Причини вітчизняної економічної кризи слід шукати в передумовах, породжених саме специфічним переходом до ринку. Фундаментальні чинники цієї кризи полягають у занепаді традиційних господарських зв’язків, відсутності належного управління економікою. За такої ситуації навіть існуючий, далеко не відсталий техніко-економічний потенціал не використовується. До того ж проявилася зневага до світового досвіду державного регулювання економіки, що обернулося не тільки втратою часу, а й надто високою соціальною ціною, яку сплачує за ринкові реформи український народ. Перша зумовила особливості періодизації становлення державного регулювання перехідної економіки нашої держави, а друга ускладнила перехід країни до ринку.
Зупинимося детальніше на періодизації державного регулювання в Україні. Перший етап (початок лібералізації цін) — початок 1992 р. — середина 1994 р. (до перших президентських виборів). На цьому етапі ейфорія незалежності підштовхнула керівництво країни до сумнівної політики стихійного дрейфу в бік ринку. Звичайно, такий перебіг подій став тимчасовим компромісом між прихильниками ринку і прибічниками адміністративно-командних методів у національній економіці. Проте подібна політика виявилася виразником усіх її бід. Україна вступила у стадію перехідної економіки, яка неминуче потребує регулювання для власного ж саморозвитку.
Другий етап становлення державного регулювання охоплює другу половину 1994 р. (після виборів нового Президента) — до середини 1996 р. (прийняття Конституції України). Цей етап можна умовно назвати періодом позаконституційного становлення державного регулювання.
Третій етап, що розпочався з другої половини 1996 р., можна назвати етапом конституційного становлення державного регулювання.
Аналіз показує, що функції держави чітко не розподілені в часі, хоча, зрозуміло, на початковому етапі трансформаційного процесу вони пов’язані з демонтажем старої і формуванням елементів нової системи. Але це зовсім не означає, що її функції на якомусь етапі переходу цілком зживають себе. Наприклад, такі функції, як роздержавлення і приватизація, зберігають актуальність і значимість протягом усього періоду трансформації. І навпаки, цільова функція структурної трансформації за своїм змістом більшою мірою належить до творчих, хоча завдання, які розв’язуються в цей період, повинні бути закладені вже в процесі роздержавлення і приватизації.
На наш погляд, визначальними функціями перехідного періоду, що стосуються насамперед інституційних перетворень і пов’язані з виконанням їх державою, є такі:
· роздержавлення і приватизація;
· формування конкурентного середовища;
· установлення нових «правил гри» на внутрішньому ринку у взаємодії зі світовим ринком;
· зменшення соціальних втрат суспільства, що виникають у процесі реформ.
Сучасна криза в Україні зумовлена не тільки прорахунками в проведенні ринкової реформи, а й тією спадщиною, що дісталася нам від адміністративно-командної економіки. У колишній централізовано-плановій (соціалістичній) економіці держава виступала організатором усієї економіки в масштабі суспільства. Характер і обсяг її діяльності були складнішими й масштабнішими. Поряд з політико-правовим забезпеченням економіки держава виконувала практично всю сукупність функцій щодо організації економіки на макро- і мікрорівнях, у регіональному і галузевому аспектах. Основними з них були функції директивного планування і планового управління з домінуванням адміністративних методів над економічними. На початку здійснення ринкової реформи держава повинна не тільки стати її ініціатором, а й правильно визначити зміст цього процесу і відповідно проводити достатньо жорстку економічну політику [28, с. 71].
Кожна держава має жити з урахуванням своїх можливостей. Якщо вона не в змозі звести свій бюджет, то треба розробити заходи, які ліквідують його дефіцит. Якщо бюджет своєчасно не забезпечує виплати заробітної плати, а пенсійний фонд — пенсії, то макроекономічна політика не може вирішити проблеми в інших сферах. Важливо визначитися з обов’язками держави та її можливостями щодо їх виконання. Сподіватися, що ринок сам розставить усе на свої місця, в економіці не доводиться. Держава не повинна усуватися від здійснення важливих функцій, пов’язаних з формуванням ринкових відносин і забезпеченням чіткого виконання правил ринкової поведінки. Якщо ж кожний, слідуючи тенденціям ринку і вільної конкуренції, прагнутиме до максимізації прибутку, керуючись виключно жадобою збагачення і вважаючи, що загальний розквіт прийде сам по собі, то країні загрожує деградація.
Україна, втративши найприбутковішу власність і ставши фінансово неспроможною, стала використовувати владу для перерозподілу суспільної власності, бюджетних коштів, збирання податків для наповнення спорожнілої казни. Орієнтація на ринкову стихію без наведення державою належного порядку призвела до хаосу в економіці. Ринкові ж механізми, які в розвинутих країнах удосконалювалися протягом століть, нам треба створити за короткий час. Будучи хронічно неплатоспроможною, наша держава стає дедалі залежнішою як від інших країн, так й від своїх грошових магнатів. Характерним нині є те, що владні структури роз’їдає корупція, яка веде до втрати поваги й авторитету держави. Усе це обмежує її вплив на соціально-економічні процеси.
