Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв, повинно за результатами своєї діяльності отримувати прибуток. Для цього воно має діяти на засадах господарського (або комерційного) розрахунку.
Такими основними принципами є: самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства і контроль державних органів за його дотриманням.
Ці принципи різною мірою стосуються крупних, середніх і малих підприємств різних галузей господарств. Так, у сільському господарстві розвинутих країн світу переважна більшість фірм датується державою, всебічну допомогу вона надає дрібним фірмам. Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їх функціях.
Якщо пригадати основну мету економіки, економічної системи, то можна дійти висновку, що підприємство як основна ланка народного господарства і покликане реалізувати цю мету, тобто випускати максимально можливу кількість товарів і послуг за мінімальних витрат для задоволення суспільних потреб. Для реалізації цієї мети підприємство повинно виконувати певні функції. Розглянемо, який критерій треба покласти в основу класифікації функцій. Найлогічніше таку класифікацію органічно пов’язати зі структурою економічних відносин й доповнити основними аспектами власності. Оскільки в системі економічних відносин розрізняють техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі відносини (відносини економічної власності), то відповідні функції повинні виконувати і підприємства.
Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки і технології, впровадження досягнень науки у виробництва, придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо.
Організаційно-економічна функція означає управління процесами виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці найманих працівників (або асоційованих працівників на підприємствах трудової колективної власності) шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів, вивчення ринку та ін. Ця функція є реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг.
Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управління власністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів, випуском акцій та їх продажем, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо.
Функції, зумовлені власністю.
Якщо ці функції доповнити аналізом функцій, які впливають з основних аспектів власності, то слід вирізнити правову, соціальну, психологічну та інші функції.
Так, виходячи з правового аспекту власності, підприємство через союзи підприємців повинно впливати на удосконалення законодавства, економічну політику держави.
Щодо соціального аспекту власності, підприємство має створювати належні умови для підвищення загальноосвітнього рівня працівників, охорони їх здоров’я, надавати допомогу працівникам та членам їх сімей, організовувати відпочинок тощо.
Психологічний аспект власності передбачає створення належного психологічного клімату, формування у працівників почуття господаря, ставлення до власності підприємства як до своєї, набуття рис колективізму. У цьому відношенні взірцем є Японія: японець, знайомлячись, називає не своє прізвище, а фірму, на якій він працює. Виходячи з національного аспекту власності, підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності повинно піклуватися про інтереси своєї країни.
Залежно від функцій підприємства значною мірою формуються функції підприємця, зміст категорії “підприємництво”.
4. КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ
Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Загальна кількість відокремлених і згрупованих видів підприємств залежить від числа відібраних класифікаційних ознак. Достатньо повна класифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак:
1) мета і характер діяльності;
2) форма власності майна;
3) належність капіталу;
4) правовий статус і форма господарювання;
5) галузево-функціональний вид діяльності;
6) технологічна і територіальна цілісність;
7) розмір за чисельністю працівників.
Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства.
Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім’ї, виключно їх особистій праці.
Ефективна робота підприємства можлива лише тоді, коли функції господаря закріплені не за однією особою, а хоча б за невеликою, але згуртованою групою людей, що відображає інтереси всього колективу.
Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Товариства є юридичними особами. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді.
Господарські підприємства відповідають таким ознакам юридичної особи:
─ організаційна єдність. З цієї ознаки випливає, що юридична особа має відповідну стійку структуру. Виступ юридичної особи, як єдиного цілого забезпечується тим, що на чолі відповідного утворення стоять наділені визначеною компетенцією органи, що здійснюють внутрішнє керування юридичною особою і діють від його імені зовні. Ті, хто знаходиться у середині юридичної особи - керівники, робітники, повинні знати, що являє собою відповідне утворення, чим воно буде займатися, хто і як їм управляє, що являє собою його майно й ін. Це ж важливо і для тих, хто вступає або тільки має намір вступити з даним утворенням у правові відношення.
─ майнова відособленість юридичної особи - об'єднання матеріальної бази в один єдиний комплекс (для досягнення загальної цілі), що належить даної організації, і відокремлення майна даної юридичної особи від майна інших осіб. Під "відособленим майном" припускається майно в його широкому змісті, тобто речі, права на речі й обов'язки з приводу речей. Дана норма припускає, що майно юридичної особи відокремлюється від майна його засновників.
─ самостійний виступ у цивільному обороті від свого імені. Він означає, що юридична особа може від свого імені одержувати і здійснювати майнові й особисті права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.
─ самостійна майнова відповідальність. Мається на увазі, що юридична особа відповідає за своїми обов'язками майном, що належить йому на однім із трьох речових прав. Проте, варто зауважити, що ні засновники, ні учасники юридичної особи не відповідають по його боргах, якщо інше не передбачено в законі або в установчих документах, і точно так само юридична особа не відповідає по боргах засновників (учасників).
Господарські товариства є суб‘єктами підприємницької діяльності, тому вони відповідають тим положенням які закріплені у Господарському кодексі України.
Господарські товариства - звичайна і найбільше поширена в нормальному майновому обороті форма колективної підприємницької діяльності. Ця форма універсальна, у рамках її може здійснюватися будь-яка підприємницька діяльність, яка не суперечить законодавству України. Вони являються комерційними організаціями, вони ставлять основною задачею одержання прибутку і розподіл її між учасниками.
До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства (Додаток А).
Усім їм властиві деякі загальні ознаки:
─ товариство - це добровільний союз, об'єднання не менше двох осіб. Максимальне число учасників не обмежується, але на практиці в товаристві поєднується невелике коло осіб;
─ господарські товариства є договірними об'єднаннями. Як юридичні особи, вони створюються на підставі укладання засновницького договору;
─ забезпечення діяльності господарських товариств здійснюється на основі об'єднання майнових засобів і нематеріальних активів.
Залежно від основ виникнення господарські товариства поділяються на договірні і статутні.
До договірних товариств належать повні і командитні товариства. В основі створення таких об'єднань, як відзначалося вище, є договір, що визначає права не тільки між особами, які його підписали, але також між учасниками і створеним ними об'єднанням - навіть у випадках, якщо об'єднання не є юридичною особою. Особливий характер засновницького договору виявляється також у тому, що він допускає можливість внесення змін у його зміст за рішенням не всіх учасників товариства, а їх кваліфікованої більшості.
До статутних товариств належать товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, акціонерні товариства. Статут визначає правові основи організаційної форми товариства, взаємини між учасниками, органи управління і їх функції.