З іншого боку, продаж великих підприємств має відбуватися на основі конкурсу інвестиційних проектів. Така загальновизнана думка, проте практика не лише деяких зарубіжних країн, а вже й України свідчить, що конкурс проектів нерідко перетворюється на конкурс обіцянок, на які щедрі учасники торгів, котрі насправді скуповують акції з метою їх подальшого перепродажу. Тому доцільно передавати об’єкти у власність переможця конкурсу не відразу, а лише після того, як він справді розпочне реалізацію свого інвестиційного проекту, тобто вкладе кошти в реальну справу.
Реформа підприємств назріла, але вона не повинна призводити до масового банкрутства неплатоспроможних, яких зараз більшість. Головне тут — відновити макроекономічні зв’язки, створити умови для оздоровлення ситуації на мікрорівні.
Істотним є визначення пріоритетів у структурній перебудові економіки. Адже в ХХІ ст. економіка неможлива без електронної та атомної промисловості, широкого використання інформатики, біотехнології тощо. Стимулювання науково-технічного прогресу має стати одним з основних завдань у діяльності держави. У розвинутих країнах держава фінансує до половини витрат на наукові дослідження. На жаль, наша національна наука стала донором зарубіжної, оскільки через відсутність елементарних умов для праці і життя тисячі вчених виїжджають за кордон.
Поряд з цими проблемами не можна не звернути увагу на становище сільського господарства. Ідеться про занепад сільськогосподарського виробництва, його технологічну відсталість, натуралізацію і, зрештою, деградацію сільського способу життя. Співвідношення держави і ринку деформувалось у бік вільного ринку. Віра в могутність останнього — безперспективна і небезпечна позиція.
Держава, органи державної влади повинні приділяти першочергову увагу розробленню і прийняттю нормативно-правової бази ринкової економіки, яка має визначати поведінку не тільки індивідуальних суб’єктів ринку, а й таких важливих інституцій його інфраструктури, як банки, фінансові і страхові компанії, інвестиційні й пенсійні фонди, товарні і фондові біржі, акціонерні товариства, малі фірми, трасти, холдинги, фінансово-промислові групи та ін. Зауважимо, що у країнах з розвинутою ринковою економікою нормативно-правова база, яка регулює діяльність суб’єктів ринку, налічує тисячі нормативних актів. Створення такої бази, чітке визначення прав та обов’язків кожного суб’єкта господарювання — основні передумови формування цивілізованого ринку. Крім того, не менш важливим є створення ефективного механізму реалізації нормативних актів, який би спонукав і примушував виконувати закони, а також формував етику ділових відносин.
5.3 Цільові пріоритети трансформаційних процесів в Україні
Фактичний досвід перехідних процесів формує новий матеріал для теоретичного аналізу сучасної української економічної системи. У визначенні головних завдань і перспектив економічної стратегії в Україні значну допомогу може надати аналіз практики реалізації її в різних країнах світу. Велике значення для визначення теорії перехідної економіки мають найбільш динамічні і суперечливі процеси, які відбуваються у постсоціалістичних країнах. Водночас важко провести аналогії, оскільки ситуація в Україні істотно відрізняється не лише від тієї, що склалася у високорозвинених країнах та країнах, що розвиваються, а й від ситуації у ряді країн колишнього СРСР. Це змушує з певною обережністю ставитися до прямого застосування зарубіжного досвіду в економіці України [31, с. 53].
У сучасних умовах процес соціально-економічного розвитку набирає нових ознак, які по-різному характеризують якісні зміни перехідної економіки. Ці зміни відображають реалії функціонуючої системи (суспільні, економічні, політичні та ін.), у певний період, який обумовлює поступовий розвиток. У розвитку будь-якої економічної системи настає період, коли вона переростає свої можливості і розпочинає переростати в іншу систему. Важливе місце в аналізі перехідного періоду відводиться визначенню характеру системи.
