Регулювання цін дозволяє зупинити невиправданий ріст цін, пом'якшувати вплив інфляційних процесів, установлювати ціни залежно від змін економічних умов і т.д. У теж час установлення регульованих цін приводить до відриву їх від реальних умов ринку, обмежує конкуренцію, гальмує переливши капіталу, обмежує інвестиції, стримує ділову активність.
Регулювання цін - норма сучасної економіки всіх країн миру. Всі держави регулюють ціни. Наприклад, у США, Франції, Бельгії, Швейцарії, Японії частка регульованих цін становить від 25% до 40%, у Китаї більше 50%. Більшість країн регулює (установлює) ціни на паливно-енергетичні ресурси, продукцію машинобудування й сільського господарства. Що ж стосується роздрібних цін, то набір регульованих цін менше й складається від обставин.
У багатьох словниках ціна трактується як грошове вираження вартості одиниці товару. Можна зустріти й таке формулювання: "Ціна відбиває кількість грошей, за яке продавець згодний продати, а покупець готовий купити одиницю товару, і є найважливішою економічною категорією". У даному визначенні мова йде про два види цін. Ціна продавця (ціна пропозиції товару) - це кількість грошей, що продавець хоче одержати від продажу товару. Ціна покупця (ціна попиту на товар) - кількість грошей, що покупець здатний і згодний сплатити за товар. Ринкова ціна (ціна продажу товару, ціна угоди) - ціна, погоджена продавцем і покупцем, тобто ціна, по якій реально буде проданий товар.
Від рівня ціни залежать:
- величина прибутку комерційної організації;
- конкурентоспроможність організації й продукції;
- фінансова стійкість підприємства.
Ціна як економічна категорія виконує ряд найважливіших функцій.
Облікова функція ціни відбиває суспільно необхідні витрати праці на випуск і реалізацію тієї або іншої продукції. Ціна визначає, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів, комплектуючих на виготовлення товару. В остаточному підсумку, ціна відбиває не тільки величину сукупних витрат виробництва й обіги товарів, але й розмір прибутку.
В обліковій функції ціна служить засобом вирахування всіх вартісних показників. До них відносять як кількісні показники - валовий внутрішній продукт (ВВП), національний доход, розмір капітальних вкладень, обсяг товарообігу, обсяг продукції фірм, підприємств і галузей, так і якісні - рентабельність, продуктивність праці, фондовіддача й інші.
Таким чином, ціна використовується для визначення ефективності виробництва, служить орієнтиром прийняття господарських рішень, найважливішим інструментом внутріфірмового планування.
Розподільна функція ціни полягає в тому, що держава через ціноутворення здійснює перерозподіл національного доходу між галузями економіки, державним і іншими її секторами, регіонами, соціальними групами населення.
Ця функція реалізується через включення в собівартість багатьох податків, які потім є джерелом нагромадження дорожніх фондів, Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, Фонду зайнятості населення й інших, а також через включення в ціну непрямих податків (ПДВ і акцизів).
Функція збалансування попиту та пропозиції виражається в тім, що через ціни здійснюється зв'язок виробництвом і споживанням, пропозицією та попитом. Ціна служить гнучким інструментом для досягнення відповідності попиту та пропозиції.
Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництва проявляється найбільш повно в умовах ринкової економіки. За допомогою механізму цін відбувається переливши капіталів у сектори економіки й виробництва з більше високою нормою прибутку.
Стимулююча функція ціни проявляється в тім, що ціна за певних умов може стимулювати прискорення НТП, поліпшення якості продукції, збільшення випуску продукції й попиту на неї. Це пов'язане з тим, що ціни диференційовані залежно від технічного рівня і якості продукції. По цих же причинах ціни можуть робити й дестимюючий вплив на виробництво.
Таким чином, ціни грають винятково важливу роль у розвитку економіки країни в цілому й для кожного окремо взятого суб'єкта господарювання. Звідси випливає значимість політики в області ціноутворення.
Певну роль у ціноутворенні відіграє держава, здійснюючи регулюючу функцію. В умовах недосконалого ринку виникаюча рівноважна ціна не сприяє оптимальному стану й стабільності в суспільстві. Тому держава шляхом установлення регульованих цін цілеспрямовано створює нові умови рівноваги. Але при цьому необхідно враховувати наступні моменти:
- по-перше, установлювана державою ціна не може досить швидко мінятися під впливом змін попиту та пропозиції, тому може виникати дефіцит або затоварення продукції, що не знаходить збуту;
- по-друге, повна відмова держави від втручання в процес ціноутворення позбавляє суспільство можливості впливати на рівень цін галузей і підприємств, а також позбавляє населення соціальної підтримки, особливо його малозабезпечених шарів.
