Сучасні підходи до інтерпретації економічної природи прибутку
Одним з ключових питань фінансів суб'єктів господарювання є визначення фінансового результату діяльності. Адже прибуток вважається однією з найбільш неоднозначних економічних категорій, оскільки складність його визначення зумовлюється різноманітністю інтересів, які він відображає, а також багатоманітністю форм, в яких він виступає. При цьому він відноситься до фундаментальних економічних категорій, оскільки виступає головною рушійною силою економічних процесів, основною метою діяльності підприємств у ринковій економіці
Незважаючи на важливість даної категорії, до цього часу відсутній єдиний підхід до визначення прибутку. Основною причиною різних трактувань є розбіжність поглядів на питання про природу виникнення та особливості формування прибутку. В розробку концепцій прибутку суттєвий внесок зробили А. Сміт, Н. Сеніор, Д. Мілль, І. Тюнер, Р. Кантільон, Ж.-Б. Сей, Л. фон Мізес, Й. Шумпетер, Ф. Найт, Дж. Фестон І. Фішер, Дж. Хікс та ін., які, як правило, розглядали прибуток у взаємозв'язку з капіталом і багатством.
Проблема економічної інтерпретації та визначення розмірів прибутку постійно знаходиться в полі зору дослідників, зокрема І. Бланка, В. Ковальова, В. Новодворського, Б. Нідлза, М. Пятова, А. Поддєрьогіна, Я. Соколова, І. Смирнової, А. Шеремета, І. Яремко та ін. Проте, сучасні погляди на природу прибутку не являють собою єдиної концепції, вони скоріше є сукупністю певних пояснень. Питання економічної сутності прибутку і до сьогодні залишається актуальним та потребує більш поглибленого дослідження.
Метою статті є узагальнення існуючих концептуальних підходів до інтерпретації економічної природи прибутку, розкриття його сутності та особливостей визначення в залежності від запитів конкретної групи учасників фінансових відносин на підприємстві.
Розглядаючи економічну природу прибутку, сучасні дослідники відмічають наступні його характеристики:
- форма чистого доходу суб'єкта господарювання на вкладений капітал. Категорія "прибуток" нерозривно пов'язана з категорією "капітал" - особливим фактором виробництва - і в усередненому вигляді характеризує ціну останнього.
- негарантований (необов' язковий) доход підприємця, що вклав свій капітал в той чи інший вид бізнесу, результат умілого ведення цього бізнесу, оскільки в іншому випадку суб' єкт господарювання внаслідок своїх невдалих дій або в силу об' єктивних причин зовнішнього характеру може не лише лишитися очікуваного прибутку, але й втратити вкладений капітал;
- плата за ризик підприємницької діяльності - рівень прибутку та рівень підприємницького ризику знаходяться у прямо пропорційній залежності;
- він являє собою частину доходу, отриманого у процесі підприємницької діяльності, "очищену" від понесених затрат на проведення цієї діяльності. Іншими словами, у кількісному виразі прибуток є кінцевим показником, що являє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення підприємницької діяльності.
- вартісний оціночний показник, виражений у грошовій формі - така форма пов' язана з практикою узагальненого вартісного обліку всіх пов' язаних з ним основних показників - вкладеного капіталу, отриманого доходу, понесених витрат ін. [2].
Окремі економісти наголошують, що прибуток не завжди відіграє позитивну роль. Це стосується прибутків, отриманих від: спекулятивних комерційних операцій; від "тіньової" діяльності; від монопольної діяльності (як правило, їх називають «надприбутками). Зазначені різновиди прибутку є лише джерелом особистого збагачення окремих категорій громадян, не приносячи при цьому користі суспільству у цілому [7]. Тому, на нашу думку, слід обов'язково звертати увагу на якість прибутку.
І. Бланк визначає прибуток як "виражений у грошовій формі чистий доход на вкладений капітал, що є винагородою за ризик підприємницької діяльності, який являє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності" [2].
В. Ковальов наголошує на тому, що прибуток є штучною конструкцією, значенням якої можна варіювати у доволі широких межах в залежності від мети аналізу та користувача облікової інформації [3, 4, 5]. В залежності від того, який підхід і які оцінки вибрані, прибуток може бути розрахований у різній сумі.
В загальному вигляді розрізняють два підходи до визначення прибутку: економічний і бухгалтерський. Принципова різниця між прибутком економічним та прибутком бухгалтерським полягає в тому, що перший розраховується за прогнозними ринковими цінами, а інший - за фактичними оцінками. Для розрахунку економічного прибутку потрібно оцінювати активи підприємства, використовуючи метод капіталізації величини очікуваних чистих потоків - це доволі складно і суб'єктивно. Тому більшу практичну цінність має прибуток бухгалтерський, який розраховується за фактично визнаними доходами і витратами підприємства, що мали місце у звітному періоді. Економічний підхід не робить різниці між реалізованими і нереалізованими доходами; бухгалтерський підхід, керуючись принципом обачності (консерватизму), не поспішає визнавати нереалізований доход - точніше, цей доход буде визнаний як прибуток лише після реалізації [5].
