Наприкінці 1945 і початку 1946рр. був ліквідований японський військовий режим, була дозволена діяльність профспілок, звільнені політичні ув'язнені, відновлена свобода слова й проголошене право жінок на участь у парламентських виборах. Нова Конституція, нав’язана японцям у листопаді 1946р., передбачала парламентський режим і наявність багатопартійної системи.
Аграрна реформа, почата в жовтні 1946р., призвела до ліквідації великих землеволодінь шляхом примусового розпродажу поміщицьких латифундій у руки заможних селян й організації фермерського господарства. Це дозволило широко застосовувати методи інтенсивного землеробства й вийти вже в 1947р. на самозабезпечення Японії продуктами харчування, що саме по собі, з огляду на малочисельні території придатних до сільського господарства земель, уже є великим досягненням для цієї країни.
Американські окупаційні власті з далеким прицілом провели демонополізацію економіки, спрямовану на ліквідацію так званих "дзай-бану", тобто найбільших монополістичних об'єднань, що консолідували промислові підприємства, банки й торговельні фірми навколо декількох родин (таких, як Мітцуі, Мітсубісі і т.п.). Реорганізація промисловості призвела до зменшення їхнього впливу.
Однак у цій сфері успіхи американців виявилися досить скромними, і японська економіка як і раніше характеризується наявністю обмеженого числа гігантських груп та безлічі дрібних і середніх підприємств. Це дає підставу говорити про "двоїсту структуру японської економіки".
Грошова реформа за німецьким зразком була проведена в грудні 1948р. До цього часу інфляція трималася на рівні 100% у рік, після реформи темпи інфляції в Японії лише небагато перевищували відповідні показники інших промислово розвинених капіталістичних країн.
Корейська війна ознаменувала початок "японського економічного дива". У період з 1950 по 1955рр. ВНП збільшувався приблизно на 10% у рік. Завдяки витратам Сполучених Штатів, пов’язаних з розміщенням американських військ на території Японії під час корейської війни, це зростання не викликало погіршення японського платіжного балансу.
Протягом 50-х років японський експорт являв собою важливий фактор росту національної економіки.
Частка експорту у ВНП Японії завжди була нижче, ніж у європейських країнах, а в 50-х роках це розходження було ще більш помітним. Основним фактором росту японської економіки є інвестиції, які забезпечувалися за рахунок надзвичайно високого рівня заощаджень населення (близько 30% ВНП).
Країна, що зазнала поразки у Другій світовій війні, настільки добре й органічно включилася у світову економіку, що стала одним з головних переможців в економічному змаганні великих держав. Олімпійські ігри, організовані в Токіо в 1964р., продемонстрували усьому світу колосальні можливості японської промисловості.
Тема "японського виклику" у світовій економічній літературі незабаром змінилася темою "японської погрози" і надовго стала однією із самих гарячих тем для зацікавленого обговорення в ділових колах.
У 1968р. Японія стала третьою економічною державою, впритул наблизившись за рядом показників до США й СРСР. Темпи економічного росту були настільки високими, що в обсязі ВНП Японія обійшла найбільші західноєвропейські країни, хоча в 1950р. цей показник становив лише половину від ВНП Західної Німеччини, Великобританії або Франції, які в той час були приблизно на одному рівні.
Зростання японської промисловості відбувалося нерівномірно. У другій половині 60-х років, як і десять років тому, Японія вступила у фазу прискореного розвитку, чому сприяли колосальні інвестиції в економіку. Валові капіталовкладення в основний капітал досягали в окремі роки 40% від ВНП. Відроджені гігантські корпорації приступилися до методичного захоплення зовнішніх ринків для своїх товарів.
Зовнішньоторговельна стратегія Японії заснована на максимальному використанні порівняльних переваг. Як тільки якась галузь японської економіки досягає високих якісних показників, вона починає посилено працювати на експорт. Саме тому п’ять видів продукції, що користується найбільшим попитом на зовнішньому ринку (легкові автомобілі, побутова електронна апаратура, сталевий прокат, автомобілі промислового призначення й мотори), представляли наприкінці 70-х років більше 50% японського експорту, тоді як у структурі французького експорту частка аналогічних товарів була нижче 20%. Завдяки росту експорту японська економіка порівняно безболісно пережила різке підвищення цін на нафтопродукти. У японській економіці держава грає надзвичайно важливу роль.
