рішення, які кожен з них прийняв, по-друге, синхронізує ці рішення, що забезпечує узгодження виробничих цілей.
Конкретними ланками ринкової системи є такі категорії, як попит, пропозиція, рівноважна ціна, конкуренція, ринок.
Ринкові відносини, їх суб’єкти і об’єкти. Ринкові відносини — це відносини і зв’язки, які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі-продажу товарів.
Суб’єктами ринкових відносин є споживачі, виробники і постачальники ресурсів.
Споживачами виступають ті суб’єкти, які мають гроші: підприємці, наймані працівники, дрібні товаровиробники, пенсіонери, учні та студенти. Таким чином, суб’єктом ринкових відносин виступає майже все населення країни. За умов ринкової економіки щоб споживати, потрібно спочатку купити на ринку.
Виробниками продукції виступають підприємства — капіталістичні і прості товаровиробники. Вони виробляють товари і послуги, які мають задовольнити потреби споживачів — покупців.
Постачальниками ресурсів, таких як земля, праця, капітал і підприємницький хист, є власники цих ресурсів. Землю як виробничий ресурс постачають землевласники, працю — її носії — робітники, інженерно-технічні працівники, менеджери, інші спеціалісти. Капітал постачають власники засобів виробництва — капіталісти, а підприємницькі здібності — підприємці.