- місце розглянутих ефектів і витрат стосовно сфери інтересів економічних суб'єктів, що беруть участь у реалізації заходу.
Від цільової настанови, залежить вибір критерію оптимізації варіантів, що обираються. Заради цієї оптимізації, власне, і аналізуються показники ефективності. Це, в свою чергу, обумовлює стратегію оптимізації і вибір розрахунку ефективності.
При всьому різноманітті видів і форм господарських рішень реально можна говорити лише про дві основні системи критеріїв оптимізації, які принципово розрізняються, та про одну комбіновану, що поєднує у собі основні критерії перших двох систем:
1) максимізація результату при фіксованих витратах (ресурсах);
2) мінімізація витрат (ресурсів) при фіксованому результаті;
3) оптимізація (найчастіше максимізація) співвідношення витрат і результатів, як правило, з додатковим обліком інших показників ефективності (у тому числі і натуральних).
Формально розглянуті ситуації можуть бути виражені відповідно алгоритмами:
1) Еi® maxпри З = const(фіксовані витрати);
2) Зi ® minпри Е = const(фіксовані результати);
3) ® max, (11.3)
де i– номер можливого варіанта ухвалених рішень.
Розглянуті ситуації залежно від цільової настанови рішення умовно можуть бути названі «інвестиційними», «ресурсними» і «комбінованими». Інвестиційні цільові настанови охоплюють ті випадки, коли метою господарського рішення є максимізація результату при використанні обмежених ресурсів. Найчастіше це пошук напрямів найвигіднішого вкладення коштів (капіталу). Основний критерій ухвалення рішень – максимізація прибутку («гроші заради грошей»). В даному випадку доводиться мати справу з відносно фіксованою сумою вихідного капіталу (ресурсів, коштів, витрат), які потрібно (або можна) вкласти «в справу».
Найбільш характерними прикладами реалізації цільової настанови даного напрямку можна вважати такі ситуації.
На підприємстві утворився надлишок капіталу, який необхідно (можливо) пустити в справу. «Компасом» у пошуку найбільш перспективного напрямку вкладення капіталу може бути показник «Обсяг можливого прибутку на кожний долар (гривню, карбованець) інвестованих коштів».
На підприємстві знизилася рентабельність виробництва і реалізації продукції. В умовах обмеженості коштів у фірми немає можливості здійснити комплексну масштабну трансформацію виробництва. Проте вона може мобілізувати деякий капітал на його обмежену модернізацію.
Показник «Економічний ефект» може підказати пріоритетний напрямок (або пріоритетні напрямки) інвестування виділеного резерву коштів.
Ресурсні рішення ухвалюються в умовах, коли очікуваний результат (генеральна мета) уже заданий. Тому основне призначення таких рішень – вибір засобів (ресурсів, коштів), що можуть забезпечити досягнення заданого (відносно фіксованого) результату («ресурси заради результату»). Відповідно критерієм ухвалення рішень є мінімізація ресурсів (коштів) при порівняльному результаті. В ролі вихідних (у даному випадку тих, що мінімізуються) ресурсів можуть виступати грошові кошти (капітал), матеріальні й енергетичні ресурси, трудові фактори (люди), час.
Найбільш характерними прикладами, що ілюструють реалізацію цільових настанов розглянутого напрямку, можна вважати такі ситуації.
На підприємстві обрано пріоритетний напрямок інвестування вільного капіталу (наприклад, виробництво будматеріалів, побутове обслуговування або переробка сільгосппродукції). Після того як фахівці підприємства визначили місткість ринку й оптимальну потужність майбутнього виробництва, виникло запитання про пошук оптимального технологічного рішення. Оптимальним може вважатися варіант, який, забезпечуючи основні параметри технічного завдання (у тому числі і необхідний рівень якості майбутньої продукції), буде реалізований з мінімальними витратами.
Перед підприємством постала проблема вирішення соціального, економічного або виробничого завдання. Як приклади подібних завдань можна назвати: будівництво профілакторію; доведення рівня атмосферних викидів до встановлених нормативів; забезпечення упакування продукції. Критерієм вибору оптимального варіанта у всіх зазначених ситуаціях є мінімум витрат. Остаточна вартість реалізації варіанта буде вихідним моментом пошуку необхідних джерел фінансування (зокрема, мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів або одержання кредиту).
Для реалізації державної або муніципальної програми оголошений тендер. Серед прикладів конкретних завдань програми можна назвати забезпечення енергоресурсами, постачання структур, що фінансуються з державного (муніципального) бюджету, будівництво об’єктів соціальної інфраструктури та ін. При порівняльних якісних показниках вирішальним моментом для добору компаній – переможців тендера є пропонована ними вартість здійснення робіт.
Комбіновані цільові настанови виникають тоді, коли варіанти, що виступають як альтернативні (тобто такі, серед яких доводиться вибирати, ухвалюючи рішення), значно розрізняються параметрами як своїх результатних, так і витратних характеристик.
