Підприємство як суб'єкт ринку (стр. 4 из 6)

- індивідуалізація підприємства як самостійного суб'єкта господарювання забезпечується наявністю у нього власного найменування (фірмової назви), що відображається в його вихідних документах, печатці; як платник податку підприємство повинно мати ідентифікаційний код;

- порядок управління підприємством залежить від типу підприємства - унітарного (управління здійснюється одноособовим керівником, що призначається власником майна підприємства) чи корпоративного типу (управління здійснюється за допомогою створених учасниками органів: збори учасників, виконавчий та контрольний органи);

- ступінь самостійності підприємства (обсяг його прав та обов'язків) залежить від правового режиму майна підприємства: (а) підприємства-власники майна мають максимальний обсяг прав (затверджують свій статут, вирішують усі питання стратегічного плану - щодо реорганізації і ліквідації підприємства, зміни напрямків діяльності, використання майна (у т. ч. розподіл прибутку тощо) та мінімум обов'язків (сплата податків та інших обов'язкових платежів, ведення бухгалтерського обліку та подання статистичної звітності, внесення змін до відомостей державної реєстрації у разі наявності підстав для цього; дотримання вимог екологічного, трудового, містобудівного та іншого законодавства; виконання умов укладених договорів та дотримання прав і законних інтересів інших осіб); (б) щодо підприємств - не власників (правовий титул майна такого підприємства - або право повного господарського відання, або право оперативного управління) стратегічні питання створення та діяльності таких підприємств вирішуються власниками їхнього майна (їх представниками), які затверджують статут підприємства, призначають його керівника, визначають правовий титул майна та межі майнової самостійності підприємства, в т. ч. порядок використання його прибутку, вирішують питання реорганізації та ліквідації підприємства тощо [13, 208].

Частина питань погоджується з власником майна (створення філій, представництв підприємства, випуск облігацій підприємства тощо).

Лише деякі питання вирішуються підприємством самостійно (формування виробничої програми, прийняття (неприйняття) державного замовлення, встановлення господарських зв'язків, наймання та звільнення працівників, організація виробничого процесу і т. ін.). Таке підприємство має додаткові обов'язки, крім вже названих: виконувати вказівки власника або погоджувати з ним питання діяльності підприємства у передбачених законом та статутом підприємства випадках (якщо це не суперечить вимогам законодавства), відраховувати власникові визначену ним частину чистого прибутку підприємства; використовувати закріплене за підприємством майно лише в межах, визначених законом та статутом підприємства.

2.2 Підприємництво та підприємницька діяльність суб’єктів господарювання

Підприємництво – особливий вид діяльності людини у сфері економіки – ініціативно-самостійна, виробнича, комерційна діяльність окремих осіб, яка зорієнтована на отримання прибутку.

Така діяльність здійснюється: від свого імені, на власний ризик, під особисту майнову відповідальність підприємця.

Рис. 1. Функції підприємництва

Творча: народження підприємницької ідеї, врахування ризику.

Ресурсна: формування виробничих ресурсів, ефективне використання ресурсів.

Організаційно-супровідна: реєстрація підприємства, створення документації, організаційна побудова.

Принципи підприємництва:

1. Вільний вибір виду діяльності.

2. Залучення на добровільних засадах грошових коштів і майна підприємців.

3. Самостійне формування програмної діяльності, вибір споживачів, цілі.

4. Вільне розпорядження прибутком.

5. Врахування умов конкуренції.

6. Вільний вихід на зовнішній ринок.

Форми підприємництва:

Індивідуальна (одноосібна власність) – підприємцем є особа або сім’я.

Переваги:

- простота заснування;

- хороша мотивація праці;

- збереження комерційної таємниці.

Недоліки:

- не великі розміри діяльності;

- важко залучити інвестиції;

- повна відповідальність за борги;

- відсутність ефективності менеджменту.

Колективна

1. малий бізнес – базується на особистій власності декількох осіб або на їх оренді;

2. спільне підприємство – базується на колективній власності або на різних формах власності.

Дана форма підприємництва організується у вигляді: ТзОВ, ТзПВ, КД, СП та ін.[13, 176].

Переваги:

- ширші можливості діяльності;

- більша фінансова незалежність;

- ефективне управління та використання прибутку.

Недоліки:

- загроза членам підприємства майнової відповідальності;

- більший господарський ризик, більша кількість помилок.

Корпорація (акціонерне товариство) – майно підприємства формується за рахунок акцій, які вільно обертаються на ринку, а управління здійснюється акціонерами.

