Техніко-технологічний рівень виробництва є основним джерелом зростання продуктивності праці, що не має меж і визначається науково-технічним прогресом, техніко-технологічним удосконаленням виробництва, появою нових матеріалів, видів енергії і т. ін.
Все це формує продуктивну силу труда — його здатність виробляти в міру зростання технічної оснащеності виробництва все більше і більше продукції.
Однак сучасна економічна теорія виходить з того, що процес виробництва продукції є результатом не тільки функціонування труда, а й сукупної дії труда, капіталу, землі та підприємництва. Роль і частка кожного з цих факторів виробництва у процесі створення продукції точно встановити неможливо. Отже, віднесення обсягу випущеної продукції до працезатрат, пов'язаних з цим випуском, при підрахунку продуктивності праці зовсім не означає, що тільки труд є джерелом продукції, це лише один із способів визначення ефективності виробництва.
Підвищення продуктивності праці на підприємствах проявляється у вигляді:
• збільшення маси продукції, створюваної за одиницю часу при незмінній її якості;
• підвищення якості продукції при незмінній її масі, створюваній за одиницю часу;
• скорочення затрат труда на одиницю створюваної продукції;
• зміни співвідношення затрат живої та минулої праці у бік зростання частки затрат минулої праці при загальному скороченні затрат праці;
• скорочення часу виробництва і обороту товарів;
• збільшення маси і норми прибутку.
Абсолютно очевидно, що можуть бути різні комбінації вказаних видів прояву підвищення продуктивності праці. Кожен з них окремо і в сполученні з іншими свідчить про велике значення її приросту для економіки підприємств, які перебувають під впливом конкуренції, що посилюється, на ринках товарів, послуг і праці.
Підвищення продуктивності праці забезпечує підприємствам і всьому суспільному виробництву подальший розвиток і сприятливі перспективи, що зрештою веде до підвищення рівня життя населення.
Підвищення добробуту народу тісно пов'язане з ефективністю виробництва, продуктивністю суспільної праці. У сучасних умовах роль цих найважливіших категорій багаторазово підвищується. Економія праці, підвищення її продуктивності — головні джерела збільшення маси і норми додаткового продукту. Саме вони відбивають рівень розвитку науково-технічного прогресу.
У процесі праці людина використовує засоби виробництва, тобто засоби праці і предмети праці, отже, ефективність виробництва залежить від затрат живої і уречевленої праці. Таким чином, вартість товару визначається всім робочим часом (минулої та живої праці), що входить до товару, тобто одиниця товару містить певну величину праці, як уречевленої у засобах виробництва, так і приєднаної до неї в процесі виробництва. Однак жива праця як імпульс суспільного розвитку відіграє певну роль у процесі виробництва і його результативності.
При обчисленні продуктивності праці слід враховувати як живу, так і уречевлену працю. Загальні вимоги до показників продуктивності праці наступні:
• відображення затрат праці та їх результати;
• вплив структурних зрушень, науково-технічного прогресу і т. ін. На сучасному етапі основними показниками (плановими і звітними) є такі, що характеризують темпи зростання національного прибутку в розрахунку на одного працівника сфери матеріального виробництва. При цьому враховується необхідність синтезу вартісних показників продуктивності, що відображають затрати живої та уречевленої праці, а показники сукупної трудомісткості інтегруються в систему показників ефективності виробництва. Отже, створюється дворівнева модель системи показників: показники народногосподарського рівня і показники галузевого рівня.
Ці економічні показники класифікуються за укрупненими групами, в яких результати виробничої діяльності належать до затрат живої праці робітників матеріального виробництва (перший варіант) або до затрат сукупної суспільної праці (другий варіант).
За першим варіантом рівень і динаміка продуктивності праці розраховуються як відношення суми валового суспільного продукту, кінцевого річного суспільного продукту, національного доходу, товарної чистої продукції до затрат живої праці.
2. Показники та методи вимірювання продуктивності праці
2.1 Продуктивність праці, її вимірювання і показники
Продуктивність праці – це кількість продукції, випущеної в одиницю часу на одного працюючого.
Виділяють такі фактори, що впливають на продуктивність праці:
· ступінь розвитку науки і міра її використання у виробництві
· кваліфікація працівників
· організація виробничого процесу
· стан виробництва
На практиці використовують 3 вимірники продуктивності праці: натуральний, трудовий і вартісний.
Натуральний вимірник характеризує кількість продукції в натуральному виразі:
П=N/Тж
Обсяг випуску в натуральних одиницях Витрати живої праці
Тж=Чис.прац.*Фд
чисельність працівників дійсний фонд роботи 1-го середньоспискового
працівника
Дійсний фонд роботи розраховується на основі складання балансу робочого часу:
№ п/п | Показники | Дні/години |
1. | Календарний фонд роботи (Фк), дні | 365 |
2. | Вихідні і святкові дні | 110 |
3. | Номінальний фонд робочого часу 1-го робітника (Фн) | 255 |
4. | Втрати робочого часу в днях через:чергові відпустки додаткові відпустки виконання державних обов’язків декретні відпустки невиходи по хворобі | 3220,53,5125 |
5. | Явочне число днів (Фн-32) | 223 |
6. | Номінальна тривалість робочої зміни, год:п’ятиденкашестиденка | 8,27 |
7. | Скорочення тривалості робочої зміни, год:для підлітківдля годуючих матерів | 0,10,1 |
8. | Фактична тривалість робочої зміни, год (8,2-0,2) | 8 |
9. | Дійсний фонд робочого часу 1-го середньоспискового робітника, год (223*8) | 1784 |
Трудовий вимірник характеризує кількість продукції в трудовому вираженні на 1-го робітника. Він визначається через трудомісткість:
Пт=(∑Ni*ti)/ТжТрудомісткість
∑Ni*ti=Тєтрудоємність виробничої програми
Вартісний вимірник характеризує кількість продукції в грошовому виразі на 1-го працюючого:
Пв=(∑Ni*Ці)/Тж
Для характеристики динаміки продуктивності праці використовують індекс продуктивності праці:
Іпп=Ппл/Пбазпродуктивність планова продуктивність базова
Рівень продуктивності праці характеризується показником „виробіток”, який показує, скільки продукції виготовляється за одиницю часу на 1-го працюючого:
В=обсяг в-ва/чисельність працівників
Оберненим показником до виробітку є трудомісткість.
У зв'язку із обмеженістю усіх видів ресурсів і трудових зокрема головним чинником нарощування в-ва є забезпечення ефективності їх використання. Для забезпечення росту продуктивності праці на п-ві здійснюють її планування, що знаходить практичне відображення в складанні плану по праці і кадрах, одним із розділів якого є план підвищення продуктивності праці. В процесі планування продуктивності праці виділяють такі етапи:
1. аналіз показників росту продуктивності праці
2. визначення міри впливу факторів на ріст продуктивності праці
3. розробка організаційно-технічних заходів для підвищення продуктивності праці
4. розрахунок потреби в робочій силі
5. визначення рівня і індексу продуктивності праці на плановий період.
Ріст продуктивності праці повинен випереджати ріст заробітної плати.
Існують 2 методи планування продуктивності праці:
1. метод прямого рахунку (обсяг в-ва продукції поділити на кількість ПВП)
2. метод непрямого рахунку (пофакторний метод) дає змогу визначити вплив техніко-економічних факторів на рівень продуктивності праці. До цих факторів належать:
· підвищення технічного рівня в-ва (впровадження нової техніки, модернізація)
· покращення організації в-ва (скорочення непродуктивних втрат, втрат від браку тощо)
· зміна обсягу і структури продукції, що випускається (покращення в-ва).