Держава і ринок: філософія взаємодії (стр. 60 из 86)

Міжнародна науково-технологічна співпраця у сучасному світі є невід’ємною складовою наукового життя. Крім надзвичайно позитивного впливу наукового спілкування вчених на результативність дослідницького процесу, для України необхідність найтіснішого співробітництва із зарубіжними колегами посилюється ще й через дуже скрутне матеріально-технічне становище багатьох наукових колективів, які позбавлені можливості оновлювати наукове обладнання та закуповувати сучасні прилади і реактиви. Українські вчені нерідко виконують експериментальну частину наукових робіт під час кількамісячних відряджень до дослідних центрів розвинутих країн, а потім повертаються і обробляють та узагальнюють отримані результати вдома. Отже, лише завдяки співпраці українських науковців з ученими інших країн та участі у виконанні міжнародних проектів вдалося зберегти ряд наукових шкіл України.

Наша держава робить перші кроки до цивілізованої інтеграції у світовий та європейський науково-технологічний простір, оскільки до останнього часу вона не досягла статусу суб’єкта науково-технологічної співпраці і залишається країною, що постачає інтелектуальний потенціал для інших, більш розвинутих країн.

У зв’язку з цим Україна має скористатися можливостями міжнародної науково-технологічної співпраці для зміцнення своїх позицій серед розвинутих країн світу і Європи.

Реальне прискорення соціально-економічного розвитку України, вихід вітчизняного виробника на світові ринки високотехнологічної і конкурентоспроможної продукції стануть можливими лише за умови інноваційного перетворення виробничого потенціалу на основі впровадження власних науково-технологічних розробок, розширення міжнародного співробітництва у науково-технологічній сфері або прямого трансферу технологій, який, проте, завжди виявляється шляхом, що потребує найбільших фінансових витрат і пов’язаний із цілою низкою ускладнень.

Розвиток технологічного потенціалу України, як і всієї економіки (у тому числі соціальної сфери), гальмується існуванням надвитратності та неприпустимо великої енерго- і матеріалоємності промисловості. Тому саме з урахуванням необхідності їх подолання і повинні формуватися пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку країни. Водночас слід брати до уваги, що для досягнення відчутного ефекту на пріоритетних напрямах розвитку, як свідчить світова практика, повинно зосереджуватися у 3—4 рази більше ресурсів, ніж на непріоритетних.

Усе це вимагає пристосування фінансово-податкової системи і кредитної політики до потреб підтримання інноваційного характеру розвитку економіки; формування політики обміну товарами, яка сприяє зміцненню державної валюти; забезпечення юридичних гарантій, що стимулюють і прискорюють організацію нових інноваційних підприємств і фірм; розвиток комп’ютерних систем збирання та обробки інформації, підтримання прийняття рішень, консультаційної мережі для підприємств і фізичних осіб.

Для успішного вдосконалення технологічних процесів виробництва все більшого значення набуває забезпечення потреб у відповідний науково-технологічній інформації та впровадження сучасних інформаційних технологій, на які у світі вкладають кошти практично всі користувачі. Разом з тим вирішенню цієї проблеми має сприяти і держава. У зв’язку із відсутністю в Україні технологічних можливостей користування банками даних глобальних мереж повинні використовуватися внутрішні можливості вітчизняного інформаційного ринку, особливо інформація щодо трансферу технологій.

При цьому важливо враховувати можливий ризик використання трансферу технологій, що несуть загрозу для здоров’я населення або довкілля, а отже, необхідно застосовувати відповідні організаційно-інституційні обмеження та соціальні системи перепідготовки працівників.

Реалізацію трансферу технологій найчастіше розглядають як передавання ноу-хау і технологічного обладнання між двома країнами. Застосовують також трансфери технологій внутрішньогалузевий, міжгалузевий, міжрегіональний. Іноді владні структури, використовуючи трансфер високих технологій, особливо з метою вирішення військових проблем, роблять неадекватні непродуктивні витрати, які породжують нові соціальні та економічні проблеми. Подібні факти спостерігалися в колишньому СРСР, коли рішення про трансфери технологій приймалися з огляду на підвищення міжнародного престижу та забезпечення військової переваги. Найчастіше у країнах, що реформуються, для державної підтримки трансферу технологій коштів просто немає. Для оптимізації ризиків трансферу технологій держава має запроваджувати прийнятний для неї напрям технологічного переоснащення виробництва на основі забезпечення балансу інтересів вітчизняних розробників і зарубіжних утримувачів технологій. Відкритість ринку технологій країн, що розвиваються, може спричинити економічне уярмлення, тому найбільших успіхів в економічному зростанні досягають країни, де науково-технологічний розвиток перебуває під пильним контролем держави щодо реалізації та своєчасного коригування економічного та соціального курсу.