Протекціонізм являє собою найпоширенішу форму втручання держави в економіку. Завдяки митним бар’єрам і нетарифному регулюванню (заборони, квоти й т.п.), Японія надійно захищає свій внутрішній ринок від іноземних товарів. Так, наприклад, повністю заборонений імпорт рису, а ціни на японські автомобілі усередині країни значно вище, ніж ціни на ті ж автомобілі, що пропонуються на зовнішньому ринку. Такий протекціонізм не має нічого загального з автаркією або інертністю. Економіст Ф. Аркуш називав його "виховним протекціонізмом": національні підприємства захищені рівно настільки, щоб підготуватися до міжнародної конкуренції, і в міру можливості уряд усуває один митний бар’єр за іншим. Таку практику ще називають "стратегічною торговельною політикою", оскільки в тісній взаємодії з підприємцями уряд визначає галузі промисловості, що потребують підтримки й захисту держави.
Однак не слід перебільшувати як роль держави, так і готовність до співробітництва з нею великих підприємців. Прагнення Міністерства промисловості й зовнішньої торгівлі постійно втручатися в економіку врівноважується приватними інтересами. Про це свідчить відмова японського парламенту схвалити проект закону, запропонованого в 1963р., що надавав державі широкі повноваження по проведенню твердої політики відносно приватних фірм. Зараз втручання влади в японську економіку нагадує французьке планування. Як національний пріоритет вибирається експорт продукції ряду галузей, де досягнуті найвищі якісні показники.
Особливий характер взаємин між приватним і державним секторами японської економіки, протекціоністська політика Японії і її прагнення за всяку ціну розширювати свою присутність на міжнародному ринку, викликають глибоке занепокоєння в промислових колах країн-конкурентів. Процеси, прямо протилежні тим, що відбуваються в Сполучених Штатах Америки, призвели до того, що позитивне сальдо японського зовнішньоторговельного балансу перетворили Японію в найбільшого кредитора іншого світу. Щорічний приріст внутрішніх нагромаджень перевищує обсяг щорічних інвестицій, що створює сприятливі умови для розміщення засобів за кордоном, оскільки державний бюджет практично врівноважений. Тому японці скуповують за кордоном підприємства в самих різних галузях економіки. Відповідно до логіки багатонаціональних корпорацій, найбільші японські фірми вступили у фазу глобалізації своїх капіталовкладень, створюючи інтегроване виробництво у світовому масштабі. Для цього вони сміло переносять виробництво на територію іноземних держав. Так, наприклад, незважаючи на скорочення імпорту японських автомобілів у Сполучені Штати, їхня частка в американському автомобільному парку постійно збільшується завдяки діяльності японських автомобільних заводів на території США.
Японія перетворилася в економічного гіганта, що зумів завоювати значні сегменти ринку в основних господарських комплексах миру: у США й Західній Європі. Завдяки досягненням "технологічної думки в таких областях, як електроніка, нові матеріали й т.п., японські промислові корпорації є грізними конкурентами для американських і західноєвропейських підприємств. Однак не слід забувати, що ВВП Японії становить лише половину від ВВП Сполучених Штатів Америки або ЄЕС. Із цього погляду, незважаючи на міць й ефективність японської економіки, ця країна є скоріше партнером, ніж супротивником інших промислово розвинених країн Заходу.
4 Подальший розвиток ринкової економіки у Франції, США й Південній Кореї
У Франції втручання держави в економіку має давні традиції, якщо згадати діяльність ще Батисту Кольбера, міністра фінансів Людовика XI, що намагався створити підприємства з виробництва предметів розкоші, щоб збільшити потенціал національної промисловості й стимулювати експорт. Новий політичний режим, що виник у Франції в 1944р., став проводити політику активного державного втручання в економіку.
Значну роль у цьому зіграла політична діяльність генерала Шарля де Голля й комуніста Моріса Тореза, що залишила помітний слід в економічній історії Франції. З ім’ям першого пов’язане звільнення країни в 1944р. й ідея відродження величі французької нації. У свою чергу Моріс Торез, шо займав пост генерального секретаря Французької комуністичної партії з 1930 по 1964 роки, зіграв величезну роль у житті Франції, оскільки в той час йому довіряли приблизно 25% виборців.
Ці політичні діячі співробітничали якийсь час у рамках Тимчасового уряду Французької республіки, що прийняв ряд фундаментальних рішень про націоналізацію, про створення системи соціального забезпечення й про впровадження планових початків в економіку. Однак незабаром дуже швидко і перший, і другий опинилися в рядах політичної опозиції уряду. Отже, прискорене зростання французької економіки з 1947 по 1958 роки і структурні зміни, здійснені в цей період, проходили в обстановці відносної політичної нестабільності, що в значній мірі пояснює виникнення при цьому труднощів фінансового й грошово-кредитного характеру.
На цей період довелися й перші кроки економічного планування у Франції, що отримали офіційну назву "дирижизм". Застосування методів планової економіки виявилося досить успішним, незважаючи на наявність серйозних політичних і фінансових проблем.