Потоки трудової міграції протягом тривалого періоду часу перетерпіли визначені зміни. У минулому столітті міжнародна міграція було спрямовано в основному в бідні капіталом колонії, і насамперед у Північну Америку, Австралію. Масова імміграція в окремих районах світу привела до виникнення і розвитку там переселенських суспільств, що додало імпульс розвитку світової господарської системи. Переміщення іммігрантів, засобів виробництва і фінансових ресурсів сприяло утворенню в другій половині 19 - початку 20 у в. групи переселенських держав, основні напрямки суспільного розвитку яких визначалися європейськими державами. У цей період відбувалися також значні переміщення населення з Китаю й Індії переважно в Південно-Східну Азію і райони Індійського океану.
В другій половині минулого сторіччя сформувалися нові центри притягання іммігрантів. Еміграція стала йти з менш розвитих у більш розвиті країни. Самий могутній центр притягання склався в Західній Європі, у результаті з постачальника емігрантів вона перетворилася в центр притягання робочої сили. Уже на початку 50-х у країнах ЄС нараховувалося близько 15 млн. трудящих - мігрантів і членів їхніх родин. У середині 70-х великий центр імміграції склався в районі Перської затоки, і на початку 90-х іноземці складали там 70% робочої сили. Своєрідним центром притягання іммігрантів, націоналістичним за своїм характером, став Ізраїль. Його населення на 2/3 збільшилося за рахунок міграційних потоків і значною мірою (на 1/3) за рахунок вихідців з Радянського Союзу. У Латинській Америці центрами притягання робочої сили стали Аргентина, Бразилія і Венесуела з чисельністю іммігрантів від 5 до 8 млн. чоловік. В Африці центрами притягання робочої сили стали ПАР і Кот-Дівуар.
Основними постачальниками робочої сили в Азії були Індія, Пакистан, Філіппіни, Малайзія, на Близький Схід - Ліван. Йорданія, Туреччина, в Африці - Марокко, Алжир, Туніс, Гана, Малі, Чад, Гвінея, Мозамбік, у Північній Америці - Мексика, у Європі - Польща, Португалія, Італія, Ірландія. У 90-і роки країни Південної Європи - Греція, Італія, Іспанія перетворилися з країн чистої міграції в країни нетто - міграції.
Вплив міграції на приймаючі країни. Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвитих країн нівелював звужене відтворення населення. У 80-і роки частка зовнішньої міграції в загальному приросту населення таких країн, як Канада, Австралія, Франція, перевищила 25%, США - до 50%. З іншого боку, значні еміграції приводили в ряді країн до процесу депопуляції, що спостерігалося в 60-і роки в Ірландії, Греції, Португалії, незважаючи на високий приріст населення в цих країнах. В другій половині 80-их років Ліван утратив 1/10 частину населення, Мексика - близько 1%. Відомий французький демограф А. Сови дорівнював еміграцію до смертності.
Табл 3.1
Розподіл чисельності українських громадян, працевлаштованих за кордоном, по статі і вікові (тис. чіл)
| Вік | Чоловіки | Жінки | Всього |
| 16-29 | 8611 | 3808 | 12419 |
| 30-39 | 14421 | 1029 | 15450 |
| 40-49 | 12011 | 635 | 12646 |
| 50-55 | 3750 | 195 | 3945 |
| 56-59 | 905 | 35 | 940 |
| 60 і старше | 346 | 12 | 360 |
| Всього (2004 р) | 40044 | 6714 | 43850 |
| 16-29 | 8644 | 3808 | 12419 |
| 30-39 | 18421 | 1029 | 15450 |
| 40-49 | 12011 | 635 | 12646 |
| 50-55 | 2750 | 195 | 3945 |
| 56-59 | 895 | 35 | 940 |
| 60 і старше | 322 | 7 | 360 |
| Всього (2005 р) | 41144 | 5716 | 45760 |
| 16-29 | 8611 | 3808 | 12419 |
| 30-39 | 14421 | 1029 | 15450 |
| 40-49 | 12011 | 635 | 12646 |
| 50-55 | 3750 | 195 | 3945 |
| 56-59 | 905 | 35 | 940 |
| 60 і старше | 346 | 14 | 360 |
| Всього (2006 р) | 40544 | 5719 | 44850 |
Як свідчить таблиця 3.1, міжнародна міграція впливає на вікову і полову структуру населення країн - донорів і приймаючих країн. Серед іммігрантів переважають обличчя працездатних віків. Частка іммігрантів у робочій силі звичайно вище, ніж у населенні. На початку 2004-х років іноземні робітники складали значну частину працездатного населення в країнах Західної Європи, особливо у Швейцарії (17% у 2005 р), Західної Німеччини (8,1%), Франції (8,6).
У теорії вільний рух робочої сили між країнами приводить до вирівнювання заробітної плати і збільшенню валового світового продукту. У реальному житті всі основні вигоди від міграції робочої сили дістаються приймаючим країнам. Оцінити їхні масштаби не просто, тому що не усі вони піддаються кількісному обліку. Вони складаються з економії на підготовці фахівців у приймаючих країнах. Вартості продукції і послуг, відповідно створюваної іммігрантами в країні перебування, надходжень від оподатковування. Іммігранти, особливо нелегальні, вносять у доходи країни більший внесок, чим вони одержують від суспільного сектора. Іммігранти більш молоді, чим населення в середньому, і вони фінансують частину соціальних витрат постійних жителів.
