У межах суми, яка надійшла на рахунок, відкритий Головному управлінню Державного казначейства в НБУ, це управління перераховує платіжними дорученнями кошти своїм територіальним органам. Перерахунок грошових коштів зі зазначених рахунків здійснюється тільки в межах кредитового сальдо. Дебітове сальдо за бюджетними рахунками органів Державного казначейства недопустиме. По суті це пасивні рахунки. В сукупності всі бюджетні рахунки, що відкриті органами Державного казначейства, створюють бюджетний рахунок єдиного казначейського рахунку.
Видача банками грошових коштів з бюджетних рахунків органів казначейства здійснюється за грошово-розрахунковими документами (платіжні доручення, розрахункові чеки тощо), які повинні бути оформлені згідно з правилами проведення безготівкових розрахунків, затверджених Національним банком України. Установи казначейства оформляють свої грошово-розрахункові документи на підставі розрахункових документів, які їм надають розпорядники бюджетних коштів. Останні до розрахункових документів додають документи (рахунки, рахунки-фактури, накладні, акти тощо), що підтверджують виконання робіт або надання послуг згідно затверджених бюджетних кошторисів за витратами. Такий порядок дозволяє установам казначейства здійснювати попередній контроль за цільовим і раціональним використанням бюджетних асигнувань. Дозвіл на сплату оформляється у вигляді відбитку штампа казначейства на першому примірнику грошово-розрахункового документа розпорядника бюджетних асигнувань.
Видача з рахунків установ казначейства готівкових коштів на виплату заробітної платні, стипендій, витрат на відрядження здійснюється банками за грошовими чеками установ казначейства, які оформляються на довірену особу розпорядника бюджетних коштів. При цьому, якщо має місце неповне використання грошової готівки, остання підлягає поверненню на рахунок казначейства безпосередньо цією довіреною особою. При заповненні об'яв на внесення готівкових коштів довірена особа зобов'язана вказати номер реєстраційного рахунку, який відкритий бюджетній організації в територіальній установі казначейства.
28. Державний борг та його обслуговування
Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.
Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.
Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.
Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.
Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:
- збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;
- циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;
- скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;
- вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.
Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.
Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.
Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров’я країни.
29. Внутрішній та зовнішній державний борг України
Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне походження від державного кредиту.
Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів.
Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції:
1. фіскальна — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;
2. регулятивна — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.
Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього.
На кінець липня 2009 сукупний державний (прямий) і гарантований державою борг України становить 33,262 млрд. дол. (у гривневому еквіваленті — 256,05 млрд. грн)[1]
З початку 2009 держборг у валютному вираженні збільшився на 35,2 %, або на 8,663 млрд. дол.
Таблиця.1.Сукупний державний борг України за 2008 рік збільшився на 40 %, або на 7,03 млрд. дол.
| Внутрішній | Зовнішній | |
| 2000 р. | 20780,6 | 43435,0 |
| 2001 р. | 21018,4 | 42273,9 |
| 2002 р. | 21386,0 | 43082,7 |
| 2003 р. | 20523,7 | 45609,5 |
| 2004 р. | 20953,3 | 46729,0 |
| 2005 р | 19188,3 | 43956,3 |
| 2006 р. | 16607,7 | 49506,0 |
| 2007 р. | 17806,4 | 53487,9 |
| 2008 р. | 44666,5 | 86023,1 |
| 2009 р. | 63781,4 | 121170,9 |
30. Значення економічної ролі держави в перехідній українській економіці
Державні механізми управління і регулювання економіки під час кардинальних ринкових перетворень у тих чи інших країнах діють по-різному. Досвід країн – світових лідерів сучасного прогресу переконує, що їхня економічна могутність формувалася і формується під впливом послідовних структурних і якісних перетворень, з одночасним посиленням регулюючої ролі держави, включаючи внутрішні і зовнішні ринки, що підпадають під її безпосередній вплив.
В останні десятиріччя в розвинутих країнах Заходу і Сходу склався двофакторний механізм регулювання економіки, що включає механізм ринкової конкуренції та механізм прямого державного регулювання. Останнє доповнює механізм ринку, а держава бере на себе ті функції, що не відповідають природі (виходять за рамки) механізму ринкової конкуренції або реалізуються ним неповно або надто повільно. Разом з тим держава забезпечує умови для оптимального функціонування цього механізму. У Звіті Світового банку про світовий розвиток підкреслюється, що розвиток потребує ефективної держави, яка б відігравала роль каталізатора і помічника, який би стимулював і доповнював би діяльність приватного бізнесу і окремих осіб. Таким чином, роль держави в розвинутій ринковій економіці дуже значна, хоча в різних країнах різні методи державного втручання в господарське життя істотно варіюють.
Ринкова реформа за моделлю “шокової терапії” розпочинається з так званої “лібералізації”, тобто різкого обмеження економічної ролі держави та її відходу з сфери економіки. Лібералізація виразилася в тому, що держава відмовилася від директивного планування, від фондованого розподілу матеріальних ресурсів, від адміністративного регулювання цін і зарплати, від монополії зовнішньої торгівлі. На першому етапі ринкових реформ політика лібералізації була необхідною і виправданою, оскільки привела до демонтажу командної, планово розподільної системи і відкрила шлях розвиткові ринкових відносин. До цього слід додати, що ішлося про обмеження економічної ролі старої, тобто тоталітарної, держави. Проте етап “лібералізації” (тобто скорочення економічних функцій держави) в Україні надмірно затягнувся, а тому призвів до ряду негативних наслідків, посиливши стихійний характер багатьох перехідних процесів. Цілком очевидно, що на сучасному етапі ринкових реформ економічна роль держави має істотно зрости.
31. Зв’язки національної економіки з рештою світу
Формування світового ринку закономірно зумовило встановлення міждержавних зв’язків з їх характерними рисами, особливостями та закономірностями, що базуються на теорії міжнародної економіки.
Міжнародну (світову) економіку можна трактувати у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні — це теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу. Вужче трактування визначає її як частину теорії ринкової економіки, що вивчає закономірність взаємодії суб’єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва та формуванні міжнародної економічної політики держав.
Базою міжнародної економіки є теорія ринкової економіки, мікро- і макроекономіка. Поєднання їх з прикладними економічними дисциплінами, такими як міжнародний маркетинг, фінанси, облік тощо, дало змогу створити універсальну теорію міжнародної відкритої економіки, яка стала третьою складовою сучасної економічної теорії і застосовується у більшості країн світу та у сфері їх економічної взаємодії.