Існують дві форми виробничого підприємництва:
1. Традиціоналістське підприємництво. Орієнтоване на виробництво традиційних товарів для постачання на ринок. Асортимент товарів, який вже давно випускається виробником, відносно стабільний, не підлягає суттєвим змінам за різновидами.
2. Інноваційне підприємництво. Передбачає організацію виробництва з широким використанням інновацій. Результатом такої організації виступає новий товар або товар з принципово новими характеристиками. Практика виробничої підприємницької діяльності у будь-якій формі включає в себе елементи інноваційного процесу.
Найбільшого розвитку в перші роки переходу до ринку набуло комерційне підприємництво. Ця сфера, в багато чому обмежена раніше, завдяки зусиллям енергійних, ініціативних людей почала стрімко розвиватися, головним чином як приватне, індивідуальне підприємництво. Нерідко серед них є і ті, кого раніше відносили до так званої «тіньової» економіки. У комерційному підприємництві підприємець виступає в ролі комерсанта, торговця, продаючи готові товари, придбані ним в інших осіб, споживачу, покупцю. У такому підприємництві фактором є сам товар, а прибуток підприємця утвориться шляхом продажу товару за ціною, що перевищує ціну придбання. Відзначимо, що якщо товар здобувається на законних підставах, то торгово-комерційне підприємництво не слід називати спекуляцією і на цій підставі засуджувати. Тільки коли спостерігається протизаконна, з порушенням правил торгівлі перепродажу, можна говорити про заборонну, злочинну спекуляцію.
Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове (фінансово-кредитне) підприємництво. Сфера його діяльності – обіг, обмін вартостей. Фінансова діяльність проникає і у виробничу і у комерційну, однак вона може бути і самостійною: банківська, страхова справа та ін. Суб’єктами підприємництва у фінансовій сфері є: банки, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди.
В останні роки все більшого розвитку в Україні набуває така перспективна форма, як консультативне підприємництво. Воно має багато напрямків (табл. 1), і зіставляючи рівень його розвитку в нашій країні з іншими розвиненими країнами, можна зробити висновок, що в найблищі роки консалтинг має стрімко розвиватися.[64, с.25]
Підприємництво як особлива форма економічної активності може здійснюватися як у державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізняють: державне та приватне підприємництво.
Державне підприємництво це форма здійснення економічної активності від імені підприємства, заснованого: державними органами керування, що уповноважені (відповідно до чинного законодавства) керувати державним майном (державне підприємство), або органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство). Власністю такого роду підприємств є форма відокремлення частини державного чи муніципального майна, частини бюджетних засобів, інших джерел. Важливою характеристикою таких підприємств виступає та обставина, що вони відповідають за своїми обов'язками тільки майном, що знаходиться в їхній власності (ні держава не відповідає по їх зобов’язаннях, ні вони самі не відповідають по зобов’язаннях держави).
Приватне підприємництво це форма здійснення економічної активності від імені підприємства (якщо воно зареєстровано в якості такого) чи підприємця (якщо така діяльність здійснюється без найму робочої сили, у формі індивідуальної трудової діяльності).
Звичайно, кожний з цих видів — державне і приватне підприємництво — має свої відмітні ознаки, але основні принципи їхнього здійснення багато в чому збігаються. І в тому і в іншому випадку здійснення такої діяльності припускає ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення до максимізації прибутку. Схожою є і типологія обох видів підприємництва.
Розмежування підприємницької діяльності за видами має здебільшого теоретичний, до того ж — неофіційний, характер. Тому допускається застосування різних ознак і, відповідно, критеріїв та видів підприємницької діяльності.
За ознакою суб’єкта — учасника відповідних правовідносин підприємницька діяльність поділяється на:
1. Підприємництво без участі юридичної особи (просте). Воно здійснюється фізичними особами, що набули в установленому порядку статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
2. Підприємництво з участю юридичної особи (складне).
Залежно від наявності обмежень у зайнятті підприємницькою діяльністю останню можна поділити на:
2.1. Вільну підприємницьку діяльність. Для провадження такої діяльності не потрібна згода (дозвіл) держави в особі уповноважених нею органів. Така діяльність провадиться за принципом «дозволено все, що не заборонено законом». При цьому, наприклад, державна реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності не є дозволом на зайняття підприємницькою діяльністю, оскільки здійснюється за заявочним принципом. У той же час виготовлення печатки суб’єктом підприємницької діяльності вимагає дозволу відповідного органу внутрішніх справ, що є своєрідним обмеженням у провадженні підприємницької діяльності.
2.2. Дозвільну підприємницьку діяльність, провадження якої потребує певної згоди державних органів. Дозвільною є також діяльність, що провадиться з обмеженнями, встановленими законодавством, які, в свою чергу, можна поділити на:
· обмеження, пов’язані з організаційно-правовою формою підприємців;
· обмеження, пов'язані з формою власності суб’єкта підприємництва (наприклад, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями);
· обмеження, пов’язані з необхідністю придбання ліцензії. Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, міститься у ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. № 1775-ПІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;
· обмеження діяльності, пов’язані із необхідністю придбання патенту (види діяльності, що підлягає патентуванню, а також порядок патентування визначається Законом України від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»).
За формами власності та організацією можна виділити такі основні види підприємництва:
1. індивідуальне — засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники, що не застосовують постійно найману працю);
2. сімейне — ґрунтується на приватній власності громадян-членів однієї сім'ї з можливістю використання найманої робочої сили;
3. приватне, або партнерське, — зі створенням юридичної особи і обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);
4. акціонерне — засноване на власності акціонерів (власники цінних паперів — індивідууми, юридичні особи);
5. орендне — береться за відповідну плату на певний час у користування, що дає йому право бути власником результатів праці та розпоряджатися майном;
6. колективне (народне) — засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію і доходи;
7. інноваційне — ґрунтується на інтелектуальній власності;
8. спільне — створюється об'єднанням майна різних власників.
У Господарському Кодексі України наведені такі визначення.
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Усі інші підприємства визнаються середніми. [20]
Малими вважають підприємства з певною кількістю працюючих. Так, у США до цієї категорії належать підприємства, на яких зайнято до 500, у Японії — до 300 чол.
Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Сутність і значення малих підприємств у ринковій економіці схематично подано на таблиці 1.2.
Таблиця 1.2Сутність і значення малих підприємств
| МАЛІ ПІДПРИЄМСТВА | |
| Визначають:· темпи економічного розвитку;· структуру та якісну характеристику створеного суспільного продукту | Єпровідним сектором економіки, основою дрібнотоварного виробництва |
| Характеризуютьсявисокою мобільністю | |
| Забезпечують:· структурну перебудову економіки;· швидку окупність витрат;· свободу ринкового вибору;· додаткові робочі місця;· реалізацію інновацій | Формуютьоснову середнього класу |
| Стримуютьмонополізм | |
Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон’юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Так, у промислове розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 % їхньої загальної кількості та створюють 20-60 % валового національного продукту. Особливо важливе значення цих підприємств у розвитку сфери послуг і торгівлі.