От же ми отримуємо рівняння: MPL/MPK= PL/Pk.
MPL/ PL = MPK /Pk.
Таким чином рівновага виробника досягається при рівності зважених граничних корисносте й двох факторів, тобто рівності співвідношень їх граничних корисносте й до цін цих факторів
Диференційна рента
Монополія на землю як объект хозяйствования позволяет арендаторам лучших и средних участков земли получать добавочную прибыль, выступающую в виде дифференциальной ренты. Источником дифференциальной ренты является не земля сама по себе, а более производительный труд сельскохозяйственных рабочих, используемый на лучших и средних участках земли. Дифференциальная рента проявляется в виде ренты I – ренты по естественному плодородию и местоположению и ренты II – ренты по экономическому плодородию.
Дифференциальная рента I по естественному плодородию представляет собой разницу между общественной ценой производства, определяемой худшими условиями производства, и индивидуальной ценой производства продукции, производимой на лучших и средних участках земли. Эту ренту присваивает собственник земли.
Дифференциальная рента I по местоположения представляет собой разницу между общественной ценой производства сельскохозяйственной продукции и индивидуальной ценой производства аналогичной продукции на землях одинакового плодородия, но расположенных ближе к рынкам сбыта. Вследствие этого производитель будет нести более низкие затраты по доставке продукции к потребителю. Эту ренту также присваивает земельный собственник.
Дифференциальная рента II возникает вследствие лучшего хозяйствования на земле: дополнительного внесения органических и минеральных удобрений, использования новейших технологий возделывания сельскохозяйственных культур и т.д. Благодаря этому создается экономическое плодородие – это способность почвы обеспечивать повышенную урожайность благодаря интенсификации сельскохозяйственного производства. Если естественное плодородие почвы создается природой, то экономическое – людьми. Присвоение дифференциальной ренты II осуществляется следующим образом: до истечения срока арендного договора ее присваивает арендатор, по истечении этого срока собственник земли стремится включить ее в условия договора. Поэтому собственники земли всегда стремятся сократить сроки аренды, а предприниматели – удлинить их. Таким образам, мы подошли к пониманию того, что арендатор выплачивает собственнику земли не ренту. А арендную плату, которая включает ренту, процент на капитал, вложенный в землю, и амортизацию этого капитала.
“Економічний” та “бухгалтерський” підходи до визначення витрат та прибутку підприємства
В мікроекономіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати. Бухгалтерські витрати – це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі. Проте економічні ресурси можуть бути використані для виробництва іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають як результат втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними. Для окремого підприємства – це витрати на ресурси разом із недоотриманням виручки від недодержання найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів. Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще тим, що не містять в собі вартості тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства. Витрати обумовлені використанням факторів виробництва, які знаходяться у власності підприємства, називають неявними витратами. Явні витрати – це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати включають тільки явні витрати, а економічні – явні та неявні. Сукупний виторг в обох концепціях – це сума коштів, яку отримало підприємство від реалізації товарів за певний час. Бухгалтерський прибуток визначають як різницю між загальним виторгом і бухгалтерськими витратами. Економічний прибуток є різницею між сукупним виторгом і економічними витратами. Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, то воно покриває всі свої витрати. Нормальний прибуток при економічному підході відноситься до внутрішніх неявних витрат підприємства. Нормальний прибуток – це прибуток від якого підприємці відмовляються, витрачаючи ресурси на своєму підприємстві, який вони би могли отримати вклавши свої ресурси в інших видах діяльності.
Таємні змови на олігополістичному ринку
Таємна угода між фірмами за умов олігополії може приймати ряд форм, найпростішою з яких є картель. Картель передбачає укладення між фірмами формальної письмової чи усної угоди щодо P і Q кожної з них. Фірми, що увійшли до картелю зберігають свою юридичну, фінансову, виробничу і комерційну самостійність. До картелю не обов’язково мають входити всі виробники в даній галузі.
Визначення квот відбувається наступним чином: керівництво картелю розглядає національний чи регіональний ринок з позицій монополіста, і визначає обсяги продаж (QК), що максимізують прибуток картелю. Далі ці обсяги розподіляються між учасниками, і кожна фірма отримує свою квоту (q).
Умови успішності картелю:
1. Треба створити стабільну картельну організацію, члени якої погоджували P та Q, а потім дотримувалися б цієї угоди.
