По-друге, хоча правова система України перебуває на стадії активної законодавчої діяльності, а правовий інвестиційний режим в Україні регулюється понад десятьма спеціалізованими інвестиційними законами, активної вітчизняної і зарубіжної інвестиційної діяльності в Україні не спостерігається. Така тенденція пов’язана не тільки з законодавчою діяльністю, а й з економічними, політичними і соціальними тенденціями. Економічні процеси в Україні мають кримінальну напрямленість, а тіньовий характер розподільних і перерозподільних відносин підривають усю систему зацікавленості, надійності і перспективності розвитку інвестиційної діяльності. Крім того, самі закони про інвестиційну діяльність ні формально, ні змістовно не відповідають вимогам і потребам потенційних інвесторів у ринковій економіці. Надто велика лібералізація економіки в умовах нерозвинутості державного регулювання і низької виконавчої дисципліни і відповідальності призвела до появи анархії і невизначеності в економіці.
По-третє, надто низький рівень державного управління призводить до надмірного втручання в процес інвестування державних чиновників, виходячи з мотивації задоволення власного інтересу. Тобто, образно кажучи, державні чиновники займаються розбазарюванням фамільного срібла. У цьому аспекті має неабияке значення тіньовий експорт капіталу, який прямо зменшує вітчизняні інвестиційні можливості. В основі цього явища лежить недовіра власників капіталів до економічного режиму, бажання приховати капітали від непомірного оподаткування та посягань кримінальних структур. Тіньовий експорт капіталів лежить в основі отримання нелегальних доходів керівниками господарств і працівниками державних установ.
По-четверте, акумулювання вітчизняного капіталу за кордоном створює сьогодні головну проблему — проблему повернення їх у вигляді інвестицій на Батьківщину. Це явище має двояку, суперечливу властивість. З одного боку, власники цього капіталу зацікавлені в поверненні цих коштів на Батьківщину, оскільки норма прибутку в Україні з урахуванням можливостей офіційної та тіньової економіки значно перевищує норму прибутку від використання цих коштів за кордоном. З іншого боку, тіньовий характер зазначеного капіталу стримує його повернення внаслідок високого ступеня ризику, що пов’язано з необхідністю обґрунтування походження коштів, які використовуються для особистого споживання, закупівлі високовартісної техніки, автомобілів, нерухомості тощо. Крім того, ризик обумовлений ще й необхідністю отримання офіційних кредитних та інвестиційних ресурсів, участі в приватизації, нейтралізації переслідувань тіньової діяльності державними органами.
По-п’яте, в Україні відсутня програма державного стимулювання іноземного інвестора через механізм участі в процесі приватизації. Механізм приватизації в Україні, власне, націлений лише на приватизацію як на процес зміни власника, тоді як питання інвестицій залишилися поза увагою цього процесу.
До важливих напрямів адаптивної інвестиційної політики країни в умовах здійснення реформ можна було б віднести: переорієнтацію інвестиційних потоків у розвиток наукомістких галузей за одночасного створення сприятливого інноваційного клімату, зосередження інноваційної діяльності на підприємствах, в асоціаціях, технопарках; використання біржового механізму для прискореного розвитку інвестиційних процесів зі створенням необхідної інфраструктури, інституційно-правового й економічного середовища для самостійної інноваційної діяльності суб’єктів господарювання. Такий підхід дозволив би здійснити технологічну реструктуризацію виробництва, націленого на досягнення конкурентних переваг вітчизняних виробів на світовому ринку. Це важливо не тільки з позицій розвитку експортного потенціалу, а й для утримання внутрішнього ринку.
Відомо, що одним із протидіючих факторів залучення іноземних інвестицій в економіку України є інфляція, фінансова та валютна нестабільність. Водночас без інвестицій неможливе фінансове оздоровлення економіки. Сьогодні Уряд України використовує монетарні інструменти стабілізації економіки, що призвело до різкого спаду виробництва та у зв’язку з цим ще більше загострило проблему фінансового голоду. М. Фрідман правильно зауважив, що достатньо забезпечити стабільність грошової одиниці, як виробництво під впливом конкуренції та інших важелів ринку само почне зростати і саморегулюватися. Тут ми забуваємо головне, що рецепт М. Фрідмана стосується уже сформованої ринкової економіки, де діє механізм ринкової конкуренції, якою, звичайно, не є економіка України.
Вважаємо, що для стабілізації економіки України сьогодні слід використати концепцію Д. М. Кейнса про те, що в умовах спаду економіки ефективний попит, що стимулює виробництво, повинен регулюватися державою за допомогою сильного захисту населення і дійсного рівня його доходів з регулюванням ставки процента й активізації інвестиційних механізмів інноваційної діяльності підприємств.