Різні категорії іммігрантів впливають на відтворення валового продукту. Помітний вплив на економічний розвиток індустріальних капіталістичних країн робить “відплив умів". До цієї категорії відносять працівників науки, інженерів, лікарів. У 50-60-і роки “відплив умів” йшла головним чином з одних розвитих країн в інші, в основному в США. З 60-х років еміграція науково-технічних і інших висококваліфікованих фахівців початку здійснюватися з країн, що розвиваються, а в 90-і роки - зі Східної Європи.
Принаймні 2/3 припливу “розумів” приходиться на США. Частка іммігрантів серед фахівців складає там 17%, у тому числі 40% інженерів і фахівців з ЕОМ, велика кількість викладачів технічних дисциплін в університетах і коледжах. По оцінках чистий виграш для США від залучення в країну одного “середнього" ученого гуманітарія складав у 70-і роки 230 тис. дол., ученого в області суспільних наук - 235 тис. дол., інженера - 253 тис. дол., лікаря - 646 тис. дол. У результаті економія США лише в сфері утворення і наукової діяльності складала не менш 15 млрд. дол. Прибутку, одержуваний Канадою в процесі експлуатації розумів емігрантів, у 7 разів більше обсягів її допомоги країнам, що розвиваються. У Британії вигоди від залучення іноземних фахівців у три рази перевищують розміри її економічної допомоги країнам Азії й Африки.
Аналіз ситуації в США показує, що приплив іммігрантів не сполучений із загостренням конкуренції на ринку праці і ростом безробіття серед корінного населення. Більш того, побічно через розширення попиту і прямо через розвиток нового підприємництво він стимулює створення нових робочих місць. Імміграція істотно не впливає на середній рівень заробітної плати і диференціацію доходів. Лише в окремих випадках посилення конкуренції усередині визначених професійно - кваліфікаційних груп приводить до деякого зниження заробітної плати. Іммігранти звичайно використовуються в рамках так називаного вторинного сегмента ринку праці, що характеризується тяжкими умовами праці, низьким рівнем оплати і відсутністю можливостей для професійного росту. Ці обставини обмежують соціальну мобільність мігрантів, створюють основу для їхньої сегрегації. У первинно секторі ринку праці знаходяться тільки мігранти, що відносяться до науково - технічних працівників. Звичайно їхня асиміляція відбувається досить м'яко в суспільстві країн - реципієнтів. І тільки погіршення економічної обстановки звичайно приводить до загострення протиріч між корінним і стороннім населенням.
Соціально - економічні наслідки міграції. Вплив міграції на країни, що посилають, не одержує адекватної реалізації. Дослідження показали, що міжнародні мігранти звичайно мають у своєму розпорядженні середній потенціал одержання доходів у своїй країні. Найчастіше вони не належать до найбідніших шарів. Групи з найменшими доходами в бідних країнах не мають перспектив, фінансових засобів і інформації, щоб у великих масштабах включитися в міжнародну міграцію, хоча відрізнялися випадки зворотної тенденції. Нерідко в результаті еміграції країни втрачали найбільш кваліфіковану робочу силу, і вакансії, що виникали, заміщалися менш підготовленими працівниками, що позначалося на ефективності виробництва. Подібні випадки були характерні для Єгипту, Йорданії, Ємену, Лесото й інших країн. Так, по оцінках за 70-і роки Філіппіни втратили понад 12% підготовлених фахівців, Південна Корея - 10%.90% знову підготовлених лікарів у Зімбабве виїхали за кордон з 1980 року.
Еміграція нерідко наносить важку втрату інтелектуальному потенціалу країн - донорів, що є самою коштовною субстанцією будь-якого суспільства. Суть цієї проблеми складається не стільки в кількості виїжджаючих за рубіж фахівців, скільки в їхньому значенні. Від'їзд того чи іншого неформально ведучого наукового співробітника може паралізувати роботу творчого колективу. Відтік “мозків" підсилює диспропорції науково - технічного розвитку основних підсистем світового господарства й окремих країн.
Міграція робочої сили, базуючи на розходженнях у рівнях економічного розвитку, разом з тим сприяє ослабленню ряду проблем країн еміграції. Зокрема, для ряду, особливо малих країн грошові перекази емігрантів відіграють важливу роль як джерело їхніх валютних надходжень. У великих країнах - Індія, Пакистан, Бангладеш, Філіппіни вони складають 10-27% експортних надходжень. Для робітників - емігрантів характерна висока норма заощаджень. Їхня середня схильність до заощаджень коливається від 35% у турецьких емігрантів до 70% у пакистанських. Середня схильність переводити в країну виїзду нижче, коливаючись у межах 11-50%. Вона знижується в міру збільшення терміну перебування іммігранта в приймаючій країні.