1.2 Структура собівартості продукції
Склад і порядок калькулювання витрат, які включають до собівартості продукції, регулює Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 "Витрати". У відповідності з цим Положенням витрати звітного періоду трактуються як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). При цьому витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Якщо хоча б одна з умов визнанні активів не виконується, актив не визнається, а витрати з придбанні цього активу списуються у поточному періоді на “Інші операційні витрати”.
Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.
До витрат господарської діяльності згідно з П(С)БО 1 та П(С)БО 3належать також нестачі запасів, списання запасів або необоротних активів, які визнано активами, сплата штрафних санкцій, витрати на заохочування, соціальний і виробничий розвиток, нарахування податків.
Структура собівартості продукції – це відсоткове відношення певної статті витрат до загальної їх кількості [2, c.191].
Виробництво продукції (робіт, послуг) пов'язане з певними витратами, які мають назву „виробничі". До виробничої собівартості продукції включають прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі виробничі витрати та загальновиробничі витрати. Докладний перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції підприємство встановлює самостійно.
До прямих матеріальних витрат належить вартість сировини та основних матеріалів, купованих напівфабрикатів і комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
Оцінку прямих матеріальних витрат здійснюють одним із таких методів:
— ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
— середньозваженої собівартості;
— собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО);
— собівартості останніх за часом надходжень запасів (ЛІФО);
— нормативних затрат;
— ціни продажу.
До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну платню та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
До складу інших прямих витрат належать усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи з прямої заробітної штати, плата за оренду земельних і майнових паїв, втрати від браку та витрати на виправлення браку, що належить до певного виду продукції [3, c.178].
Склад загальновиробничих (накладних) витрат:
· витрати на управління виробництвом (оплата праці та відрахування на соціальні заходи і медичне страхування персоналу апарату управління виробничими підрозділами, оплата службових відряджень працівників виробничих підрозділів);
· амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
· витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування операційну оренду основних засобів та інших необоротних активів загальні виробничого призначення;
· витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих і удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції);
· витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші витрати на утримання виробничих приміщень;
· витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт і послуг);
· витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного серередовища;
· інші витрати (внутрішньогосподарське переміщення матеріалів, продукції на складах; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей; оплата простоїв тощо).
За оцінкою виробничої собівартості здійснюється облік готової продукції на складі та проводиться її списання в реалізацію.
Собівартість готової (товарної) продукції (Ст) визначають коригуванням суми виробничих витрат підприємства у звітному періоді на величину незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду:
Ст = НВп + Св- НВк,(1.1)
де НВп — незавершене виробництво на початок звітного періоду, грн;
Се — виробничі витрати підприємства за звітний період, гри;
НВк — незавершене виробництво на кінець звітного періоду, грн.
Собівартість реалізованої продукції (Ср) обчислюють як алгебраїчну суму собівартості товарної продукції та зміни за лишків готової продукції на складах підприємства на початок і кінець звітного періоду за формулою:
Ср = 3п + Ст- Зк, (1.2)
де Зп — залишки готової продукції на початок звітного періоду, грн;
Ст — собівартість виготовленої продукції за актини період, грн;
Зк — залишки готової продукції на кінець звітнього періоду, грн.
При списанні продукції в реалізацію виробнича собівартість виготовленої продукції коригується на залишки нереалізованих виробів на початок і кінець відповідного періоду. Тобто встановлюється обсяг проданої продукції за виробничою собівартістю.
Витрати загальногосподарського характеру (адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати) відносяться прямо на результати діяльності.
1. Адміністративні витрати:
• загальні корпоративні витрати (проведення зборів акціонерів, представницькі витрати тощо);
• витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством;
• амортизація основних фондів і нематеріальних активів загальногосподарського призначення;
• витрати на утримання основних фондів (операційна оренда, ремонт, страхування майна, опалення, освітлення, охорона тощо);
• витрати на зв'язок, плата за розрахунково-касове обслуговування;
• витрати на врегулювання суперечок у судових органах тощо;
• податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім тих, що входять до собівартості продукції).
2. Витрати на збут містять :
• витрати пакувальних матеріалів, витрати на ремонт тари;
• оплата праці та комісійні винагороди працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
• витрати на рекламу та дослідження ринку;
• витрати на передпродажну підготовку;
• витрати на відрядження працівників підрозділів, що забезпечують збут;
• витрати на утримання основних фондів, пов'язаних зі збутом продукції (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, охорона);
• витрат на транспортування, перевалку і страхування продукції,
транспортно-експедиційні послуги тощо;
• витрати на гарантійний ремонт та інші витрати.
3. Інші витрати операційної діяльності: витрати на дослідження і розробки; собівартість реалізованої іноземної валюти; собівартість реалізованих виробничих запасів; втрати від знецінення запасів, нестачі, визнані штрафи тошо.
Загальнониробничі витрати поділяються на змінні й постійні.
• змінні: витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються пропорційно до зміни обсягу діяльності {витрати на придбання сировини, матеріалів комплектуючих виробів; електроенергію і паливо; технологічні; відрядна заробітна плата робочих та інші прямі витрати). Змінні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу діяльності), виходячи з фактичної потужності звітного періоду;
• постійні витрати: витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності (амортизаційні відрахування, орендна плата, погодинна заробітна плата та інші постійні витрати).
Загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу діяльності, прямих витрат) при нормальній потужності [18, c.111].
Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати вводять до складу собівартості проданої продукції у періоді їх виникнення.
Наднормативні виробничі витрати виникають за фактом при наявності відхилень від встановлених норм списання матеріальних цінностей у виробництво.
1.3 Методика визначення собівартості
При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції. У підрозділах з коротким виробничим циклом і стабільними залишками (запасами) незавершеного виробництва, виробнича (цехова) собівартість готової продукції збігається з кошторисом. В інших випадках, особливо коли запуск і випуск виробів у межах планового періоду кількісно різняться та змінюються залишки незавершеного виробництва на його початок і кінець, собівартість продукції відрізняється від кошторисних витрат.
Отже, загальна собівартість продукції дорівнює:
Ск = Сз + Сн1 - Сн2,(1.3)
де, Ск — собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період, грн.;