До категорії працівників, які мають право на пенсію за вислугу років належать зокрема, військовослужбовці, державні службовці, судді, працівники прокуратури і митних органів, наукові працівники, журналісти державних і комунальних засобів масової інформації, робітники і майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, деякі категорії артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств і колективів, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення та інші.[4]
Другим видом державних пенсій є соціальні пенсії та допомоги.
Під соціальними пенсіями розуміються щомісячні грошові виплати, які призначаються і виплачуються із Пенсійного фонду непрацездатним непрацюючим громадянам, які з тих чи інших причин не набули права на трудову пенсію. До таких громадян належать:
-інваліди І і II груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також інваліди III групи;
-особи, які досягли віку: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років;
-діти ( в тому числі: брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків) - у разі втрати годувальника;
-діти-інваліди віком до 16 років.[4]
4. Вплив трудового та страховогостажу на пенсійне забезпечення
Стосовно сфери пенсійного забезпечення трудовий стаж можна визначити як нараховану за встановленими правилами тривалість минулої трудової та іншої суспільно-корисної діяльності громадян, яка протікає в певних суспільних формах.
Трудовий стаж, як особлива міра величини трудової діяльності, має кількісну і якісну характеристики. Перша відображає загальну тривалість трудової та іншої суспільно-корисної діяльності, друга – є показником не тільки тривалості, а й характеру трудової діяльності за певними кваліфікаційними ознаками (важкі та шкідливі умови праці, сфера, в якій проходить трудова діяльність, неперервність праці тощо). Виходячи з цього, трудовий стаж поділяється на : загальний стаж (кількісна характеристика), спеціальний та неперервний (якісна характеристика).
Загальний трудовий стаж – це загальна сумарна тривалість трудової та іншої суспільно-корисної діяльності, незалежно від тривалості перерв в ній, нарахована за встановленими правилами.
Загальний стаж має особливо велике значення. Тільки за наявності певної його тривалості виникає право на пенсійне забезпечення в старості, в разі настання інвалідності в наслідок загального захворювання, в разі втрати годувальника, який помер від загального захворювання, а в окремих випадках і за вислугу років. Від тривалості загального трудового стажу залежить розмір вказаних трудових пенсій.
До стажу роботи зокрема зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, установах, організаціях, кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, військова служба та перебування в партизанських загонах і з’єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби, тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше, ніж досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Спеціальний стаж – це сумарна тривалість трудової діяльності, виокремлена із загального стажу з урахуванням важких та шкідливих умов, інтенсивності праці, сфери чи місцевості, в якій вона здійснювалась. За певних умов до нього може включатися інша суспільно-корисна діяльність (навчання, військова служба тощо).
На відміну від загального стажу, з яким пов’язується право на пенсійне забезпечення, спеціальний стаж служить підставою для надання пільг, що стосуються права на пенсію за віком на пільгових умовах, а також для призначення пенсій за вислугу років.
До стажу роботи насамперед слід віднести трудову діяльність працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії. Основною особливістю пільгового пенсійного забезпечення цієї категорії працівників є те, що вони мають право на пенсію за віком незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років.
До спеціального стажу слід зокрема відносять працю трактористів-машиністів, робітниць текстильного виробництва, зайнятих на верстатах і машинах; жінок, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п’ятеро та більше дітей; водіїв міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів.
Для окремих категорій працівників, зайнятих на роботах, що потребують підвищеної інтенсивності, значних емоційних та фізичних навантажень, внаслідок чого людський організм зношується значно швидше, передбачене пенсійне забезпечення у зв’язку з втратою професійної працездатності, тобто вихід на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком.
Вислуга років – це пільга, що застосовується до конкретного та обмеженого кола осіб: військовослужбовців, працівників правоохоронних органів (органів внутрішніх справ, суду, прокуратури), митних органів, державних службовців, окремих категорій працівників народного господарства.
Неперервний трудовий стаж – це тривалість неперервної трудової діяльності, нарахованої за встановленими відповідними правилами, на тому ж самому підприємстві, установі, організації, галузі.
Для призначення пенсій та визначення їх розміру відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, враховується страховий стаж.
Страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення пенсій враховуються періоди трудового стажу до набрання чинності Законом „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”; періоди роботи після набрання чинності Законом „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” – за умови сплати страхових внесків; час догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку та отримання допомоги в зв’язку з цим доглядом; час догляду за дитиною-інвалідом, інвалідом І групи, за престарілим, який потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку; час професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ, організацій (без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії); час від дня визнання особи інвалідом до дня досягнення нею пенсійного віку – до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком інваліда; час від дня смерті годувальника до дня, коли годувальник досягнув би пенсійного віку – до страхового стажу для обчислення розміру пенсії у зв’язку з втратою годувальника.[4]
5. Проблеми пенсійного забезпеченнясьогодні
Реформування пенсійної системи є одним з найважливіших завдань розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні. З-поміж інших видів соціального захисту населення пенсійне забезпечення найпоширеніше і має найвагоміше значення як джерело доходів. Від фінансової спроможності пенсійної системи безпосередньо залежить добробут третини населення країни. [11]
В Україні історично склалася однорівнева система пенсійного забезпечення, яка базується на солідарності поколінь. Солідарність поколінь означає фінансування пенсій працівників, які завершили трудову діяльність, за рахунок внесків нинішнього покоління працівників. Солідарний принцип фінансування пенсій може ефективно функціонувати при явному перевищенні чисельності молодих працівників над кількістю пенсіонерів.
Загальновідомо, що необхідність реформування пенсійних систем була викликана, головним чином, демографічними змінами. Сучасна демографічна ситуація і у світі, і в Україні характеризується терміном «старіння нації». Це означає збільшення частки пенсіонерів у структурі населення. Тобто з часом кожний працівник буде «утримувати» відносно більшу кількість пенсіонерів. Пенсіонери в Україні становлять значну за абсолютними і відносними розмірами групу населення. За останні 20 років чисельність пенсіонерів збільшилась на 35%.
Співвідношення населення пенсійного і працездатного віку має дещо поліпшитись найближчими роками. За комплексним демографічним прогнозом, виконаним фахівцями Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук України, протягом перших років третього тисячоліття ситуація буде змінюватись: працездатний вік покидатиме численне покоління перших повоєнних років народження - періоду демографічного "вибуху" (1946-1955 рр.), а вступатиме до цієї вікової групи, навпаки, нечисленне покоління періоду найнижчої народжуваності 90-х р.р. за прогнозом, найнижчий рівень коефіцієнта навантаження очікувався на початок 2006р., коли на 1000 осіб працездатного віку припадало 388 осіб пенсійного віку. Але така тенденція буде досить короткотривалою, і на початок 2025 року рівень навантаження становитиме 505 осіб, тобто буде в 1,23 разу більше, ніж сьогодні. Найбільше навантаження (пік) на осіб працездатного віку особами пенсійного віку буде спостерігатися у 2055-2057 роках: його рівень становитиме 770 осіб, що в 1,88 разу більше, ніж сьогодні. Після цього навантаження почне поступово знижуватись і буде становити в 2075 році 742 особи, що в 1,8 разу вище, ніж сьогодні.[5]