Тому в умовах ринку, необхідність державного регулювання ціноутворення підсилюється.
Важливим для підприємства є урахування фактора державного регулювання цін. Держава за допомогою активної цінової політики може зробити прибутковим для виробників бізнес, що не є вигідним для чисто ринкового господарювання. Це здійснюється як через різні види договірних цін, так і через державні замовлення й закупівлі.
4.2 Правові аспекти державного контролю за цінами
Процес ціноутворення на підприємстві можна представити наступними основними етапами:
- постановка мети (завдання) ціноутворення;
- визначення рівня попиту на даний вид продукції;
- оцінка витрат виробництва й ступені регулювання цін на продукцію;
- аналіз цін і товарів конкурентів;
- вибір методу ціноутворення;
- розрахунок вихідної ціни виробу;
- облік впливу на ціну виробу додаткових факторів;
- установлення остаточної ціни.
Вибір і оцінка стратегії підприємства в області ціноутворення є складною, потребуючої великої уваги й колективних зусиль процесом. Роблячи вибір, підприємство тим самим віддає перевагу тому або іншому варіанту розвитку. Тим часом кожне з напрямків розвитку має свої плюси й мінуси. Наприклад, прийняття підприємством стратегії на збільшення частки ринку в реалізації продукції в основному зв'язано зі зниженням цін проти цін конкурентів. А це веде до скорочення доходів, що небажано для підприємства. Фірма може ставити перед собою одночасно кілька мет, наприклад збільшення обсягу збуту продукції при поліпшенні її якісних параметрів і забезпечення певного рівня доходу на вкладений капітал. У кожному разі цінова політика підприємства не є твердофиксированной, непорушної. Вона постійно міняється зі зміною ситуації на ринку.
Для ефективної реалізації стратегії ціноутворення й обґрунтування цін на товари необхідно визначити ринки, на яких підприємство буде працювати. Це дозволить зіставити можливості різних ринків і можливості підприємства в задоволенні ринкового попиту.
При визначенні ринків збуту необхідно враховувати:
- сфери діяльності підприємства на внутрішньому ринку країни й на зовнішньому ринку. Ці ринки істотно різняться за умовами діяльності й нормам правового регулювання;
- територіальну географію ринків;
- особливості міського й сільського ринків;
- відмінності ринків поточного попиту й ринку інвестиційного попиту. До ринків поточного попиту ставляться ринки, на яких реалізуються товари, що йдуть на кінцеве споживання. Ринки інвестиційного попиту - ринки основних фондів і матеріальних оборотних коштів. Ці ринки різняться як складом попиту на товари й послуги, так і різною еластичністю попиту.
На етапі встановлення впливу на ціну попиту на продукцію визначається визнання цієї продукції ринком. Залежність між ціною продукції й рівнем попиту на неї виражається кривій попиту. Ціна й попит на продукцію перебувають у зворотній залежності, тобто чим вище ціна, тим нижче попит, і навпаки. Попит, як правило, визначає максимальну ціну, що фірма може встановити на свою продукцію. Мінімальна ціна виробу визначається по сумі валових витрат.
Цінова стратегія підприємства залежить від того, на якій фазі життєвого циклу перебуває товар. Ціна на фазі впровадження нового товару, як правило, висока; на фазі росту - трохи нижче; на фазі зрілості й занепаду вона продовжує знижуватися.
Важливим для підприємства є урахування фактора державного регулювання цін. Держава за допомогою активної цінової політики може зробити прибутковим для виробників бізнес, що не є вигідним для чисто ринкового господарювання. Це здійснюється як через різні види договірних цін, так і через державні замовлення й закупівлі.
Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюють державні органи України. Постановою від 25 грудня 1996 р. № 1548 Кабінет Міністрів затвердив Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг (додаток до постанови). До органів, наділених повноваженнями щодо встановлення цін і тарифів, цією постановою віднесено Мінекономіки, Мінтранс, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства, а також Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києва і Севастополя) державні адміністрації.
Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукція підприємства є суспільно необхідною.
Крім розглянутих вище, Кабінет Міністрів України може вводити інші методи державного регулювання цін.