Модель Портера-Лоулера засновується на тому, що мотивація є функцією потреб, очікувань і сприйняття працівниками справедливої винагороди. Результатівність труда працівника залежить від прикладених ним зусиль, його характерних особливостей і можливостей, а також оцінки ним своєї ролі. Об'єм зусиль, що затрачуються залежить від оцінки працівником цінності винагороди і упевненості в тому, що воно буде отримане. Згідно з моделлю Портера-Лоулера результативність труда продовжує задоволення, а зовсім не навпаки, як вважають прихильники теорії людських відносин.
Контроль - це процес, що забезпечує досягнення цілей організації. Він необхідний для виявлення і вирішення виникаючих проблем раніше, ніж сморіду стануть дуже серйозними, і може також використовуватися для стимулювання успішної діяльності.Процес контролю складається з установки стандартів, зміни фактичне досягнутих результатів і проведення коректувань в тому випадку, якщо досягнуті результати істотно відрізняються від встановлених стандартів.Контроль - це критично важлива і доладна функція управління. Одна з найважливіших особливостей контролю, яку потрібно враховувати насамперед, полягає в тому, що контроль повинен бути всеосяжним. Кожний керівник, незалежно від свого рангу, повинен здійснювати контроль як невід'ємну частину своїх посадових обов'язків, навіть якщо ніхто йому спеціально цього не доручав.
Контроль є найбільш фундаментальний елемент процесу управління. Ні планування, ні створення організаційних структур, ні мотивацію не можна розглядати повністю у відриві від контролю. Попередній контроль звичайно реалізовується в формі певної політики, процедур і правил. Передусім він застосовується по відношенню до трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Поточний контроль здійснюється, коли робота вже йде і звичайно виготовляється у вигляді контролю роботи підлеглого його безпосереднім начальником. Заключний контроль здійснюється після того, як робота закінчена або закінчилося відведений для неї година.
Поточний і заключний контроль засновується на зворотних зв'язках. Керуючі системи в організаціях мають розімкнений зворотний зв'язок, оскільки керівний працівник, що є по відношенню до системи зовнішнім елементом, може втручатися в її роботу, змінюючи і цілі системи, і характер її роботи.
Результативність і ефективність управління сучасною організацією значною мірою залежать від того, яких принципів дотримуються її керівники, приймаючи управлінські рішення, і які методи вони застосовують для їх реалізації. Правильний вибір забезпечить досягнення бажаного результату найменшими зусиллями.Важливість значення принципів управління полягає в тому, що з їх допомогою керуюча система встановлює правила дій і поведінки, обов'язкові для всіх підпорядкованих їй суб'єктів, узгоджує, об'єднує, координує і регулює їхню діяльність, впливає на процес прийняття та реалізації управлінських рішень, забезпечує вибір адекватних ситуації методів управління тощо. їх формування відбувається під впливом системи пріоритетів та цінностей, що сформувалася в середовищі господарювання.[15,c.65]
Принципи управління— правила, нормиуправлінськоїдіяльності, відповіднодо яких створюється, функціонує ірозвиваєтьсясистемаменеджменту організації.Принципи управління є узагальненням практичного позитивного управлінського досвіду і ґрунтуються на певних законах і закономірностях суспільного розвитку.Універсальні принципи менеджменту:
—відображають загальні положення, характерні для організацій різних типів;
—відповідають законам розвитку природи, суспільства і бізнесу;
—об'єктивно відображають сутність явищ і реальних процесів управління;
—є керівною установкою, визнаною суспільством;
Дотримання раціональних правил в управлінні виробництвом є однією з умов успіху організації, на що першим вказав Ф. Тейлор. У праці «Принципи наукового управління» (1911) він виділив чотири принципи управління індивідуальною працею робітників:
— науковий підхід до виконання кожного елемента роботи;
—науковий підхід до підбору, навчання і тренінгу робітників;
—кооперація з робітниками;
—розподіл відповідальності за результати роботи між менеджерами і робітниками.
Означені принципи стосувалися порядку планування і контролю за виконанням роботи. Вони стали відправною точкою для наступних досліджень у сфері, оскільки їх використання зумовило підвищення ефективності управління виробничими процесами. Г. Емерсон доповнив дослідження Ф.Тейлора кількома фундаментальними положеннями щодо ролі і місця менеджера:
—підлеглий існує для того, щоб продовжувати і розширювати роботу керівника;
—керівник існує тільки для того, щоб зробити продуктивнішою роботу підлеглого;
—компетентні фахівці повинні формулювати основні правила, навчати всіх застосовувати їх і постійно стежити за відхиленнями;
—кожен рівень управління існує не для задоволення тих, хто стоїть вище, а для обслуговування тих, хто стоїть нижче;
—для здійснення будь-якої операції в організації необхідно застосовувати знання і вміння, які тільки є у світі.
1.2 Основні елементи загальнодержавного управління
Окрім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.
Президент України як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку. З цією метою він видає відповідні укази й розпорядження, проводить ділові зустрічі та наради з посадовими особами відповідного рівня, здійснює робочі поїздки в регіони (області, міста), відвідує ті або ті підприємства (організації). Певні управлінські рішення приймає також глава адміністрації Президента. Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.
Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети, комітети, агентства, інші установи.
Центральними органами виконавчої влади, керівники яких входять безпосередньо до складу Кабінету Міністрів України та які утворюють систему державного управління суб'єктами господарювання (діяльності), є конкретні міністерства, комітети та інші центральні відомства.
Основними складовими елементами чинної системи загальнодержавного управління сферою економіки служать галузеві та функціональні міністерства.Будь-яке міністерство очолює міністр, який має кількох заступників (здебільшого один з них є першим).До складу органів управління міністерства входять департаменти (управління) та відділи, які керують підприємствами (організаціями) з певних питань у межах своєї компетенції.
Важливим робочим органом міністерства є колегія, членами якої є міністр, заступники міністра, начальники (керівники) основних департаментів і відділів. У складі міністерства виокремлюються необхідні функціональні департаменти: планово-економічний, технічний, маркетингу, зі зв'язків із зарубіжними країнами, фінансовий, праці й заробітної плати, виробничо-диспетчерський, центральна бухгалтерія тощо. Існує відповідна схема організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади. Передовсім назвемо міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України:
·Міністерство аграрної політики України;
·Міністерство внутрішніх справ України;
·Міністерство екології та природних ресурсів України;
·Міністерство економіки України;
·Міністерство палива та енергетики України;
·Міністерство закордонних справ України;
·Міністерство культури і мистецтв України;
·Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
·Міністерство оборони України;
·Міністерство освіти і науки України;
·Міністерство охорони здоров'я України;
·Міністерство праці та соціальної політики України;
·Міністерство транспорту України;
·Міністерство фінансів України;
·Міністерство юстиції України.
До вищих органів державного управління підприємствами (організаціями) належать також: державні комітети та інші центральні органи, статус яких прирівнюється до статусу Державного комітету України:
·Державний комітет України по водному господарству;
·Державний комітет України по земельних ресурсах;
·Державний комітет України з енергозбереження;
·Державний комітет лісового господарства України;
·Державний комітет промислової політики України;
·Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;
·Державний комітет статистики України;
·Національне космічне агентство України;
·Державне казначейство України.
Крім того, функціонують центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.Такими є:
·Антимонопольний комітет України;
·Державна податкова адміністрація України;
·Державна митна служба України;
·Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;
·Національна комісія регулювання електроенергетики України;
·Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;