2. Потенціал монополіста. Для можливості підняття цін потрібно щоб крива D була достатньо нееластичною. Потенційна монопольна влада може виявитись найважливішою умовою успіху; якщо потенційні здобутки від кооперації значні, у членів картелю буде більше стимулів вирішити свої організаційні проблеми.
Перешкоди для створення картелю:
1. Відмінності у D і C. У зв’язку з цим відрізняються P, які будуть максимізувати прибутки кожної компанії і тому дуже важко вибрати одну ціну, яка задовольняла б всіх фірм-учасників.
2. Число фірм. Чим > кількість, тим важче укласти успішну угоду.
3. Шахрайство (обман). Для учасників угоди завжди існує спокуса зайнятися таємним зниженням P для того, щоб здобути додаткові замовлення. Крім того квоти не максимізують П окремих фірм, тому вони прагнуть підвищити виробництво та збут. Для фірми при ціні P=PК оптимальним є qопт, а вона змушена випускати тільки q
4. Спад ділової активності => зростання середніх витрат => зменшення П => компанії знижують ціни в надії розширити об’єм продажу за рахунок своїх конкурентів.
5. Можливий вхід нових фірм на ринок. Підняття P і зростання П буде сприяти привабленню додаткових фірм.
6. Правові перешкоди: антитрестовське законодавство. В багатьох країнах закони забороняють утворення картелів і будь-які інші угоди щодо встановлення цін.
Ефективність картелю:
Порівняно з конкурентною галуззю картель не є ефективним, бо виробляється менше товарів по вищих цінах і не при найнижчих ATC. За картелю QК при PК і ATC в т. 1, а за конкуренції QЕ при PЕ і ATC в точці 2 (ATCmin).
Зовнішні ефекти. Теорема Коуза
На зміст інституціональної с-ми суттєво впливає існування зовнішніх ефектів (ефекти виробництва чи споживання блага, вплив яких на третіх осіб, які не є ані покупцями, ані продавцями, ніяк не відображено в ціні цього блага). Яскравим прикладом такого ефекту є забруднення навколишнього середовища.
Позитивний зовнішній ефект виникає тоді, коли діяльність одного ек.агента принесла вигоду іншим (наприклад, освітянська діяльність).
Оцінюючи зовнішній ефект, визначають різницю між сусп. витратами (вигодами) та індивідуальними витратами (вигодами):
MSC = MPC + MEC,
де MSC – гранич.сусп. витрати; MPC – гранич. індивідуальні витрати; MEC – гранич. зовнішні витрати.
На рис.18.1 та 18.2 ст.183 показані види зовнішніх ефектів (MSB, MPB – відповідно гранич.сусп. та гранич. індивідуальні вигоди). За наявності негативного зовнішнього ефекту ек. благо продається та купується у більшому обсязі порівняно з ефективним його розміром, а за позитивного ефекту – у меншому обсязі.
Щоб зменшити перевиробництво товарів з негативним зовн.еф-том або збільшити вир-во, що має позитивний зовн. еф-т, необхідно трансформувати зовнішні ефекти у внутрішні. З цим завданням ринок не може справитись, і виправляти становище повинна держава.
В арсеналі ек. політики є різна засоби щодо усунення небажаних зовн. еф-тів. З цією метою вдаються до:
а)встановлення прав власності на ресурси і створення можливостей для вільного обміну цими правами;
б)колективного або держ. володіння благами, яким властиві зовн. еф-ти;
в)заборони або встановлення обмежень на види забруднюючих та шкідливих речовин;
г)запровадження корегуючих податків і субсидій.
Капітал та процент. Короткострокові і довгострокові інвестиції
Капітал – ресурс тривалого користування, створений з метою виробництва додаткових товарів та послуг. Сутнісна риса кап. блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва і продуктом.
Домашні госп-ва спрямовують гроші на кап. блага шляхом заощадження грошей у вигляді різних фін. активів: облігацій, акцій, а також вкладення грошей на різні заощаджувальні рахунки. Власники фін. активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рівень хар-зує процентна ставка (ціна, що сплачується власникові капіталу за використання взятих у позику засобів протягом певного періоду часу; ставка (норма) процента виражається у процентах). Розрізняють номінальну процентну ставку (ставка проценту з поточного курсу без поправки на інфляцію) та реальну процентну ставку (ставка процента, очищена від впливу інфляції). За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики, діючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.