Крім цього, об’єктивна необхідність державного регулювання економіки обумовлена також тим, що державні та міждержавні інституції повинні зберігати такі цінності, як стабільність та гармонійність суспільства, збереження і відтворення природного, національно-історичного та культурного середовища існування людей (народів).
Сучасний етап формування державної економічної політики в розвинутих країнах світу характеризується посиленням ролі держави в забезпеченні зовнішньоекономічних інтересів національної економіки, її економічної і політичної безпеки в умовах наростання міжнародної конкуренції, інтеграції і відкритості систем господарювання. У сучасних умовах розвитку світового господарства економічна роль держави залежить не від ступеня втручання в ринкові механізми, а від участі у забезпеченні внутрішніх і зовнішніх умов ефективного функціонування національної економіки у світовому економічному просторі.
Питання про те, які зміни відбуваються у функціях держави в умовах глобалізації світової економіки привертає сьогодні значну увагу політологів та економістів. Деякі фахівці вважають, що роль інституту держави в межах країни зменшується. Зокрема, відомий політичний діяч сучасності Дж. Сорос вважає, що вільна конкуренція створює більше багатства, ніж урядовий контроль; глобалізація утримує держави від зловживання владою і пропонує такий рівень свободи, якого жодна держава надати не може. Але поширена і інша думка щодо ролі держави в епоху глобалізації [7], якої дотримуємось і ми. Роль держави зростає, але в умовах, коли капітал стає інтернаціональним, а трудове населення залишається національним, ця роль трансформується, держава намагається контролювати глобальні мережі, по яких відбувається потужне і швидке переміщення капіталу, і за можливістю впливати на процес економічної глобалізації у своїх інтересах, трансформуючи для цього власну соціально - економічну стратегію.
Однак визнання того, що основою високоефективного сучасного виробництва може бути лише регульована ринкова економіка, не гарантує досягнення ефективності. В світі існує багато країн, які додержуються цієї тези, але мають низькоефективну економіку й багато невирішених соціальних проблем.
Проблема полягає у надзвичайній складності механізму регулювання економічних процесів. Основними вимогами до побудови такого механізму є: оптимальне співвідношення між ринковими та позаринковими регуляторами та чітке визначення важелів та чинників позаринкового регулювання.
Ці характеристики визначаються як шляхом розвитку суспільства в цілому, так і конкретними умовами тієї чи іншої країни. До основних факторів, що визначають рівень державного регулювання економічних процесів відносяться фактори, які характеризують менталітет населення, його культурні надбання, рівень відкритості економіки та технологічного розвитку, рівень зайнятості та добробуту населення, якість державного апарату управління, конкурентоспроможність країни на міжнародних ринках. Пошук оптимальних співвідношень між державними та ринковими механізмами регулювання економічними процесами є системоутворюючими елементами у формуванні сучасних механізмів управління економікою. На теперішній час ці питання займають центральне місце у дискусіях учених-економістів, політологів, соціологів, юристів.
Роль держави та співвідношення її регулювання з ринковим саморегулюванням у підприємницькій сфері є не менш актуальною проблемою сучасної економічної дійсності. З початком перехідного етапу в Україні, як і в багатьох інших постсоціалістичних країнах, державу проголосили антиподом ринку. Але хаос, який запанував в економіці країни через істотні прорахунки в ході спроб докорінного реформування системи регулювання і управління, привів до різкого зниження ефективності більшості підприємств та господарського комплексу в цілому. Необхідно зазначити, що управління господарською (підприємницькою) діяльністю, особливо державне управління на рівні національної економічної системи, тісно пов’язане з її державним регулюванням.
Держава і підприємництво вступають у відносини, в яких кожна зі сторін має значний вплив. Держава має потребу в підприємництві, оскільки ринкова система забезпечує її (без особливих додаткових витрат) матеріальними ресурсами, послугами і товарами, фінансовою підтримкою державних програм і т.п. В свою чергу, підприємництво має потребу в державі, оскільки йому необхідне законодавство, що регламентує правила економічної діяльності, її безпеки, захисту і стабільності, а також функціонування монетарної системи, стабільної економічної і соціальної інфраструктури. Підприємництво покладається на конституційний захист і державну підтримку підприємництва як основного інституту суспільства, що забезпечує одержання прибутку, зайнятість населення і підвищення його життєвого рівня. Результатом таких взаємин є «змішана» економіка, у якій взаємодіють її суспільний та приватний сектори.
Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави. Держава встановлює «правила гри» на ринку. Відносини між державою і підприємництвом можуть виявлятися у конфліктах чи тертях, однак ці відносини не є настільки ворожими, як це іноді намагаються представити. Адже саме державне регулювання створює те середовище, у якому діють підприємці, забезпечуючи захист права власності, виконання договірних зобов'язань і т.п., що є істотним для діяльності підприємців. Така ворожість більше стосується посадових і службових осіб державних органів, котрі зловживають своїми повноваженнями, порушують права і законні інтереси підприємців.
Держава гарантує дотримання законних прав та інтересів кожного підприємства. При здійсненні господарської і іншої діяльності підприємство має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення в межах чинного законодавства України. Окрім передбачених законодавством випадків, втручання державних і громадських органів, політичних партій і рухів у діяльність підприємства не дозволяється. Збитки (включаючи очікуваний, але не одержаний прибуток), заподіяні підприємству з вини державних органів або їх службових осіб, мають бути відшкодовані за рахунок останніх.
Держава забезпечує будь-якому підприємству рівні економічні і правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних методів та антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств шляхом надання пільг при оподаткуванні та одержанні державного кредиту, створення фондів сприяння розвитку малих підприємств тощо [4, с.26].
Взагалі, на сьогодні необхідність втручання держави в економіку та її сфери все ж таки визнали вітчизняні вчені-економісти. Переважна більшість із них притримується позиції активного державного регулювання економіки саме в період трансформаційних змін. Як цілком слушно, на наш погляд зазначає А.С. Гальчинський, «держава може залишити економіку лише там і тоді, де і коли будуть сформовані та ефективно діятимуть повноцінні ринкові механізми…»[1]
Подальший розвиток зазначена точка зору отримала у підході А. Ластовецького, який не обмежує активної ролі держави періодом системних змін і підкреслює, що «чим складніший ринковий механізм, тим складніший і витонченіший інструментарій його регулювання, а звідси втручання держави має бути значно кваліфікованішим та професійнішим, але ніяким чином не менш потрібним». Такий підхід, і з цим не можна не погодитись, більш відповідає сучасним реаліям господарювання розвинутих країн світу [50, 51]. Постає питання про знаходження форми оптимальної участі держави у всіх процесах ринкової трансформації. При чому участі не задля участі як такої, а з метою регулювання з позицій дострокової економічної перспективи.
Найбільш прийнятним і оптимальним варіантом відносин між державою і підприємництвом варто вважати, на думку дослідників підприємництва, відносини співробітництва. Необхідність у відносинах співробітництва між державою і підприємництвом, зокрема, підтверджується досвідом і успіхами Японії, Кореї, Тайваню й інших держав, чиї національні стратегії характеризуються тісною співпрацею між державою і підприємництвом в ім’я досягнення визначених позицій в обраних галузях світового ринку. Ті ж країни, чиї стратегії характеризувалися твердими чи навіть антагоністичними відносинами держави і підприємництва, були, відповідно, менш успішними на світовому ринку.
Крім того, сучасний період розвитку суспільства характеризується глобалізацією підприємництва, створенням міжнародних об'єднань підприємців, а також підсилюється можливостями використання передових технологій для економічного розвитку держав, внаслідок чого багато держав допомагають, направляють, регулюють і контролюють підприємництво для досягнення технологічної переваги. Таким чином, зростання конкуренції на світовому ринку, глобалізація бізнесу і підвищення значимості інновації підсилюють, у свою чергу, необхідність розвитку відносин співробітництва між державою і підприємництвом [32, с. 23].
Отже, державне регулювання підприємницької діяльності є діяльністю держави в особі його органів, спрямованою на забезпечення публічних інтересів шляхом використання засобів взаємодії у регулюванні підприємницьких відносин; підставою для державного регулювання підприємництва є необхідність забезпечення реалізації й охорони публічних (державних і суспільних) інтересів, а також державного контролю над процесом підготовки регуляторних актів і відстеження діючих державних регулювань як в органах виконавчої влади, так і в інших органах державної влади [24].