Обов’язки працівників основного виробництва полягають у виконанні закріплених за ними операцій технологічного процесу з дотриманням техніки безпеки і технології.
Допоміжні робітники виконують функції забезпечення виробництва в обсязі, покладеному на них замісником директора.
До допоміжних робітників відносять:
· Електрик контролює та у потрібний момент ліквідує проблеми, які пов’язані з електроенргією;
· Сантехнік – оператор котельні;
· Механіки швейного та розкрійного цеху;
· Прибиральниця здійснює прибирання закріпленої за нею території підприємства.
Згідно розташування виробничих приміщень (три одиниці) сформовано випуск взуття у цехах. Підприємство на сьогоднішній день має задіяні три виробничих цехи.
У цехах знаходяться п’ять ліній пошиву верху взуття та три лінії його монтажу. Усі лінії забезпечені конвеєрами. Кожен цех очолює його майстер. Майстри цехів здійснюють загальне керівництво цехом, несуть відповідальність за стан приміщення, виробничу дисципліну у цеху, відповідає за обладнання та матеріальні цінності цеху. Працюючі у свою чергу відповідають безпосередньо за комплектуючі випуску взуття, безперебійну роботу ліній, охорону праці робітників, але основним питанням їхньої праці є якість виробленого взуття.
Отже за допомогою даних про штат ТОВ «Нова Стар» ми можемо зробити висновок, що дане підприємство має лінійно-штабну організаційну структуру.
4. Управління основними та оборотними фондами підприємства
ТОВ «Нова Стар» має в своєму розпорядженні майно, що складається з основних фондів, а так само інших засобів підприємства, вартість яких відбивається в самостійному балансі.
Підприємство має так само власну виробничу базу, з виробничими ділянками і адміністративними приміщеннями:
– цех розкрійної роботи;
– швейний цех;
– цех підготовки;
– котельна;
– бокс для ремонту автомобілів;
– офіс (адміністративна будівля);
– складське приміщення;
– автомобілі;
– гараж.
При необхідності ТОВ «Нова Стар» бере в оренду технічні засоби у інших підприємств.
Ресурсний потенціал ТОВ «Нова Стар» включає:
– Основні фонди;
– Оборотні фонди;
Основні фонди підприємства є засобами праці, які багато разів використовуються в господарському процесі, не змінюючи при цьому свою речовинно-натуральну форму. Їх вартість переноситься на вартість проведеної продукції частинами у вигляді амортизаційних відрахувань. Відповідно до класифікації основні фонди діляться на будівлі, споруди, машини, устаткування, передавальні пристрої.
Для характеристики ефективності використання основних засобів служать показники фондовіддачі і фондомісткості. Показник фондовіддачі розраховується як відношення вартості проведеної продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів. Показник фондомісткості виступає зворотною величиною фондовіддачі. Показник фондомісткості повинен знижуватися в ідеальних умовах роботи підприємства, а фондовіддача рости, оскільки вона показує, скільки продукції одержано з 1 гривни основних фондів.
Для підвищення ефективності використання основних фондів необхідно підвищувати ступінь їх завантаження, особливо їх активній частині, оновлення фондів, використання прогресивнішого устаткування, сучасної технології, кваліфікованих працівників.
Як вже зазначалося основні фонди мають активну та пасивну частини. ТОВ «Нова Стар» виділяє не малі кошти для введення нових технологій, закупляються нові конвеєри, також чималу увагу керівник приділяє виробничому приміщенню. Не так давно там пройшов капітальний ремонт. 17 жовтня на нараді висвітлювалося питання оновлення фондів та створення ще додаткового цеху. Але для створення нового приміщення, яке буде задіяне у виробництві, учасники зборів вирішили орендувати приміщення, а не будувати нове, але переобладнати його за сучасними програмами для забезпечення ефективності роботи та якості продукції.
Оборотні фонди є тією частиною виробничих фондів, яка повністю споживається в кожному виробничому циклі і переносить всю свою вартість на знов створену продукцію. Оборотні кошти підприємства можуть використовуватися для створення виробничих запасів, незавершеного виробництва, запасів готової продукції, а так само засобів в розрахунках і залишків грошових коштів на розрахунковому рахунку в банку і касі підприємства.
Вагомою проблемою для підприємства є недостатність оборотних коштів та погіршення їх структури, тобто зростання незавершеного виробництва.
Основними напрямками роботи підприємства в області управління джерелами оборотних коштів є:
- визначення потреби підприємства в оборотних коштах;
- визначення наявності власних оборотних коштів і приведення їх обсягів до оптимально значення;
- визначення обсягу залучених коштів і облік ефективності їх використання за допомогою будь-яких методів;
- визначення нормативу оборотних коштів і приведення власних оборотних коштів до цього значення;
- припинення виконання робіт для неплатоспроможних замовників;
- визначення обсягу виробництва продукції з урахуванням рівня беззбитковості виробництва;
- поступове збільшення обсягу статутного фонду підприємства для фінансування власних оборотних коштів.
5. Формування та розподіл доходів підприємства
Дохідність підприємства є одним із найголовніших показників. які відображають його фінансовий стан. Такий показник визначає мету підприємницької діяльності. Окрім керівництва фірми і колективу, він також державні органи, насамперед податкову службу, фондові біржі, які здійснюють купівлю-продаж цінних паперів.
3 практичної точки зору показник «дохід» означає загальну суму коштів, яку одержує підприємство за певний період і яка, після вирахування податків, може бути використана па споживання та інвестування. Таким чином, дохідє виторгом підприємства від реалізації продукції, послуг та виконання робіт без урахування податку на додану вартість та акцизного збору.
Джерела утворення доходу розділяються так:
— дохід від реалізації продукції, робіт, послуг;
— дохід від позареалізаційних операцій;
— дохід під іншої реалізації– реалізації матеріальних цінностей, матеріалів,основних фондів і нематеріальнихактивів.
Прибуток підприємства являє собою частину вартості додаткового продукту і є складовою доходу підприємства. ТОВ «Нова Стар», здаючи замовнику готові об'єкти або реалізуючи продукцію, відшкодовує свої витрати па виробництво, купує основні виробничі фонди і нормовані оборотні засоби, та для нормальної діяльності це підприємство повинно отримувати певний прибуток.
Таким чином прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.
На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.
Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток – це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, ще реально поступає в розпорядження підприємства – чистий прибуток.
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток.
Головна частина прибутку формується як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції та на її продаж.
Отримання прибутку від реалізації продукції залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на розрахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на основі даних бухгалтерського обліку.
Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості.
Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.
Собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію.
Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію – повну собівартість продукції.
Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке:
По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою.
Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються у собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементам: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.
По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань.
Можливість впливу підприємств на названі елементи витрат є обмеженою. Однак вона можлива з допомогою належного управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.