Переваги:

- залучення необхідних інвестицій;

- можливість постійно нарощувати обсяги діяльності;

- обмежена відповідальність акціонерів;

Недоліки:

- розбіжності між функцією управління, функцією контролю і функцією виробництва;

- сплата більших податків;

- посадові особи можуть впливати на діяльність корпорації у власних інтересах

Моделі підприємництва.

1. Класична – орієнтується на ефективне використання ресурсів та досягнення мети.

2. Інноваційна – орієнтується на використання інноваційних рішень(техніка, технологія, економіка та ін.).

Дана модель передбачає вивчення зовнішнього середовища прибутку стратегій діяльності, впровадження НТП.

2. Залежно від того які функції, у якій сфері діяльності виконує підприємство, розрізняють такі типи підприємства: виробниче, посередницьке і фінансове.

Виробниче підприємство

1. Основне – виробництво продукції або послуг;

2. Допоміжне:

- консалтингова діяльність;

- лізингова діяльність;

- маркетингова;

- проектувальна;

- інжинірингова.

Посередницьке підприємство – це спрямоване на координацію інтересів виробників і споживачів.

- агентування;

- торгово-комерційна діяльність;

- аукціон;

- біржі.

Агентування – здійснюють діяльність за допомогою агентів (осіб, які мають певні права функції і обов’язки)

Розрізняють таких агентів:

1. агенти-представники - уповноважені, які представляють інтереси однієї чи декількох фірм;

2. агенти-збутовики – допомагають збути продукцію;

3. агенти-закупівельними – допомагають формувати необхідний асортимент товарів.

Залежно від повноважень і організацій агенти можуть мати такі різновиди:

- дистриб’ютори;

- дилери;

- консигнанти;

- брокери.

Торгово-комерційна діяльність здійснюється гуртовими базами і гартівнями, гуртовими домами, окремими видами агентів (дистреб’юторами, брокерами).

Аукціонна торгівля – оприлюднені торги з попереднім оголошенням стартової ціни і лоту (неподільна партія товару). Є два види аукціонів: внутрішньодержавні і міжнародні.

Біржова торгівля – форма постійно-діючого оптового ринку:

- товарів – товарні біржі;

- сировини - сировинні біржі;

- цінних паперів – фондова біржа;

- валюти, золота, металів, каміння – валютна біржа;

- праці – біржа праці [22, 189].

Фінансове посередництво – діяльність підприємців у сфері надання фінансових послуг:

- банки і банкові установи;

- інвестиційні компанії та фонди;

- страхові компанії.

Правовою формою підприємництва є договір (контракт, угода) – це форма документального закріплення партнерських зв’язків, яка обумовлює предмет договору, взаємні права та обов’язки та відповідальність сторін.

Є два види договорів:

1. Установчий – документ, який засвідчує взаємне бажання осіб (фізичних або юридичних) до заснування нового підприємства.

2. Підприємницький договір – засвідчує згоду сторін до здійснення вибраної підприємницької діяльності, форми бізнесу.

Різновид підприємницького договору:

У сфері купівлі-продажу

- договір на поставку товарів;

- договір про аукціонний продаж;

- договір продажу майна;

- договір оренди майна;

- договір лізингова угода – право на користування машинами та обладнання.

У сфері розрахунків і кредитів

- лізинговий договір – договір, який укладається між власником конкретної інновації і особою, що буде її використано плата – роялті.

- договір поручительства – угода між трьома сторонами (кредитором, боржником і позичальником), за якої поручитель зобов’язується відшкодувати позичену суму замість боржника.

Договір страхування – угода між страховиком і страхувальником, яка зводиться до оплати страхувальником виплат до страховика у випадку необхідності.

- договір страхування від нещасних випадків;

- страхування майна;

- договір медичного страхування.

Колективний договір – укладається у сфері трудових відносин адміністрації з найманими працівниками; обумовлює права і обов’язки, режим праці, відповідальність і винагороди. Також можуть укладатися контракти про наймання працівників.

Підприємницькі договори мають приблизно однаковий зміст. Їх укладанню передують переговори під час яких висловлюють пропозиції та наміри сторін (оферта).

Включають:

1. Преамбули – містить інформацію про назву договору, місце і час укладання, факт укладання і повну назву сторін.

2. Основну частину:

- специфічні умови – предмет договору, якість, ціна, терміни, відповідальність сторін і застереження.

- загальні умови – фосмажорні обставини, арбітражний припис.

3. Завершальна частина – необхідні додатки, зразки, схеми, юридичні адреси сторін і підписи.

4. Підприємницька діяльність декількох суб’єктів здійснюється на основі партнерських зв’язків. Форми співробітництва залежать від особливостей бізнесу і пропозицій партнерів [12, 157].