Визначення бухгалтерського прибутку базується на двох основних концепціях:
1) концепція підтримки добробуту, або збереження капіталу;
2) концепція ефективності, або приросту капіталу.
Відповідно до першої концепції, прибуток визначається як приріст власного капіталу суб'єкта господарювання за звітний період, і такий приріст є результатом поліпшення добробуту підприємства. Ця концепція ґрунтується на оцінці змін в активах і пасивах балансу. При цьому розглядається статична модель балансу, в якій в активі відображаються засоби, а в пасиві показуються джерела їх формування. За такого підходу доходи визнаються тільки внаслідок збільшення активів чи зменшення зобов'язань, а витрати - на основі зменшення активів чи збільшення зобов'язань. В рамках такого підходу прибуток являє собою збільшення економічних ресурсів (вигод) господарюючих суб'єктів.
Згідно із засадами, передбаченими другою концепцією, прибуток визначається як різниця між доходами і витратами, і є основним критерієм оцінки ефективності діяльності підприємства та дій його менеджменту. Прибуток в цьому контексті є результатом співвідношення доходів і витрат по відповідних звітних періодах, тобто співвідношення понесених витрат і зумовлених ними доходів в одному звітному періоді. Доходи і витрати, що відносяться до майбутніх періодів, за даного підходу будуть визнані активом чи пасивом незалежно від реальної ситуації, чи є такий актив або пасив майбутнім надходженням або ж вибуттям економічних ресурсів. Це динамічна модель балансу, відповідно до якої актив - це витрати, що з часом перейдуть у затрати, а пасив - це доходи, які в майбутньому будуть цінностями. Саме на такому підході базується концепція подвійного запису, яка дає змогу сформувати подвійний фінансовий результат: як приріст власного капіталу (статична модель балансу) та як різницю між доходами і витратами (динамічна модель балансу) [6, 8, 9, 10].
Нині у світовій практиці прибуток визначається переважно на основі оцінки змін в активах і пасивах, тобто домінує концепція підтримки добробуту. Але також використовується і концепція ефективності. Підтвердженням цього є функціонування двох видів бухгалтерського прибутку:
- сукупного, як результату зміни капіталу суб' єкта господарювання за рахунок всіх операцій (крім операцій з вилучення капіталу власниками);
- операційного, що відображає ефективність основної діяльності підприємства за звітний період.
До складу основних недоліків показника бухгалтерського прибутку слід віднести відсутність однозначного його формулювання як в іноземних, так і у вітчизняних джерелах, а також незіставність показників прибутку, розрахованих різними суб' єктами, внаслідок того, що бухгалтерські стандарти припускають можливість застосування різних підходів до визначення та оцінки доходів і витрат.
Прибуток, що відображається у фінансовій звітності, не дає можливості оцінити, чи відбулася зміна капіталу підприємства за звітний період, оскільки у звітності на певний момент повністю не знаходять відображення всі економічні витрати підприємства, зокрема витрати на залучення довгострокових фінансових ресурсів.
З економічної точки зору капітал суб' єкта господарювання примножується, коли економічні вигоди, отримані ним від використання ресурсів, є вищими за економічні витрати на їх залучення. У випадку, коли отримані економічні вигоди менше за розрахункову величину "вартості капіталу", підприємство фактично витрачає капітал.
Дана позиція використовується в інвестиційному аналізі при прийнятті інвестиційних рішень, в тому числі і стосовно придбання акцій конкретного емітента. Проте, слід зазначити, що таку інформацію безпосередньо із бухгалтерської звітності отримати неможливо.
Інакше кажучи, підприємство може бути прибутковим за даними бухгалтерського обліку, але разом з тим втрачати капітал. Прагнення до оцінки ефективності використання задіяного капіталу призвело до активного використання у зарубіжній практиці показника економічного прибутку. Під останнім розуміють приріст економічної вартості підприємства, і його визначають як різницю між рентабельністю вкладеного капіталу (матеріальним виразом якого є чисті операційні активи) і середньозваженою вартістю капіталу, помноженою на величину власного капіталу. Поняття "чисті операційні активи" включає в себе також активи, джерелом фінансування яких є короткострокові і довгострокові відсоткові зобов'язання [7, с. 65].
Економічний прибуток дає змогу співставити рентабельність вкладеного капіталу підприємства з мінімально необхідною для виправдання очікувань інвесторів доходністю. Його можна також визначити як різницю між чистим операційним прибутком після оподаткування і величиною вкладеного капіталу, помноженого на середньозважену вартість капіталу. Такий розрахунок економічного прибутку більше підходить до його трактування як різниці між тим, що підприємство отримує за конкретний період часу, і тим мінімумом, який воно повинно заробити, щоб задовольнити своїх інвесторів.