Пенсійне забезпечення і розвиток економіки (стр. 2 из 7)

Упродовж перших 50 років існування радянської влади половина економічно активного населення України взагалі була вилучена з державної пенсійної системи. Приміром, у 1960р. в УРСР проживало 5,6 млн. осіб пенсійного віку, або 13,5% загальної чисельності населення республіки, але загальна чисельність пенсіонерів становила лише 4,4 млн. осіб, тобто на 21% менше. Та з усього числа пенсіонерів лише 844 тисячі, або 19,2% були пенсіонерами за старістю. Решту становили пенсіонери за інвалідністю, за вислугу років, у разі втрати годувальника, колишні військові та члени їх сімей.[4]

У 1990р., після ухвалення Законів СРСР „Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР” і „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців”, практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами і нормами. Фактично ця система була поєднана на принципах соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від держбюджету. Основним джерелом коштів для фінансування пенсій став пенсійний фонд, який формувався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами і організаціями, а також страхових внесків громадян та інших надходжень. Окрім того кожному працівнику за місцем роботи щорічно заповнювалась вкладка до трудової книжки з позначкою сплаченої суми страхових внесків до пенсійного фонду, і вона була розрахована на створення в майбутньому більш справедливої пенсійної системи.

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки національного законодавства з соціального забезпечення й нової стратегії соціального захисту населення, яка б відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність непрацездатних. 5 листопада 1991р. Верховна рада України схвалила Закон „Про пенсійне забезпечення ”. Але він майже нічим не відрізнявся від аналогічного закону СРСР 1990р. Винятком стало істотне розширення пільгових категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковий вихід на пенсію. Значним недоліком цього закону є і те, що він не враховує демографічного чинника, тобто процесу старіння населення, при створенні пенсійної системи.

Прийняття ряду законів, таких як „Про підприємства в Україні”, „Про підприємництво”, „Про акціонерні товариства” та інших стало законодавчою базою для створення так званих недержавних пенсійних фондів. Перші такі фонди в Україні почали створюватися в 1994р., а наприкінці 1999р. в Україні було зареєстровано понад сто недержавних пенсійних фондів, із яких фактично функціонували не більше півтора десятка і діяльність їх здійснювалась всупереч пенсійному законодавству і їх основною метою було викачування коштів у населення. Так, за даними чисельних перевірок один лише такий недержавний пенсійний фонд „Оберіг” за підтримки рекламних компаній і засобів масової інформації з початку своєї діяльності залучив внески 194 тисяч громадян України, які добровільно втратили мільйони доларів США.[4]

У 1993р. Верховна Рада України схвалила „Концепцію соціального забезпечення населення України”, з метою реалізації якої 1998 року був прийнятий Закон „Про основи загальнообов’язкового державного соціального страхування”, де передбачалося обов’язкове пенсійне страхування, пенсійне забезпечення за місцем роботи через пенсійні плани, що перебувають у приватному секторі, добровільне особисте страхування через недержавні пенсійні фонди. Ці пропозиції знайшли відображення в Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні. Основні напрями передбачають створення в Україні трирівневої пенсійної системи, яка поєднуватиме елементи державного солідарного і приватної пенсійної системи, зокрема, 2003 року ВРУ були прийняті Закони України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, „Про недержавне пенсійне страхування”, які набули чинності з 1 січня 2004 року, внесені зміни до чинного пенсійного законодавства, спрямовані на вдосконалення діючої солідарної пенсійної системи. [4]

2. Системи органів, що здійснюютьпенсійне забезпечення

У системі державних органів, що здійснюють функції з пенсійного забезпечення першорядне місце посідають органи законодавчої і виконавчої влади. Вони відіграють провідну роль у керівництві всією системою соціального захисту населення України.

Вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада України. Вона приймає закони про форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні джерела його фінансування та витрати з Державного бюджету на ці цілі, визначає розмір обов'язкових страхових внесків тощо.

Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До його компетенції віднесені питання, пов'язані з реалізацією та виконанням законодавства з пенсійного забезпечення. Кабінет Міністрів видає акти з питань здійснення пенсійного забезпечення, щороку подає на затвердження Верховної Ради Державний бюджет, складовою якого є витрати на пенсійне забезпечення, вживає заходів до виконання Державного бюджету, затверджує бюджет Пенсійного фонду України тощо.

Міністерство праці і соціальної політики (Мінпраці) України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції.

Коло повноважень Міністерства досить широке, але більшість із них Міністерство виконує через систему обласних, міських, районних, районних в містах управлінь соціального захисту населення, що входять до складу відповідних місцевих державних адміністрацій за принципом подвійного підпорядкування.

Пенсійний фонд України здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання, накопичення та облік страхових внесків, призначає

пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Як самостійна фінансово-банківська система він діє в Україні з 1992 р. Фонд створений на базі Українського республіканського відділення колишнього Пенсійного фонду СРСР.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду України є:

- страхові внески;

- кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду України у випадках, передбачених законодавством;

- благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

- добровільні внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

- банківські кредити;

- інші надходження відповідно до законодавства. Бюджет Пенсійного фонду України щороку затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кошти Пенсійного фонду України спрямовуються на:

- фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

- оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

- формування резерву коштів Пенсійного фонду України;

- погашення банківських кредитів та відсотків за їх використання;

- створення та функціонування системи персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування;

- утримання центрального апарату та органів Пенсійного фонду України, розвиток їх матеріально-технічної бази;

- організацію роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповідно до завдань Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах., містах і районах у містах.

Управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.[4]

Законом „Про недержавне пенсійне забезпечення” на додаток до солідарної та накопичувальної складових державного пенсійного забезпечення в Україні запроваджується система недержавного пенсійного забезпечення. Головною її рисою є добровільність, тобто така система створюється на добровільних засадах.

Робити добровільні заощадження на старість людина може трьома шляхами: через недержавні пенсійні фонди (НПФ), страхові компанії та банківські установи.

Недержавний пенсійний фонд – юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.

Недержавні пенсійні фонди можуть бути відкритими, професійними та корпоративними. Учасниками відкритих НПФ можуть стати будь-які фізичні особи. Учасниками професійних НПФ можуть бути лише громадяни, об’єднані за професійною ознакою, а корпоративні фонди створюватимуться роботодавцями виключно для своїх працівників. За прогнозами експертів, у найближчі роки в Україні почнуть розвиватися саме корпоративні пенсійні фонди.