Шпори з мікроекономіки (стр. 6 из 9)
15. Сукупні, середні та граничні витрати
Розраховують відповідні показники для витрат і виручки.
Сукупні витрати (ТС) — загальний обсяг витрат для виробництва певного обсягу продукції.
Середні витрати (АС) — це обсяг сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції: АС = ТС /Q
Граничні витрати (МС) — приріст сукупних витрат для виробництва додаткової одиниці продукції МС = ∆ТС / ∆Q.
Витрати виробництва або сукупні витрати (ТС — Тotal Соst) — це вартість усіх видів ресурсів, що витрачаються для виготовлення певної кількості продукції.
У темі 6 вже розглядався поділ витрат виробництва на бухгалтерські й економічні, явні і неявні, тепер покажемо детальніше взаємозв'язок цих витрат і прибутку (табл. 8.1)1.
Таблиця 8.1 Взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат і прибутку
| Загальна виручка підприємства | ||
| Економічні витрати | Економічний прибуток | |
| Явні витратиВитрати на обладнання Сировина ЕлектроенергіяЗаробітна плата Інші явні виграти | Неявні витратиПроцент на власний капітал Зарплата підприємця Нормальний прибутокІнші неявні витрати | |
| Бухгалтерські витрати | Бухгалтерський прибуток | |
У короткостроковому періоді витрати виробництва поділяють також на постійні і змінні (рис.1).
Постійні витрати (FС — Fіхеd Соst) — це витрати, що не залежать від обсягів виробництва продукції. Вони існують навіть тоді, коли продукція зовсім не виробляється.Наприклад, відсотки закредит, амортизація,орендна плата, витрати наосвітлення та опалення приміщень і т. д.
Змінні витрати (VС — Vагіаblе Соst) — це вартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягу продукції, тому ці витрати залежать від випуску продукції.
Основні види постійних витрат:
1. Відсотки за кредит.
2. Орендна плата.
3. Амортизація.
4. Капітальний ремонт.
5. Податки.
6. Страхові внески.
7. Витрати на управління.
Основні види змінних витрат:
1. Витрати на сировину.
2. Оплата праці.
3. Витрати на паливно-мастильні матеріали.
4. Витрати на електроенергію.
У мікроекономіці використовуються не тільки показники сукупних витрат, але й середніх:
Середні постійні витрати(АFС — Аvеrаgе Fіхеd Соst) — це кількість постійних витрат виробництва (FС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис.2):
АFС= FС / Q
Середні змінні витрати(АУС — Аvеrаgе Vаrіаblе Соst) — це кількість змінних витрат виробництва (VС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис.2):
АVС =VС / Q
Рис.1. Криві сукупних (ТС), постійних (VС) та змінних (FС) витрат Q — обсяг випуску продукції,С — витрати)
Рис. 8.2. Криві витрат виробництва
Середні сукупні витрати(АТС — Аvеrаgе Тотаl Соst) — це кількість сукупних витрат виробництва (ТС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис.2):
АТС = ТС/ Q
Середні сукупні витрати(АТС або АС) можна розрахувати як суму середніх постійнихі середніх змінних витрат: АТС = АFС + АVС = (FС+ VС) / Q.
Аналізуючи криві витрат виробництва (рис.2), можна зробити наступні висновки:
1. При обсязі продукції, що дорівнює А, крива граничних витрат (МС) має мінімальне значення, а крива сукупних витрат (ТС) має перегин (вона з випуклої стає опуклою).
2. Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних витрат (АТС) та середніх змінних витрат (АVС) у точках їх найменших значень.
3. Середні змінні витрати (АVС) необхідні для оцінки ефективності господарювання, визначення рівноваги і перспектив розвитку: а) розширення діяльності; б) скорочення виробництва; г) вихід із галузі.
4. Порівняння середніх сукупних витрат (АТС) з рівнем цін дозволяє визначити величину прибутку. А це допомагає вибрати стратегію фірми у короткостроковому періоді.
Правило найменших витрат — це умова, при якій витрати мінімізуються в тому випадку, якщо кожна грошова одиниця, що витрачається на кожний ресурс, дає однакову віддачу – однаковий граничний продукт.
21. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага
Точка перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) — це точка їх рівноваги (С) (рис. 1).
Рис. 1. Модель встановлення рівноважної ціни
X — обсяг попиту та пропозиції; Р — ціна;С — точка рівноваги; Хс — рівноважний обсяг попиту та пропозиції; Рс — рівноважна ціна; Хі, Х2 — обсяги попиту та пропозиції, при яких визначається дефіцит та надлишок;
Рн, Рд — ціни, при яких встановлюється дефіцит та надлишок.
У точці перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) обсяг попиту буде дорівнювати обсягу пропозиції (Хс). Завдяки якому співвідношенню встановлюється ціна рівноваги (Рс), яка і покупців, і продавців однаково задовольняє.
Рівноважна ціна (Рс) — ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил.
Рівноважна ціна та рівноважний обсяг мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнює обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. В умовах рівноваги економічний суб'єкт (виробник,продавець, покупець, фірма) практично не має стимулів до зміни своєї економічної поведінки. Але як тільки відбудуться зміни у співвідношенні факторів, що впливають на рівновагу, знову почнуть діяти економічні стимули. Рівність попиту і пропозиції — теоретична абстракція. Вона майже не зустрічається в реальній господарській практиці.
23. Основні ознаки олігополії
До основних ознак олігополії належать:
Панування на олігополістичному ринку кількох фірм. їх може бути від 2 до 20 (у СІПА антимонопольне законодавство дозволяє діяльність не менше 10 (найбільша — до 31%, дві найбільші — до 44%, 3 до 54%, 4 до 64 %; в Україні — до 35% ринку). Проте для розрахунку береться загальнодержавний ринок, хоча деякі товари виробляються лише на певних територіях.
Продукт олігополії може бути як стандартним, так і диференційованим (ринок сталі і ринок автомобілів).
Кожен олігополіст може проводити самостійну цінову політику, адже частка кожного з них на загальному ринку досить значна. Але результати його впливу залежатимуть від реакції інших олігополістів.
Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Діють ті ж фактори, що й при монополії.
Олігополістичні ціни не гнучкі. Якщо вони змінюються, то, як правило, одночасно всіма фірмами-олігополістами, тобто при олігополії є стимули для погодження дій або таємного зговору.
Олігополія — досить поширена модель ринку. Олігополії виникають за таких обставин:
1) утворення великих фірм за рахунок поглинання конкурентів;
2) злиття фірм, що дає більшу економічну владу, вищі можливості контролю за цінами, а також виграш при оптовій закупці ресурсів.
27. Нецінова конкуренція
Монополістична конкуренція постійно націлює фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найповніше враховуючи при цьому різноманітність потреб споживачів. Це досягається шляхом проведення нецінової конкуренції.
Методи нецінової конкуренції:
1. Пов'язані з удосконаленням продукту. Продукт може змінюватись без докорінної зміни його споживацьких якостей (упаковка, дизайн, способи продажу), але в довгостроковомуперіоді фірма орієнтується на розробку нових моделей товару, які втілюють у собі нові досягнення науки і техніки.
2. Орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність. Мета реклами — збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми.
22. Модель чистої монополії та її характеристики
Характеристики ринку:
1. На ринку діє тільки один виробник певної продукції. Тому для чистого монополіста еквівалентні поняття "ринкова пропозиція" та "пропозиція окремої фірми", а також відсутній поділ на попит для окремої фірми і ринковий попит.
2. Товар, що виробляється монополістом, не має близьких замінників. Це твердження дещо абстрактне, але для спрощення ситуації будемо вважати, що у споживача є лише два варіанти: або взагалі відмовитись від споживання певного товару, або придбати його в монополіста.
3. Ціну на свій товар монополіст встановлює сам. Для монополіста попит збігається з ринковим і його можна розглядати як заданий, тому він встановлює ціну, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну, а зменшення пропозиції призводить до зростання цін.
4. Заблокований вступ у дану галузь для інших виробників. Бар'єрами для вступу в галузь можуть бути:
а) масштаби виробництва (монополія — це велике підприємство, і для створення їй гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти);
б) легальні бар'єри (патент — виключне право на виробництво якогось продукту чи використання технології, ліцензія — право на заняття певним видом діяльності);
в) власність на найважливіші види ресурсів (коли обмеженість ресурсів абсолютна, й у них немає близького замінника);
г) недобросовісна конкуренція (тиск на постачальників сировини, цінова війна з метою банкрутства конкурента, підкуп чиновників і т. д.).
Монополізація ринку може досягатися:
1. Розширенням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування в галузі.
2. Об'єднанням капіталів на добровільних засадах. Форми монополістичних об'єднань:
а) картель — це досягнення угоди про розподіл ринків збуту, квот та цін виробництва при умові збереження всіма учасниками комерційної та виробничої самостійності;