2. Основними функціями підприємництва є: ресурсна (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів); організаційна (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських прав); творча (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).
3. Розрізняють такі види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове, консультативне; підприємництво з участю юридичної особи, підприємництво без участі юридичної особи; індивідуальне, сімейне, партнерське (приватне), акціонерне, орендне, колективне (народне), інноваційне, спільне; мале, середнє, велике. Мета підприємництва зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, а з іншого – до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.
4. Правовою основою розвитку малого й середнього бізнесу в Україні є Конституція, Господарський Кодекс України, Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» («регуляторний»), Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» («контрольний»), Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («реєстраційний») і Закону «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» («дозвільний») та низка інших законодавчих актів.
5. Загальний стан підприємництва в Україні характеризується значною кількістю системних проблем, серед яких виділяють такі: відсутність цілеспрямованої державної політики розвитку підприємництва в Україні, обмеження фінансових ресурсів, значний рівень тіньової діяльності, недостатня інноваційна спрямованість підприємництва, відсутність повноцінно діючих інфраструктурних елементів підтримки розвитку підприємницького сектора тощо.
6. В Україні вже завершено етап трансформації, метою якого було механічне нарощення суб’єктів підприємництва. Порівняно з 2004 роком кількість суб’єктів підприємництва в 2007 році зросла на 17 %. Станом на перше січня 2007 року в Україні функціонувало 2379,4 тисяч суб’єктів підприємництва [21].
Протягом 2007р. збитково працювало 28,9% підприємств. Найбільше таких підприємств у наданні комунальних та індивідуальних послуг, діяльності у сфері культури та спорту (37,3% від загальної кількості підприємств відповідного виду діяльності), на транспорті та зв’язку (37,0%), у промисловості (34,0%), по операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям (31,7%), у будівництві (29,8%).
За видами економічної діяльності найбільша частка інноваційно активних підприємств у переробній промисловості, зокрема на підприємствах з виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення (33,3%), хімічній і нафтохімічній промисловості (21,6%) та машинобудуванні (23,3%). Питома вага інноваційних підприємств серед відкритих акціонерних товариств становила 22,7 %, закритих акціонерних товариств - 20,9 %, спільних товариств - 20,8 %, державних підприємств - 19,4 % [22].
7. Основні причини, що сповільнюють розвиток інноваційного підприємництва в Україні: недосконалість законодавчої й інституційної бази розвитку інноваційного підприємництва; відсутність ефективної системи стимулювання та моральної мотивації винахідництва; значна неадекватність між наявними джерелами фінансування та потребами інноваційного розвитку; недостатня державна підтримка інноваційної діяльності, зокрема науки, освіти, наукових фундаментальних і прикладних досліджень та ін. Вирішення цих проблем в основному покладається на державу.
Система державного регулювання підприємництва на практиці реалізується через створення механізму регулювання підприємництва, який являє собою певний спосіб організації відносин між державою та підприємницьким сектором, і формується за допомогою сукупності засобів державного впливу на економічну активність господарюючих суб’єктів.
Вдосконалювати державне регулювання розвитку підприємництва в Україні потрібно у таких сферах: правових відносин та регулювання діяльності підприємництва, інституціоналізації державної політики підтримки підприємництва, оподаткування суб’єктів підприємництва, фінансових інструментів підтримки суб’єктів підприємництва, консалтингових послуг для підприємництва, діяльності бізнес-інкубаторів.
В Україні має розпочатися новий етап трансформації, який повинен сприяти зростанню експортних можливостей вітчизняного бізнесу, підвищити його внутрішню та міжнародну конкурентоспроможність і забезпечити більшу віддачу від підприємництва у внутрішньому валовому продукті.
8. Економічна освіта у загальноосвітній школі покликана сформувати систему раціонального мислення і поведінки людини в умовах економічних відносин, що склалися у сучасному суспільстві, розвивати підприємницькі здібності, виховувати майбутніх громадян, які стануть носіями національної та людської гідності, патріотизму, порядності, ділової культури, активними творцями матеріальних і духовних цінностей. Вивчення економіки у загальноосвітніх навчальних закладах України здійснюється на основі Державного стандарту базової і повної середньої освіти України.
Проблеми підприємництва в Україні є надзвичайно важливою для вивчення у ЗНЗ та ВНЗ, бо, крім того, що підприємство є одним з головних суб’єктів будь-якої економічної системи, воно ще й є способом реалізації підприємницьких здібностей населення.
Досягти успіху при навчані учнів та студентів, формуванні у них вмінь, понять та навичок можна лише через забезпечення пізнавальної активності та зацікавленості. Тому, потрібно намагатися використовувати різноманітні форми організації навчання (уроки-лекції, уроки-семінари, ділові та рольові ігри, екскурсії тощо), притаманні цим формам методи та засоби навчання.
Список використаних джерел
1. Абалкин Л. Роль государства в становлении и регулировании рыночной экономики // Вопросы экономики. – 1997. – № 6. – С. 4 – 12.
3. Акбашев Б. Управление, собственность и государственное регулирование экономики // Российский экономический журнал. – 2004. – № 4. – С. 56 – 61.
5. Акімова І., Кузяків О. Промислові підприємства середнього розміру в Україні // Пріорітети: Вістник приватної ініціативи. – 2004. – №8. – c. 22-30.
6. Аксьонова О.В. Методика викладання економіки: Навч.посіб. – К.: КНЕУ. – 1998. – 280с.
7. Андрій Рєпа. Мода на глобалізацію // Дзеркало тижня, №4 – 3 лютого.
10. Атаманчук Г.В. Новое государство: поиски, иллюзии, возможности. – М.: Славянский диалог, 2005. – 223 с.
11. Бажал Ю.М. Інноваційний розвиток економіки: моделі, системи управління. Державна політика. К., «Основа», 2005, с. 62.
12. Бевентер Э. фон, Хампе И. Основные знания по рыночной экономике в восьми лекциях: Пер. с нем. – М.: Республика, 1993. – 176 с.
13. Бєленький П.Н., Медведєв С.П. Формування механізму господарювання підприємництва. – К., 2003.
16. Виноградська А.М. Основи підприємництва: Навчальний посібник. Друге видання, перероблено і доповнено – К.: Кондор, 2005. – 544 с.
18. Геєць В. Ринкова трансформація в 1991–2000 роках: здобутки, труднощі, уроки // Вісн. НАН України, 2001, № 2, c. 22 – 31.
19. Господарське законодавство України: правове регулювання господарських відносин. Збірник нормативних актів/Упорядник Камлик М.І. – К.: Атіка, 2004. – 836 с.
20. Господарський кодекс України. – К.: Атіка, 2003.
23. Державний стандарт базової і повної середньої освіти (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 року №24) // Освіта України. – №5 20 січня. – 2004. – c. 1 – 6.
25. Долан Э.Дж., Линдсей Д. Рынок: Микроэкономическая модель. – СПб., 1992. – 496 с.
26. Економіка підприємства: Навч. Посібник / 3а ред. А.В.Шегди. – К., 2001. Роздіди 1 – 3; 7 – 9; 16.
27. Економіка підприємства: Підручник (За заг. ред. С.Ф.Покропивного, – Вид. 2 – е, доп. – К.:КНЕУ – 2001. Розд. 1 – 2; 5 – 7.
28. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1 / Редкол.: С.В.Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 840 с.