Сьогодні в Україні існують усі потенційні можливості для побудови соціально орієнтованої національної моделі. Основними напрямами реалізації такої моделі мають бути:
¾ всебічне розширення сфери дії ринкових законів та інститутів як тривалий регульований процес з боку держави і поступовий перехід до посилення ринкового саморегулювання;
¾ цілеспрямована підтримка державою ключових економічних параметрів, застосування критерію економічної безпеки для визначення ефективності соціально-економічної стратегії та тактики;
¾ виважена промислова політика, цілеспрямована перебудова виробничої структури з метою досягнення соціальної ефективності і міжнародної конкурентоспроможності економіки, орієнтація на мобілізацію власних інвестиційних ресурсів;
¾ максимальне залучення існуючої інституційної системи, урахування національної специфіки, використання історично сформованого менталітету економічних суб’єктів до договірної економіки. Поєднання сильної держави з сильними суб’єктами господарювання на ринку;
¾ стимулювання ефективного попиту, незначний обсяг державних витрат у сукупному попиті;
¾ постійне врахування соціальних проблем економічних перетворень.
Важливими проблемами для перехідної економіки — розроблення комплексної економічної стратегії держави, яка включає стратегічну мету суспільства, напрями її досягнення, стратегічні завдання і пріоритети. Стратегічною метою українського суспільства, як відомо, є побудова соціально орієнтованої ринкової економіки, в якій поєднуються інтереси різних прошарків суспільства з різними потребами й ідеологічними установками, прагнення до свободи і рівності із самореалізацією кожного індивіда, традиційна ментальність із загальнолюдськими цінностями, нівелюються індивідуалізм приватної власності і тоталітарність державної влади. Шляхи досягнення цієї стратегічної мети полягають у комплексному узгодженому впливі на всі сторони соціально-економічної системи — виробничий потенціал, система економічних надбудовних відносин — та їх урахуванні з метою усунення деформацій і забезпечення її гармонічного розвитку.
Соціальна переорієнтація економічної політики — це не тактичний крок, а основна мета здійснюваних реформ. Ідеться про безпосереднє втілення в життя завдань, що визначають довгострокову стратегію соціально-економічного розвитку держави, розбудову в Україні ефективної соціально орієнтованої ринкової економіки. Вивчення зарубіжного досвіду показує, що головними напрямами економічної стратегії української держави мають бути: формування основ ринкової економіки, економічна стабілізація, забезпечення економічного зростання та подолання негативних наслідків ринкової трансформації.
Перший напрям передбачає послідовне створення ринкового середовища. Поряд із традиційним забезпеченням правового середовища, податковою і соціальною політикою функціями держави стають свідома побудова ринкових інститутів і підтримання псевдоринкової рівноваги за допомогою утворення штучної координаційної структури, яка має підтримувати прогресивний рівень усуспільнення виробництва і з часом поступатиметься місцем сформованим ринковим важелям. При цьому зменшення ступеня безпосереднього керівництва економікою супроводжуватиметься посиленням непрямих методів управління нею. Формування основ ринкової економіки повинно забезпечувати саморегулювання економічної системи.
Економічна стратегія набуває реальної сили, якщо здобуває масову підтримку різних класів, груп, прошарків (страт) населення. Тому має бути сформована соціальна база, в інтересах якої бажано було б здійснювати перетворення згідно зі стратегічною метою. Досвід показує, що ефективний перехід до ринкової економіки в наш час можливий лише в рамках дотримання соціальних цінностей, особливо соціальної справедливості та стабільності.
Другий напрям має, на нашу думку, розглядатися ширше, ніж стабілізація в грошово-фінансовій сфері, і включати також стабілізацію виробництва, рівня життя населення, захист навколишнього середовища тощо.
Третій напрям на ґрунті реалізації перших двох має формувати умови для створення заінтересованості економічних суб’єктів у розширенні й удосконаленні виробництва, структурній перебудові економіки. Орієнтиром при цьому мають бути структурні зміни у продуктивних силах, послідовне усунення макроекономічних диспропорцій між фазами процесу відтворення — нагромадженням і споживанням, проміжною і кінцевою продукцією, між сферами народного господарства, мікро- і макрорівнями, витратами і цінами, товарною і грошовою масами, продуктивністю праці та її оплатою тощо. Стратегічний напрям забезпечення економічного зростання має сприяти відновленню збалансованого самовідтворення економічної системи.
Четвертий напрям повинен забезпечити подолання недоліків командно-адміністративної системи через руйнацію владних управлінських структур та визначення критерію ефективності їх діяльності, формування і розвиток ринкових інституційних структур, зменшення бюджетних витрат на державний апарат управління. На жаль, в економічному та політичному житті не припинялося протистояння Президента і парламенту. За 1991—2000 рр. замінилося сім урядових кабінетів, але прихід чергового прем’єра аж ніяк не означає різкого повороту в проведенні економічної стратегії та розробленні нової тактики її реалізації.