Цікаво зазначити, що до основних індикаторів економічних реформ відносять темпи приватизації (кількісний показник). Від початку процесу приватизації змінено форму власності понад 90 тис. об’єктів, у тому числі у 2000—2003 pp. — 23,9 тис. об’єктів оціночною вартістю майна близько 11,7 млрд грн. Процес реформування власності здійснювався здебільшого шляхом викупу та продажу на аукціоні (табл. 5.2).
Таблиця 5.2
ОБСЯГИ ТА СПОСОБИ ПРИВАТИЗАЦІЇ (2000—2003 рр.)
Усього | У тому числі | ||||
2000 р. | 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. | ||
Кількість об’єктів, одиниць | 23 920 | 5201 | 6023 | 6150 | 6546 |
Частка способу приватизації, % до: підсумку викупу об’єкта приватизації | 57,8 | 46,8 | 57,6 | 60,5 | 64,2 |
викупу за альтернативним планом приватизації | 0,2 | 0,4 | 0,2 | 0,1 | — |
викупу майна, зданого в оренду з викупом | 15,5 | 16,3 | 14,2 | 15,4 | 15,9 |
продаж на аукціоні | 22,1 | 30,2 | 23,1 | 19,8 | 17,0 |
продаж за некомерційним конкурсом | 0,9 | 1,3 | 1,0 | 0,8 | 0,6 |
продаж за комерційним конкурсом | 2,2 | 2,3 | 2,3 | 2,4 | 1,9 |
продаж акцій відкритих акціонерних товариств | 1,3 | 2,7 | 1,6 | 1,0 | 0,4 |
* Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 р. Послання Президента України до Верховної Ради України 2004 р.
Вжиті в останні роки в ряді країн Центральної і Східної Європи заходи щодо поєднання державного інтервенціонізму (втручання) і лібералізації дали позитивні результати. Характерним у процесі проведення ринкових реформ для більшості країн — членів колишньої Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) є те, що вони, поновивши в результаті демократизації «державну машину», уникнули її послаблення і забезпечили її дієздатність та авторитет. При цьому попередні державні структури, такі як армія, органи безпеки, апарати центральних відомств, були деполітизовані, але не зруйновані. Державний апарат реорганізований у напрямі підвищення професіоналізму та ефективності управління. Майже в усіх цих країнах виконавча влада утверджується як головний фактор підтримання порядку і стабільності в суспільстві, боротьби зі злочинністю й анархією. Створена відносно стійка і дієздатна державна влада на основі демократичного розвитку і балансу між різними її гілками [29, с. 64].
Отже, теоретичний аналіз й узагальнення міжнародного досвіду дають змогу констатувати, що активізуються функції держави в становленні і регулюванні ринкових відносин, а також стверджувати, що до практичного їх втілення в життя проходить певний період. Разом з тим слід зазначити, що відтворення сильної і впливової держави може відбуватись як через перехід до авторитаризму, диктаторського правління, так і через поступове цілеспрямоване будівництво правової демократичної держави.
Держава має обмежити «апетити» монополістів, які прагнуть надприбутків і влади над ринком через завищені ціни на готову продукцію або занижені — на сільськогосподарську сировину, а також регулювання цін і тарифів природних монополій. Крім того, необхідно ліквідувати встановлені місцевими органами влади регіональні бар’єри на шляху переміщення товарів, міграції праці і капіталів, забезпечивши їх взаємопроникнення. Нарешті, держава має проводити політику стимулювання зовнішньої торгівлі, а отже, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок та його участі у міжнародній конкуренції. Остання сприяє впровадженню новітніх технологій, активізує прагнення національного виробника до зниження витрат, підвищення якості та оновлення асортименту продукції. При цьому вільна торгівля потребує розумного протекціонізму. Слід також заохочувати глибоку структурну перебудову економіки, що дасть змогу народному господарству країни інтегруватися до системи міжнародного поділу праці [30].
На нашу думку, спірним є й такий метод неемісійного покриття бюджетного дефіциту, як іноземні кредити. Оскільки Україна не має таких високоліквідних експортних товарів, як нафта, газ, ліс, хутро, золото, діаманти, кольорові метали, захоплення іноземними кредитами загрожує українській економіці «борговою петлею». Тому в країні фінансова стабілізація має такий несталий характер.
Необхідною передумовою нинішнього етапу переходу до ринку в Україні є наведення порядку в управлінні державним майном. Адже приватизація відбувається за індивідуальними схемами, найцінніші об’єкти потрапляють до рук «впливових» людей, фінансових олігархів і кримінальних груп. Завдання ж держави — одержати максимальний дохід від продажу великих підприємств (контрольних пакетів акцій) і водночас залучити до сфери виробництва великомасштабні інвестиції. Для цього необхідно, з одного боку, обмежити всевладдя директорату приватизованих підприємств, які за безцінь (а нерідко і за кошти підприємств) скуповують акції або приватизаційні сертифікати в рядових членів трудових колективів, акумулюють контрольні пакети і блокують доступ зовнішніх, стратегічних, у тому числі інституційних, інвесторів, здатних здійснити реальну модернізацію подібних виробництв.