77. ТНК
Транснаціональні корпорації
Транснаціональні корпорації (ТНК) - основний суб'єкт закордонного капіталовкладення в сучасному світі. ТНК - міжнародні компанії за характером своєї діяльності:
вони володіють чи контролюють виробництво продукції (чи послуг) поза межами країни базування, розташовуючи в різних країнах світу свої філії, і функціонують відповідно до глобальної стратегії, що розробляється головною компанією.Таким чином, «міжнародність» ТНК визначається роллю, яку мають зарубіжні операції в усіх аспектах економічного життя цих компаній.: Комісією з ТИК 00Н розроблене наступне визначення: • ТНК - це компанія, що включає одиниці в двох або більше країнах, незалежно від їх юридичної форми та сфери діяльносисті. її система прийняття рішень дозволяє проводити утзгоджену політику і здійснювати загальну стратегію через єдиний керівний центр. Окремі одиниці пов'язані власністю так, що одна з них може мати значний вплив на діяльність інших І, зокрема, ділити знання, ресурси і відповідальність з іншими. Основні мотиви «транснаціоналізації» бізнесу; 1) забезпечення свого виробництва іноземною сировиною;
2) закріплення на закордонних ринках збуту шляхом створення своїх філій;
78. Економічні передумови вирішення глобальних проблем
Нераціональне використання енергоресурсів значною мірою спричинене неоколоніалістською політикою імперіалістичних держав, зокрема "політикою дешевої сировини", яка знекровлює економіку країн, що розвиваються. Так, ціни на сировину, яку експортують з цих країн, відповідають цінам 1929—1953 рр. Лише за 1980—1986 рр. ціни на сировину, не враховуючи нафту і газ, знизилися на 26% порівняно з цінами на непродовольчі товари, а ціни на цукор з 1974 по Ї987 рік знизилися більш як у 9 разів. Якщо 15—20 років тому для придбання одного трактора країни, що розвиваються, повинні були продати приблизно 11 т цукру, то нині — понад 150 т. З 200 млрд. дол., які споживачі розвинутих капіталістичних країн сплачують за сировинні товари, імпортовані з країн, що розвиваються, останні отримують лише приблизно ЗО млрд. дол. Ціна на нафту з цих країн також найнижча в останні 50 років.
Величезні витрати енергетичних ресурсів мали місце в затратній економіці колишнього СРСР та країнах Східної Європи. У країнах СНД на виробництво одиниці національного доходу витрачається в середньому вдвічі більше сировини, ніж у розвинутих країнах Заходу. Шляхи розв'язання інших глобальних проблем. Основними шляхами розв'язання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем з погляду речового змісту суспільного способу виробництва є; по-перше, швидкий розвиток і використання основних видів відновлюваної енергії: сонячної, енергії вітру, океану та гідроенергії річок. По-друге, структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: зростання частки вугілля в енергобалансі й зменшення газу та нафти, оскільки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їхня цінність для хімічної промисловості набагато більша. По-третє, створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів. Все це вимагає більших видатків держав на природоохоронні цілі. Але якщо США та ФРН на ці заходи витрачали 2% ВНП, Японія — 3, то колишній СРСР — 1,2%. Значно скоротилися такі витрати в останні роки в Україні.
По-четверте, розробка усіма країнами конкретних заходів дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем. По-п'яте, вивчення запасів усіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, нині розвіданий відносно неглибокий шар земної кори — до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, а також на дні Світового океану. По-шосте, Інтенсивний розвиток власних сировинних господарств, зокрема переробних галузей сировини у країнах, що розвиваються. Для розв*язання проблеми голоду у цих країнах слід розширювати посівні площі, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культури, використовувати ефективні добрива та засоби захисту рослин тощо. По-сьоме, пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення для його стабілізації на рівні 10 млрд. осіб.По-восьме, припинення вирубування лісів, особливо тропічних, забезпечення раціонального лісокористування, за якого кількість посаджених дерев значно перевищувала б кількість вирубаних. По-дев'яте, формування в людей екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, Ідеологічні, національні, кадрові питання у межах окремих країн і на міжнаціональному рівні, насамперед з погляду розв'язання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріоритету екологічних проблем. По-десяте, комплексна розробка законодавства про охорону довкілля, зокрема законодавчі норми про відходи. Так, у Франції та інших країнах уряд зобов'язаний надавати технічну і фінансову допомогу підприємствам та організаціям для переробки відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведення науково-дослідних робіт у цій сфері, поширювати передовий досвід тощо. З цією метою держава використовує податкові пільги, надає субсидії, знижує тарифи на перевезення вторинної сировини тощо. В Україні у 90-ті роки різко знизилося впровадження мало- і безвідходних технологій, зростає кількість техногенних катастроф, послаблюється екологічний контроль, прискорюється накопичення відходів, мають місце інші негативні явища. По-одинадцяте, збільшення екологічних інвестицій. В Австрії, наприклад, такі інвестиції становлять понад 15% усіх капіталовкладень. В Україні на охорону довкілля в 1995 р, було освоєно вдвічі менше капіталовкладень, ніж в 1990 р.