Важливим напрямом державного впливу на поліпшення інвестиційного клімату в Україні є легалізація вітчизняних капіталів та їх переведення з тіньової економіки на ринок інвестиційних ресурсів. Ця проблема в сучасних умовах не вирішується однозначно, у суспільстві є різні думки і настрої щодо цього питання. Однак Уряд України вважає, що такий резерв інвестування має бути задіяний і ніяк не може розробити ефективний комплекс заходів щодо його повернення в офіційну економіку. За оцінкою Кабінету Міністрів, тільки за рахунок легалізації тіньових капіталів протягом року в економіку повинно було б повернутись в 1997 р. близько 7 млрд грн, а бюджетні надходження повинні були зрости більше ніж на 1,5 млрд грн [30]. Як стверджує практика, зазначені вище сподівання на приплив інвестиційних надходжень на сьогодні в Україні не виправдались.
Необхідно також зазначити, що державне регулювання ринку інвестиційних ресурсів недостатньо орієнтоване на пожвавлення інвестиційного процесу і потребує суттєвого поліпшення. Таке поліпшення має базуватися на використанні методів так званої позитивістської негативної мотивації. До перших слід віднести стимулювання надходження інвестицій в економіку країни за допомогою системи заохочень. Негативна мотивація для інвестування полягає в захисті внутрішнього та іноземного інвестора і розробленні системи каральних санкцій за порушення їхніх прав.
За всієї важливості проведення активного державного регулювання інвестиційного процесу вкрай гострою є проблема його кадрового обслуговування. По суті, питання стосується створення відповідного інвестиційного менеджменту. На жаль, українським підприємцям і урядовцям сьогодні необхідно оволодіти основними навичками обґрунтування інвестиційних проектів, ознайомитися з вимогами щодо складання бізнес-планів. Це стосується як вітчизняного, так і іноземного інвестування. У сучасних умовах інвестор наважиться вкласти свої кошти тільки за умови гарантування їх повернення, причому з певним договірним процентом. Сучасний менталітет українських підприємців (а на приватизованих підприємствах директорат практично не змінюється) полягає в намаганні отримати кредити, як правило, у валютній формі, використати їх для своїх цілей і не нести за це практично ніякої відповідальності. Дуже живуча психологія адміністративної системи, де за надані кошти відповідальність була мінімальна, практично не економічна, при цьому жодних гарантій ефективного вкладення капіталів господарники не давали.
В Україні дуже мало справжніх спеціалістів з інвестиційного проектування. На жаль, ті техніко-економічні обґрунтування проектів, які використовувалися ще кілька років тому, сьогодні не просто застарілі, а зовсім не вписуються в сучасну економічну систему. Досвід показує, що більшість інвестиційних проектів надзвичайно слабо розроблені з погляду інвестиційного ризику для потенційного інвестора і гарантій передбаченої прибутковості. При поданні таких проектів використовується надзвичайно багато технічних термінів, що для іноземного інвестора ускладнює їх прочитання і розуміння. Досить часто система ризиків зводиться до глобального та форс-мажорного ризику і мало уваги приділяється локальним та господарським ризикам, що для інвестора є, по суті, головним. Для проектів, що розробляються, характерна недостатня вивченість кон’юнктури ринку інвестиційних ресурсів чи виготовлюваної продукції. Ці та інші недоліки інвестиційного менеджменту впливають на надходження капіталовкладень і знижують їх рівень та націленість на внутрішній ринок України.
Практика інвестування в розвинутих країнах показує, що активна інвестиційна політика виявляється успішною за потужного механізму залучення грошових вкладів населення (у тому числі і вивезених за кордон) та оборотних коштів підприємств; при розвинутому ринку цінних паперів, за умов ефективного використання можливостей лізингових і страхових компаній, інвестиційних фондів, іпотечного кредитування.
На підставі викладеного можна дати такі рекомендації щодо визначення напрямів інвестиційної політики:
1. Необхідність збільшення іноземних інвестицій зумовлена тим, що Україна, як і всі країни з перехідною економікою, пов’язує з ними трансформацію всієї системи господарювання і розв’язання таких внутрішніх економічних проблем, як нерівномірність регіонального розвитку, структурних диспропорцій в економіці, безробіття тощо. Визначальним чинником низької активності іноземних інвесторів є політична, фінансова і валютна нестабільність, у зв’язку з чим і виникає потреба вирішення цих проблем.