Хоча зовні ситуація відрізняється від двох розглянутих вище напрямків, в конкретних умовах, що належать до даного напрямку, як правило, зберігається пріоритетна цільова орієнтація «інвестиційного» або «ресурсного» характеру. Якщо це відбувається за першим сценарієм, процес обґрунтування рішення мало відрізняється від «інвестиційних» ситуацій, з тією тільки різницею, що як критерій ухвалення рішення замість величини економічного ефекту (Е ® maxпри З = const) використовується величина економічної ефективності (Е/З ® max).
Підприємство здійснює пошук напрямків інвестування вільного капіталу. Розглянуті варіанти суттєво розрізняються і за місткістю ринку споживання очікуваної продукції (тобто Е1Е2Еi), і за величиною необхідних інвестиційних вкладень (З1З2Зi). Критерієм вибору найкращого варіанта є максимальна величина економічної ефективності (тобто Еi/Зi= еi® max).
Значно складніше підготувати обґрунтування рішень при пріоритетності отримання певного результату («ресурсна» ситуація). Цілком ймовірно, основними критеріями ухвалення рішення в цьому випадку повинні бути неекономічні чинники, тобто конкретні технічні характеристики (продуктивність, кількість виконуваних функцій, інші технологічні або експлуатаційні показники). Величина ж економічної ефективності також може (і повинна) бути використана, але лише як одна з багатьох рівноцінних при розгляді характеристик або як допоміжний показник.
Для розв’язання конкретного виробничого завдання підприємство змушене придбати (побудувати) термічний цех (устаткування). Крім того, що розглянуті варіанти мають різні технічні характеристики, вони також розрізняються своєю потужністю. Зокрема, можливості одного з варіантів перевищують потреби даного підприємства. Це дає змогу крім вирішення виробничих завдань даного підприємства, виконувати замовлення “на сторону”, отримуючи додатковий прибуток. У даному випадку пріоритетними залишаються неекономічні (технічні) параметри, адже вони забезпечують якість основного виробництва, а отже, і основний розмір прибутку, одержуваного підприємством.
До подібного ж класу ситуацій належить задача: що краще придбати: дорогу, але якісну, чи дешеву, але менш досконалу річ (верстат, прес, автомобіль, трактор, літак)? Хоча в багатьох випадках економічний інструментарій дає можливість оцінити додаткові економічні переваги підвищеної якості, дуже часто такі оцінки або утруднені, або охоплюють неповний спектр усіх можливих ефектів. Тому улюблена фраза англійців «Я не занадто багатий, щоб купувати дешеві речі» тримається не стільки на точному розрахунку, скільки на інтуїтивному сприйнятті вікового досвіду. Ухвалення рішень в проаналізованому класі ситуацій дуже часто засновано на тих індивідуальних перевагах або довірі, які віддають керівники чи споживачі тій чи іншій фірмі. У згаданому випадку рішення приймаються на користь більш дорогого варіанта (що передбачає більш високу якість). Іноді ж на ухвалення рішень можуть впливати деякі особливості даної конкретної ситуації, які діють на користь більш дешевого варіанта. Наприклад, в існуючих виробничих умовах залишаються незатребуваними багато функцій даного виробу або через реальну потребу нетривалого терміну використання виробу менш значущим стає його довговічність.
Показники економічної ефективності удосконалення організаційної та виробничої структури не завжди можуть повністю забезпечити однозначність у виборі аналізованого варіанта, вони значно підвищують рівень обґрунтованості ухвалення рішень. Ця обґрунтованість виявляється тим вище, чим повніше вдається врахувати, з одного боку, витрати з втілення в життя розглянутого варіанта, з іншого – всі ефекти (як позитивні, так і негативні) його реалізації. База порівняння показників ефективності. Ще одним важливим моментом теорії ефективності є відповідь на запитання, що робити з отриманими показниками ефективності.Показники не є самоціллю – вони повинні бути підставою для ухвалення управлінського рішення. Щоб це відбулося, керівник, що ухвалює рішення, повинен мати базу порівняння – своєрідний шаблон, з яким би він зіставляв отримані показники. Якщо проаналізований показник умовно краще встановленого шаблона, з'являється підстава для ухвалення позитивного рішення, якщо гірше – доводиться говорити про передумови для негативного рішення.
Як було показано раніше, інтегральні показники ефективності не завжди однозначно можуть характеризувати переваги або недоліки розглянутих варіантів. Найчастіше остаточне ухвалення рішень вимагає кропіткого аналізу окремих параметрів реалізованого заходу.
Формування бази порівняння є невід'ємною проблемою всієї теорії ефективності. Аналіз вітчизняних і зарубіжних джерел дає можливість говорити, що для формування подібної бази можуть використовуватися такі показники: