Головною метою нормування, встановлення міри праці в ринкових умовах на кожному підприємстві є максимальне зменшення витрат виробництва за рахунок щільного використання робочого часу, вивільнення його від непродуктивних втрат. Міра праці являє собою робочий час, який необхідно вкласти у виробництво конкретної продукції, роботи або її частини. Тому практичні завдання технічного нормування праці полягають у забезпеченні економії робочого часу та всемірного підвищення ефективності його використання на конкретних робочих місцях у виробничих умовах діючого підприємства.
Встановлення норм праці на окремі види робочих процесів і операцій дозволяє розраховувати й витримувати необхідні кількісні та якісні пропорції праці між цехами, виробництвами, робочими місцями. Не менше значення мають норми і всередині підприємства як еталони раціональної організації праці на кожному робочому місці. Важливу роль відіграє нормування як один з головних елементів організації оплати праці, оскільки норми витрат робочого часу одночасно стають і мірою винагороди за працю, маючи тісний зв'язок з тарифною системою, якістю та кількістю праці. Норми допомагають оцінити й порівняти результати роботи колективів у цілому та окремих членів колективу, стимулюють їх до творчого пошуку резервів виробництва.
Важливість науково обґрунтованого нормування праці при вирішенні завдань організації колективної праці полягає в тому, що воно допомагає розподілити роботу між виконавцями, забезпечити більш повне використання робочого часу, спроектувати раціональну організацію праці, вдосконалити її. Порівняння фактичних витрат робочого часу з нормативними є основою вибору найбільш раціональних форм функціонального та кваліфікаційного поділу праці з метою повного та ефективного використання фонду робочого часу, розстановки виконавців по робочих місцях. Тому нормування праці є основою формування бригад, визначення загальної трудомісткості належних до виконання робіт, розрахунків потрібної чисельності працівників за професіями та кваліфікацією, тобто є основою правильного визначення кількісного та якісного складу бригад, без надлишкової чисельності робітників.
Отже, сучасне нормування праці, що переходить від недосконалого, ненаукового за підходами досвідно-статистичного нормування до застосування техніко-економічно та психофізіологічного обґрунтованих норм праці для всіх категорій працівників, стає міцною основою для планування чисельності працівників, доцільної їх розстановки, найбільш, ефективного використання техніки і можливостей людей. Нормування праці дозволяє оцінити ефективність праці шляхом порівняння з нормами фактичних її витрат, зіставляти результати праці, продуктивність праці робітників різних професій, використати отримані знання для усунення збиткової внутрішньовиробничої чисельності робітників як форми неофіційного прихованого безробіття.
1.2 Основні принципи, функції та об’єкти нормування праці
Для забезпечення виконання своїх завдань, нормування праці ґрунтується на певних принципах, дотримання яких гарантує підвищення продуктивності суспільної праці.
Одним з найголовніших є принцип забезпечення максимальної відповідності норм суспільно необхідним витратам праці. Ця вимога обумовлена тим, що норми завжди виконують роль одного з найважливіших засобів підвищення продуктивності праці у конкретному виробництві. Якщо норми праці на окремому підприємстві значно вище суспільно необхідних, то це робить його діяльність збитковою, нерентабельною, призводить до
банкрутства. Якщо ж підприємство впроваджує більш економні норми праці, воно знижує витрати, підвищує конкурентоспроможність своєї продукції на ринку.
Економічна сутність першого принципу логічно продовжується принципом необхідності забезпечення прогресивності норм, тобто доведення їх до рівня витрат праці, який нижче суспільно необхідного. Виконання цієї вимоги робить норми стимулятором науково-технічного та організаційного прогресу, сприяє підвищенню ефективності виробництва.
Дієвість та ефективність норм забезпечується виконанням вимог принципу наукової та організаційно-технічної обґрунтованості норм, що характеризується рівнем використання досягнень науки.
Досягнення дієвого аналізу резервів виробництва на засадах використання прогресивних та всебічно обґрунтованих норм праці пов’язане з використанням принципу єдності застосованих норм, рівної напруженості, тобто отримання за їх допомогою однакових результатів в ідентичних організаційно-технічних умовах, незалежно від галузевого профілю підприємства.
Таку ефективність нормування обумовлює дотримання принципу обов’язкового комплексного охоплення всього обсягу робіт обґрунтованими нормами з урахуванням всіх наявних на підприємстві факторів.
Також важливим є вимоги принципу чіткої регламентації складу робіт та організаційно-технічних умов їх виконання, що враховується при розробці норм. Значення регламентації складу робіт полягає в тому, що у виробничих умовах лише найдоцільніша організація дає найбільш ефективні результати. Всі надлишкові елементи трудового процесу ведуть до надмірних витрат праці. Тому встановленню норм повинно передувати впровадження раціонального складу робіт, виконуваних найбільш доцільними методами. Це доповнюється принципом оптимального вибору об’єкта дослідження як одиниці нормування праці.
Забезпечення умов економії праці пов’язане з виконанням вимог принципу демократичного широкого залучення трудящих до розробки норм праці. Він передбачає ініціативу трудящих, робітників в освоєнні, впровадженні прогресивних норм праці, їх перегляді, розширенні прав трудових колективів у встановленні міри праці з урахуванням умов праці та її напруженості та конкретних робочих місцях.
Механізм нормування праці покликаний забезпечувати підвищення її ефективності, збільшуючи результати праці по відношенню до витрат на їх досягнення. В цьому полягає основна функція нормування, яка визначається як встановлення нормативно обґрунтованих витрат часу на виконання одиниці конкретної роботи у певних техніко-організаційних умовах. В загальному вигляді, нормування праці – це діяльність з управління підприємством, спрямований на встановлення необхідних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.
Поряд з економічними функціями, нормування праці покликано забезпечувати виконання функцій соціального захисту робітників від надмірної інтенсивності праці, що сприяє збереженню нормального рівня працездатності робітників протягом всього періоду трудової діяльності. Великого значення нормування праці набуває під час рішення питань забезпечення можливостей для росту задоволеності робітників змістом і умовами праці, найбільш повного використання їхнього інтелектуального потенціалу.
Колот А.М. виділяє наступні функції нормування праці: створювати основи планово-економічних розрахунків поточного, перспективного і прогнозного характеру; створювати основи раціональної організації праці, виробництва й оперативного управління підприємством; бути вихідною базою обліку витрат і результатів виробництва; засобом установлення рівно інтенсивних норм, забезпечення суспільно необхідної інтенсивності праці, забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.
Праця здійснюється у конкретних технічно-організаційних умовах у межах певного часу. Тому, визначивши, що предметом нормування праці є тривалість доцільної трудової діяльності людини, необхідно детально розглянути конкретні види об'єктів нормування праці як визначені своєрідністю поєднання виробничих і трудових процесів в умовах конкретних видів робочих місць. Поза технологією немає праці. Робота завжди виконується у певній послідовності з відповідними складовими, тобто за конкретною технологією. Трудовий процес, що аналізують при нормуванні праці, неможливо відокремити від техніки й технології, тобто від виробничого процесу. Між ними існує внутрішня єдність сутності цілеспрямованої людської діяльності на отримання конкретного результату праці: предметів або послуг. Взаємозв'язок між виробничим і трудовим процесами тим тісніший і глибший, чим вищий ступінь науково-технічного прогресу в окремій ланці суспільного виробництва.
Різноманітність видів трудової діяльності людей обумовлює різноманітність об'єктів нормування праці. Найширше узагальнення дозволяє виділити дві форми витрат праці: витрати робочого часу та витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяємо і дві групи об'єктів нормування праці:
1) ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу;
2) ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.
Універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єктом її нормування є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого — для дотримання прав людини на збереження здоров'я,відпочинок і всебічний розвиток (що передбачає наявність вільного часу). В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить 40 годин при нормальних умовах праці. В законодавчому порядку норма робочого часу скорочується при роботі в шкідливих умовах, а також для певних категорій працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки).