На рис. 1.2 наведені основні сорти “соціального” хліба – тобто хліба, ціни на який регулюються державою з неврожаю 2003 року.
Державне регулювання цін на “соціальні” сорти хліба впроваджувалося в Україні в 2003 році в стані ажіотажного попиту та підніття цін на хлібному ринку України, що характеризується наступними даними історичного аналізу.
Ажіотаж хлібного ринку України – 2003
За останні два тижні липня 2003 року хліб в Україні подорожчав на 20—30 копійок. Місцями, як-от в Ужгороді, ціни сягали взагалі аж трьох гривень. І рано тішитися, якщо вашу область загальноукраїнська тенденція оминула — значить, місцеві пекарі тримаються з останніх сил, які ось-ось мають здати. Хвиля подорожчання шириться стихійно і безпосередньо залежить від волі місцевої влади, оскільки центральна (Кабмін) досі воліла за краще відмежуватися від соціально вибухової проблеми. Щоправда, учора в уряді Ониковича під головуванням першого віце-прем'єра Миколи Азарова відбулася нарада з хлібного питання. На якій, однак, не домовилися ні до чого кращого, ніж повернутися до цієї теми пізніше — після восьмого листопада 2003 року.
Урядова політика адміністративного стримування цін на хліб зазнала остаточного фіаско. У жовтні 2003 року більшість областей якщо не перейшли до вільного ціноутворення, то принаймні визнали, що на збереження «красивої міни» й низьких цін у регіональних «засіках» уже не вистачає ні дешевої пшениці, ні фінансів для покриття пекарських збитків. Сталося те, про що фахівці зернового ринку попереджали ще влітку 2003 року: хліб почав стрімко дорожчати. В деяких регіонах за кілограмову паляницю вже просять три гривні.
У магазинах ціни на «продукт № 1» почали підвищувати ще у вересні 2003 року. Першими, за даними Мінекономіки, наслідки неврожайного року і нефахової урядової політики відчули закарпатці та мешканці Київської області, де кілограмова хлібинка з борошна першого гатунку подорожчала до 1,54 і 1,43 гривні відповідно. У жовтні 2003 цінові стрибки з поодинокого явища переросли в масову лихоманку, яка, за визнанням першого віце-прем'єра Миколи Азарова, зачепила дванадцять областей. Буквально за останні два тижні хліб у більшості регіонів подорожчав на 15—20 відсотків. Пекарі змушено пішли на підвищення через стрибок на продовольчу пшеницю, тонна якої в середньому коштує 1200 гривень замість торішніх 450 чи позаторішніх 600. Зараз «першосортний» хліб, за словами Миколи Яновича, найдорожчий на Вінниччині, де біла паляниця в середньому коштує 1,67 гривні, а щастить найбільше миколаївцям, які за такий самий буханець віддають лише 1 гривню 22 копійки.
Не виробивши єдиних для всіх областей правил боротьби із «хлібною лихоманкою», уряд дозволив регіонам жити за законами «феодальної роздрібленості», де кожен голова-«губернатор» сам вирішує, що і як йому робити. Щоправда, в центрі рекомендували у будь-якому випадку продотувати так звані «соціальні» — дешеві — батон і два види паляниць, випікаючи їх у невеликій кількості. Отож області швидко поділилися на тих, де визначилися і відпустили ціни у вільне плавання, щоб урятувати пекарів від збитків, і на тих, де збиралися їх тримати, поки хлібокомбінати геть не збанкрутують...
Сьогодні влада долає кризу за рахунок фактично державного Ужгородського хлібокомбінату, який у кілька разів збільшив виробництво не вельми популярних у місті буханців, які, як твердять ужгородці, хибують на надмірну вологість та недопеченість. Пересічні ціни на хліб на Закарпатті коливаються від 1 гривні 10 копійок (за довгу «палицю», яка нагадує батон) до 1,30—1,60 гривні за паляницю з борошна вищого сорту.
Сусіди закарпатців — львів'яни та івано-францівці — пішли іншим, «ринковішим» шляхом. Зазнавши за місяць до 100 тисяч збитків, пекарі переконали голову Львівської облдержадміністрації Івана Стефанишина, що треба піднімати ціни. Хліб у Львові подорожчав на 20 відсотків: батон тут коштує 1,15 гривні, чорний «Український» — 1,35 гривні, а білий із борошна вищого гатунку — 1,55 гривні. «Якби влада штучно стримувала ціни ще протягом якогось часу, це призвело б до того, що хлібозаводи не змогли б придбати борошна, бо залишилися без оборотних засобів, а потім — до великого стрибка ціни на хліб», — зауважив львівський керівник.
Голова Івано-Франківської облдержадміністрації Михайло Вишиванюк також скасував своє липневе розпорядження про регулювання цін на хліб, натомість запровадивши максимальні ціни на борошно 1-го гатунку. Окрім того, всі франківські пекарні зобов'язані кожну десяту паляницю випікати «соціальною» — «Формову» (по 1,54 гривні) та «Подову» (по 1,40 гривні).
Так само зробили й тернополяни, де вирішили, що ціни на хліб можна втримати, «загальмувавши» подорожчання борошна. Своїм розпорядженням голова облдержадміністрації Іван Курницький тимчасово — до 1 січня 2004 року — встановив максимальну відпускну ціну на пшеничне борошно вищого гатунку, вироблене із зерна регіональних ресурсів, — 1170 гривень за тонну з урахуванням ПДВ. Звичайно, у магазинах його можна продавати дорожче, ніж за гривню 17 копійок, — проте лише з урахуванням вартості розфасовки, сказано в документі. Про ціни на хліб в області поки що мовчать.
У Центральній Україні «погоду» на хлібному ринку робив і робить Київ, де батон коштує 90 копійок, чорний «Український» — 84 копійки, а кіло білого з борошна першого сорту 1 гривню 33 копійки. Дешевизна паляниць — особлива гордість голови Київської міськдержадміністрації Олександра Омельченка. Проте 15 листопада у столиці хліб подорожчав на 16—18 відсотків. «Український», батон та білий коштуватимуть від 1 гривні 30 до 1 гривні 50 копійок. Перед тим, як прийняти таке непопулярне рішення, Київміськадміністрація розглядала різні варіанти регулювання ринку і дійшла висновку, що запобігти підвищенню цін на хлібобулочні вироби неможливо через високі ціни на продовольче зерно. Зараз столиця закуповує зерно для власних потреб із Росії, Казахстану, Канади і США. Проте головною з причин, які, за словами Омельченка, позбавляють киян дешевих буханців, став факт масового вивезення хліба в інші регіони. Щодня Київ випускає приблизно 900 тонн хліба, з яких у інші регіони вивозиться понад третину — 300-350 тонн.
Згідно з останнім «хлібним» розпорядженням, підписаним у середині жовтня, у Чернігові встановили, що за буханець (800-грамовий) популярних «Дарницького» чи «Українського» подового необхідно сплатити 1 гривню 6 копійок, а за батон — 1,24 гривні. Хліба в облцентрі вистачає, бо, окрім своїх пекарень, його завозять навіть із Києва: 150 кілометрів для столичних виробників — не відстань. А в деяких райцентрах, зокрема у Мені, столичні хліб та батони навіть стали витісняти продукцію місцевих виробників. Тут грає роль більш висока якість і нижчі ціни. Так, ще зовсім недавно буханка «Дарницького» у Мені коштувала гривню. За кілька останніх днів ціна піднялася на чотири копійки. Тепер, треба чекати, ще підніметься — з 15 листопада, коли подорожчає столичний хліб.
До середньої у цій частині України ціни — 1 гривні 33 копійок — підтягнулися і ВАТ «Житомирхліб», де паляниці подорожчали на 10-20 копійок. Чи втримають її після київського підвищення? Навряд чи — інакше чернігівці і кияни переключаться на житомирський хліб.
У Сумах, щоб не підвищувати і так порівняно високі ціни (білий із борошна першого сорту тут продають по гривні 50), пекарі погіршують якість паляниць. Наприклад, французьку булку тут можна переплутати із сірим хлібом. Влада поки що мовчить і запевняє, що контролюватиме якість.
У Полтаві про неможливість стримувати ціни розказував із тиждень тому голова Полтавської облдержадміністрації Олександр Удовиченко. «В область досі не прийшли оператори з хорошими фінансовими ресурсами», — скаржився він, відтак зерно полтавські пекарі змушені закуповувати дрібними партіями по 1240—1260 гривень за тонну. За таких умов хіба спечеш хлібину по гривні 36? Он сусідня Кіровоградська область уже торгує буханцями по 1 гривні 60 копійок.
На цьому тлі найспокійніше картина виглядає у Сімферополі, де хліб завжди був одним із найдорожчих в Україні, а влада — схильна до адмінрегулювання. Як і загалом у Криму, там так званого соціального хліба немає, а відтак і ажіотажу, черг, бійок. Натомість постановою Радміну АРК від 13 жовтня 2003 тимчасово, до 3 лютого 2004 року, зафіксовані ціни. Зокрема, документом визначено, що хліб із пшеничного борошна 1-го сорту має коштувати 1,75 гривні за кілограм, хліб із суміші житнього і пшеничного борошна — 1,50 гривні за кілограм. На решту сортів, знову-таки до лютого, встановлено граничний рівень торговельної надбавки — 10 відсотків до оптово-відпускної ціни виробника.
Ходові сорти хліба у Сімферополі дещо дорожчі, ніж «зафіксовані»: білий «Південний» вагою 700 грамів коштує 2,10, півкілограмовий батон «Кримський» — 1,80 гривні, а 600-грамова цеглинка «Курортна» — 1,55 гривні.
29.12.2003 року Віце-прем’єр України Іван Кириленко заявив, що ціни на хліб в Україні більше не підвищаться. За його словами, до кінця року в Україну буде ввезено 3 млн. тонн продовольчого зерна, пізніше ще 1 млн. тонн. Крім того, з метою недопущення підвищення цін як в поточному році в Україні вперше буде розроблена і реалізована програма вирощування ярової пшениці. «Будемо «підстраховуватися» яровими, - сказав І. Кириленко, - вже навесні почнемо реалізовувати програму».
Також з метою уникнути зростання цін запас продовольчого зерна в наступному році буде збільшено в 3 - 5 разів, а власний урожай, зі слів Киріленко, планують зібрати не менше 15 млн. тонн.
Як повідомлялося, дефіцит зерна в поточному маркетинговому році в Україні за різними оцінками становить 3,5-4,2 млн. тонн. Україна найбільші обсяги зерна імпортує з Казахстану і Російської Федерації. Разом з тим через обмеження, що вводяться цими країнами на експорт зернових з січня 2004 року, Україна може переорієнтуватися на імпорт зерна із США і Канади.