Зрозуміло, що реалізація зазначених заходів держави в сфері науково-технічного стану та розвитку науки і техніки в Україні здатна забезпечити технологічний прорив нашої країни, вирішити проблему розвитку продуктивних сил та, можливо, забезпечити реалізацію цільового орієнтиру України – побудувати соціально орієнтовану ринкову економіку на інноваційних засадах.
Розділ III. Державне регулювання підприємництва в Україні та напрями його вдосконалення
3.1 Необхідність державного регулювання підприємницькоїдіяльності в умовах трансформаційної економіки
Як відомо, взаємодія елементів ринкового механізму підпорядкована вимогам певних законів: грошового обігу, вартості, попиту і пропозиції. А реалізовується це через завдання, які ставить перед собою кожен учасник ринкових відносин: прагнення максимуму прибутків і раціоналізація вибору. Тобто ринкова система за своєю природою є саморегульованою і в економічній літературі вона носить назву «вільного ринку», ідея якого належить класику політичної економії Адаму Сміту, який у своїй роботі «Дослідження про природу й причини добробуту націй» [69] стверджував, що «вільна гра ринкових сил» створює гармонійний устрій, в якому індивідуум, прагнучи задовольнити свої інтереси, навіть не бажаючи того, сприяє інтересам суспільства більш ефективно, ніж коли б він бажав це зробити. Проте егоїзм, який спонукає підприємця до дії, складає лише частину ринкового механізму. Регулятором, який стримує економічний суб’єкт, що прагне безмежно задовольняти свою жадобу до прибутку, є конкуренція. Вона зводить егоїстичні інтереси діючих у ринковій економіці суб’єктів до певної гармонії, до ринкової рівноваги. Саме тому в класичній ліберальній економічній теорії держава відіграє лише підпорядковану роль. Функції держави обмежуються забезпеченням правопорядку, національної оборони тощо. Втручання в економіку з боку держави торкалось лише гарантування для всіх суб’єктів господарської діяльності основних економічних свобод, а саме: свободи займатися будь-якою господарської діяльністю, свободи конкуренції і торгівлі.
Слід однак звернути увагу на той факт, що Адам Сміт, ніколи не розглядав ринкову економіку як сферу, де кожен суб’єкт робить все, що йому заманеться. В умовах ринку дійсно можна робити все, але якщо хтось діє так, що ринок цього не сприймає (тобто всупереч його законам), то ціною індивідуальної свободи стає економічний крах.
Довгий час ринкова економіка діяла як саморегульована система. Однак можливості ринкового механізму саморегулювання не безмежні. Зокрема, він не в стані гарантувати вирішення всіх соціально-економічних проблем сучасного суспільства. Механізми ринку дозволяють людям задовольняти лише ті потреби, які виражаються через попит. Але ж є і потреби, які не можна виміряти в грошах і перетворити на попит. У будь-якій економіці чистого “вільного підприємництва” (якого, до речі, немає в жодній найрозвинутішій країні) залишається принаймні три сфери, непідвладні ринковому механізму – це: екологія, соціальна сфера, сфера колективного користування товарами і послугами (національна оборона, охорона громадського порядку, державне управління тощо).
Досвід показує, що чисто ринкове регулювання цих сфер веде до серйозного порушення екологічного балансу, крайнього загострення соціальних конфліктів, обмеження доступу громадян до товарів і послуг колективного користування. Так, орієнтація економіки виключно на попит призвела до втягнення у господарський оборот настільки великого обсягу природних ресурсів, що це негативно вплинуло на екологічний стан не тільки окремих країн, але і планети в цілому. Негативний вплив чисто ринкових механізмів на соціальні процеси проявився через глибоке майнове розшарування суспільства, масове безробіття, зубожіння значної частини населення, що на початку 20 ст. до крайніх меж загострило соціальні конфлікти.
Все це свідчить про те, що висока ефективність економічної системи в сучасних умовах не може бути досягнута чисто ринковим її регулюванням. Економіка потребує механізмів додаткового регулювання. І, як свідчить досвід розвинутих країн, таким механізмом має бути механізм державного регулювання.
Термін «регулювання» (від латинського «regula» – правило) означає робити що-небудь для отримання бажаних результатів, досягнення потрібних показників. Регулювання економіки – це вплив органів управління на економіку з метою підтримки фінансово-господарських процесів на певному рівні і недопущення небажаних явищ.
