а) виконкоми міських, районних в містах рад;
б) районні, районні міст Києва і Севастополя державні адміністрації.
Законодавством визначені також органи, які здійснюють державну реєстрацію окремих видів суб’єктів господарського права. Так, господарські товариства, які займаються банківською діяльністю, реєструє Національний банк України в порядку, який передбачений Законом України «Про банки та банківську діяльність». Фондова біржа підлягає державній реєстрації Державною комісією по цінних паперах та фондовій біржі.
Відмова від державної реєстрації підприємства вважається законною лише в двох випадках:
· внаслідок порушення встановленого законом порядку створення підприємства;
· в разі невідповідності установчих документів вимогам законодавства.
Відміна державної реєстрації підприємства може бути добровільною (по заяві підприємства) або примусовою ( на основі рішення суду, господарчого суду) в випадках:
— визнання недійсними або суперечливими діючому законодавству установчих документів;
— здійснення діяльності, яка суперечить установчим документам та діючому законодавству України;
— несвоєчасного повідомлення підприємством про зміни свого місцезнаходження;
— визнання підприємства банкрутом ( в умовах, які передбачені законодавством);
— якщо підприємство не пред’являє на протязі року органам державної податкової служби декларацій, документів бухгалтерського звіту у відповідності до законодавства.
Відміна державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — здійснюється органом державної реєстрації по заяві власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів, а також на підставі рішення господарського суду в разі:
— визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству установчих документів;
— здійснення діяльності, яка суперечить установчим документам та законодавству;
— несвоєчасного повідомлення суб’єктом підприємницької діяльності щодо зміни його найменування, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;
— визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом (в випадках, які передбачені законодавством);
— якщо підприємство не пред’являє протягом року органам державної податкової служби декларацій, документів бухгалтерського звіту у відповідності до законодавства.
Відміна державної реєстрації позбавляє суб’єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи та є основою для вилучення його з Єдиного реєстру підприємств і організацій України.
Відміна державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи здійснюється шляхом вилучення його з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності.
Зрозуміло, що процедура відміни державної реєстрації є складною, якщо навіть це здійснюється за власним рішенням.
Таким чином ми розглянули основні напрями удосконалення нормативної бази регулювання підприємницької діяльності в Україні. Після цього ми дійшли до таких висновків: в Україні проблеми нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності стосуються надзвичайно широкого кола економічних питань, передусім забезпечення надійного законодавчого підґрунтя для проведення економічних реформ; головними рисами легітимізації підприємницької діяльності є реєстрація та ліцензування підприємницької діяльності; для виконання завдань по забезпеченню реалізації пріоритетів законодавства щодо регулювання підприємницької діяльності, потрібна повна правова інвентаризація – перегляд усього корпусу законодавства чинного в Україні. В цьому параграфі були також відзначені правові аспекти розвитку підприємництва в Україні.
3.4 Шляхи вдосконалення державного регулюванняпідприємництва в Україні
Проблеми вдосконалення державного регулювання підприємницької діяльності в Україні представляють як теоретичний, так і практичний інтерес. В Україні ці проблеми стосуються надзвичайно широкого кола економічних питань.
Наближення державного регулювання підприємництва до вимог і потреб населення слід визнати фактором підвищення ефективності функціонування підприємницького сектора економіки і як напрям удосконалення державної політики регулювання цієї сфери діяльності.
Шляхи вдосконалення державного регулювання розвитку підприємництва в Україні можна класифікувати за певними напрямами. Ними можуть бути:
1. В сфері правових відносин та регулювання діяльності підприємництва:
- гармонізація законів, які регулюють правила та інституціональні структури з метою стимулювання підприємництва, спрощення бюрократичних процедур, скорочення кількості державних органів, що беруть участь у регулюванні підприємництва, а також у скасуванні норм, що надають чиновникам зайві права діяти за своїм розсудом;
- застосування заходів по удосконаленню і спрощенню реєстраційних, ліцензійних і адміністративних процедур стосовно малого, середнього та великого бізнесу;
- зміна ставлення державного апарату до підприємництва (в тому числі МСП) аж до навчання чиновників щодо способів роботи з даним сектором;
- залучення представників підприємництва до процесу розробки законів і правил регулювання цього сектора економіки.