Незважаючи на заходи, що здійснюються в Україні для поліпшення стану навколишнього середовища, продовжується експлуатація природних багатств виробниками з огляду лише на власні інтереси. Тому забруднення навколишнього середовища та порушення екологічних зв’язків в екосистемах стали сьогодні глобальними соціальними проблемами. Якість навколишнього середовища головним чином визначається соціальною та технологічною організацією виробництва.

В Україні вирішення цих завдань передбачає необхідність зламу механізмів гальмування науково-технологічного прогресу корпоративно-бюрократичною системою перехідної економіки (зі збереженням досягнутого раніше науково-технологічного потенціалу) шляхом здійснення демократичної реформи власності, подолання монополізму і розвитку асоційованих, а не корпоративних форм великих виробництв і підтримання асоційованих форм дрібного підприємництва, руху до демократичного регулювання ринку і розвитку соціального забезпечення людини.

Важливо також максимізувати можливості здійснення діяльності громадськими організаціями як суб’єктами науково-технологічної політики реалізації НТП, зокрема для запобігання виникненню певного протистояння влади і громадськості при вирішенні проблем екологічної безпеки, щоб уникнути започаткування сумнівних за своїми наслідками проектів, оскільки громадським науковим організаціями належить величезний сукупний потенціал людської ініціативи і професійних знань, залучення яких до реалізації НТП сприятиме успіху інноваційного розвитку української економіки.

Соціальна орієнтація НТП передбачає націленість науково-технологічної системи на вирішення глобальних завдань соціального розвитку: підвищення якості життя, управління людськими ресурсами, інформатизації суспільства; підвищення конкурентоспроможності; забезпечення сталого розвитку економіки; вирішення проблем енергозабезпечення, охорони довкілля. Очікується, що держава у найближчі десятиріччя, як і раніше, відіграватиме важливу роль щодо стимулювання, регулювання та координації НТП і ще більше сконцентрує свої зусилля на формуванні національних інноваційних систем, зокрема через канали західноєвропейської науково-технологічної співпраці.

Нині інтелектуальні зусилля світової науки спрямовані на вдосконалення інформаційних технологій, біології, найновіших методів біоінженерії, досліджень геному людини (у тому числі генної терапії) та засобів боротьби з найпоширенішими хворобами, особливо за сферами трансплантології та імунології. Людство прагне засобами біології повернутися до своїх основ, подовжити активну життєдіяльність людини та максимально удосконалити якість існування, на підтримання якого і спрямовані інформаційні технології. Очікується, що подальша глобалізація НТП і пов’язані з ним зміни суспільних потреб приведуть до створення і широкого впровадження у найближчі 40—50 років більш досконалих інформаційних технологій. З їх використанням розпочнеться перехід до нового технологічного укладу, який, за оцінками експертів, базуватиметься на неречових (польових) технологіях та засобах передавання інформації за допомогою квантових комп’ютерів.

Таким чином, інформація стане найціннішим ресурсом розвитку за ноосферною перспективою людства і переходом до інформаційного суспільства, в якому більшість людей працюватиме у сфері інформаційного, а не матеріального виробництва. Унаслідок цього питома вага інформаційних продуктів і послуг у загальній структурі валового продукту зросте масштабно. Це визначатиме зростання соціального значення цих проблем у зв’язку з необхідністю досягнення відповідного рівня зрілості економіки й усієї соціальної практики для перебудови інформаційної структури суспільства, оскільки нині навіть економічно найрозвинутіші країни ще далекі від такого рівня забезпечення інформаційного прогресу.

Соціалізація економіки, її орієнтація на розвиток людини постають як процеси постійного пошуку й удосконалення засобів її реалізації на шляхах НТП. Тут діє загальне правило: чим вищий економічний потенціал суспільства, тим більше можливостей для розвиту людини, її творчості й віддачі у загальний і технологічний прогрес, які збільшують можливості для зростання економічної сфери, суспільного добробуту, а отже і розвитку самої людини.