Економічна діяльність держави в цих умовах полягає у доповненні ринкових механізмів державними для вирішення проблем, які вони не здатні вирішувати. Характер взаємодії держави і ринку як основних компонентів в сучасних економічних системах визначають функції держави у згладжуванні недосконалості ринкових важелів, запобіганні їх негативному впливу на розвиток національної економіки.
У західній економічній літературі термін «регулювання» має два значення. У широкому розумінні він ототожнюється з державним втручанням в економіку загалом, у вузькому – здебільшого з адміністративно-правовою регламентацією діяльності бізнесу.
Протягом ХХ ст. погляди вчених на роль і місце ринкової економіки в процесі суспільного відтворення неодноразово змінювались. З’являлись роботи, в яких робився наголос на тому, що вільний ринок з його саморегулюючим механізмом – це історично пройдений етап і в нових умовах сам по собі ринок нездатний забезпечувати високу ефективність економіки і вирішувати низку сучасних соціальних проблем.
Одним із визначних теоретиків регульованої економіки був англійський економіст Джон Кейнс, який обґрунтував об’єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. За теорією Кейнса основними об’єктами державного регулювання є обсяги виробництва, зайнятість, доходи і ціни, рівень яких забезпечується підвищенням попиту, зростанням інвестицій, експорту та державних витрат. Кейнсіанська концепція зайнятості та стабілізаційної політики була покладена в основу багатьох моделей державного регулювання економіки країн капіталістичного світу в період після другої світової війни.
Іншою економічною теорією макроекономічного регулювання економічних процесів в умовах ринкової системи господарювання, була неокласична теорія, представники якої вважають, що ринок може бути внутрішньо стабільним і здатним відновити порушену рівновагу в умовах достатньо лібералізованої економіки. А державне втручання при цьому має бути мінімальним, спрямованим лише на усунення факторів, які обмежують гнучкість цін, заробітної плати і вільну конкуренцію. В цілому ж, політика державного втручання в економіку, на думку неокласиків, є неефективною і дестабілізуючою.
Представники монетаристською школи вважають головним фактором нестабільності гнучку кредитно-грошову політику держави, яка орієнтується на регулювання сукупного попиту.
На думку представників монетаристської теорії, основою забезпечення стабільної економічної ситуації в країні є реалізація політики довгострокового помірного нарощування обсягів грошової маси стабільними темпами, незалежно від коливань сукупного попиту.
Дещо іншої концепції дотримуються прихильники теорії «економічної пропозиції». Вони вважають незадовільною будь-яку політику, спрямовану на регулювання сукупного попиту. На їхню думку, політика держави повинна обмежуватися стимулюванням підприємницької діяльності і збільшенням сукупної пропозиції шляхом лібералізації ринку та зниження податків [8, 44].
Слід зазначити, що жодна з цих концепцій щодо ролі держави у регулюванні економічних процесів не є ідеальною, кожна з них має свої позитивні і негативні риси і може забезпечити очікувані результати лише в конкретних ситуаціях.
Важливу роль у формуванні ефективної моделі ринкової економіки належить державі, причому її роль має бути достатньо активною і ціленаправленою. Об’єктивними причинами необхідності державного регулювання сучасного ринкового господарства можна назвати такі:
- відсутність досконалої конкуренції. У багатьох галузях існують переваги для великого виробництва, що призводить до монополії або олігополії. Монополізм піддається регулюванню з боку держави, яка намагається зберегти (або створити) конкуренцію на ринках. Тобто конкуренція і монополізм є діалектичною єдністю протилежностей, в якій конкуренція виключає монополізм, але в кінцевому результаті веде до нього, а монополізм виключає конкуренцію, але під впливом держави змушений підтримувати конкуренцію. Тобто порушення їх співвідношення може негативно впливати на економічні процеси, тому як монополізм, так і конкуренція потребують державного регулювання;
- наявність ринків, де адаптація здійснюється повільно і досить болісно порівняно з класичною моделлю саморегулювання, наприклад, ринок робочої сили. У сучасному суспільстві, де відносини між роботодавцями і продавцями робочої сили визначаються трудовими договорами, рівень заробітної плати не може різко змінюватись так, як це регулюється простими моделями попиту і пропозиції. Відплив робочої сили з однієї галузі в іншу вимагає організації гнучкої системи освіти та перепідготовки кадрів.