2. В сфері інституціоналізації державної політики підтримки підприємництва:
- створення більш широкого середовища для стимулювання і підтримки підприємництва (створення мереж, альянсів, кластерів);
- забезпечення прозорості і послідовності в інституціональній сфері при чіткому розмежуванні функцій усіх гілок влади на національному, регіональному та місцевому рівнях;
- чітке визначення цілей суб’єктів підприємництва у планах національного розвитку, а також уточнення функцій захисту його інтересів на урядовому, регіональному та місцевому рівнях;
- посилення ролі місцевої та регіональної влади у допомозі в розвитку МСП відповідно до потреб і можливостей регіонів;
- належний і регулярний аналіз прогресу в розвитку підприємництва і використання висновків для коригування відповідної політики і програм.
3. В сфері оподаткування суб’єктів підприємництва:
- розробка податкової політики як основи партнерських відносин бізнесу з урядом, враховуючи більше надходження фінансових ресурсів у бюджет при динамічному розвитку сектора;
- створення бюджетно-податкового клімату, що сприяє розвитку підприємництва і передбачає спрощення правил, “прозорість” і стабільність режиму оподаткування;
- залучення суб’єктів підприємництва до регулярної участі в консультативному процесі з податкового законодавства;
- перегляд податкових пільг у бік скорочення і застосування лише таких, що ефективними, справедливими і адресними;
- застосування “презумптивного” оподаткування для мікропідприємств (база виводиться на основі простих показників);
- координація податкової політики для суб’єктів підприємництва з іншими її напрямами з метою забезпечення внутрішньої несперечливості та зменшення податкового пресу на підприємницький сектор.
4. В сфері фінансових інструментів підтримки суб’єктів підприємництва:
- створення сектора фінансових послуг для підприємницького сектору;
- залучення суб’єктів підприємництва до реалізації проектів, що фінансуються з державних джерел;
- створення і розвиток ключових компонентів інфраструктури сектора фінансових послуг (у т. ч. кредитних ліній, венчурного капіталу, лізингу та ін.)
- навчання і консалтинг для підприємців з питань підготовки бізнес-планів та економічної оцінки;
- створення фінансових інструментів для суб’єктів підприємництва на місцевому і національному рівнях;
- фінансування капіталомістких та інноваційних проектів;
- створення організацій, що надають мікро кредити, та розробка програм фінансування.
5. У сфері консалтингових послуг для підприємництва:
- визначення завдань і розробка плану консалтингових послуг;
- переведення на комерційну основу менеджменту і виконання консалтингових послуг, адаптованих до мінливих потреб бізнесу;
- повне передання консалтингу для суб’єктів підприємництва приватному сектору;
- врахування великої кількості джерел фінансування і місцевих ресурсів при наданні консалтингових послуг для суб’єктів підприємництва.
6. У сфері діяльності бізнес-інкубаторів:
- визначення ролі бізнес-інкубаторів в розвитку суб’єктів підприємництва;
- створення системи управління бізнес-інкубаторів;
- вибір місця і розміщення бізнес-інкубаторів з урахуванням існуючої інфраструктури й устаткування;
- вивчення міжнародного досвіду діяльності бізнес-інкубаторів і розвиток через них сучасної культури підприємництва та взаємодії підприємницьких структур.
Вирішення означених питань передусім залежить від забезпечення надійного законодавчого підґрунтя для проведення економічних перетворень та вдосконалень. Йдеться про розуміння самої логіки законодавчого процесу, важливості окремих його складових, послідовності проходження окремих питань (законопроектів) у ході законодавчого процесу.
Прийняття та набрання чинності Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р. дали підстави сподіватися на зміну законодавства у сфері підприємницької діяльності. Однак Закон поставив також чимало запитань не тільки перед органами виконавчої влади, а й перед самими суб’єктами господарювання, які отримали змогу перетворитись із сторонніх спостерігачів на безпосередніх учасників законотворчого процесу. Так, Указ Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 3 лютого 1998 р. № 79/98, в якому вперше було визначено поняття дерегулювання як сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва. Починаючи з цього моменту, регуляторна політика в Україні стала безвідривно пов’язуватися з Держкомпідприємництва України, тому що цим же Указом Президента України на Державний комітет України з питань розвитку підприємництва було покладено забезпечення реалізації заходів щодо дерегулювання і координації діяльності органів виконавчої влади в цій сфері [76]. Указ Президента України, який також мав величезне значення – «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», чітко окреслив поняття планової та позапланової перевірок і дав вичерпний перелік контролюючих органів.