Перебудовні процеси, що мали місце в другій половині 1980-х років, до певної межі змінили уявлення про економічну роль і функції держави. Так, у підручнику «Політична економія», який було випущено у світ у 1988 р. за редакцією В. А. Медведєва, Л. І. Абалкіна, О. І. Ожерельєва, зокрема, зазначалося, що держава не обов’язково повинна брати на себе безпосереднє керівництво всіма підприємствами, оскільки економічна роль держави ефективно забезпечується різноманітністю форм її діяльності [19, с. 380]. Аналіз конкретних функцій держави в економічній сфері доводить, що сутність підходу авторів підручника збігається з доктриною, що її дотримувалася офіційна радянська політекономія.
На їхню думку, в економіці держава покликана виконувати такі функції:
1) безпосереднього господарювання;
2) керівництва господарською діяльністю підприємств, об’єднань та інших ланок економіки і її регулювання;
3) визначення правил економічної поведінки всіх суб’єктів господарювання;
4) керівництва зовнішньоекономічною діяльністю.
Незважаючи на деякі корективи старих уявлень, суттєві базисні функції держави в економічній теорії, одержавлення економіки в господарській практиці фактично перегляду не піддавалися. І це не випадково, оскільки необхідність збереження домінуючого становища так званої загальнонародної (насправді державної) власності на засоби виробництва сумніву не викликала. Тому в рамках централізованої планової моделі господарювання подібні погляди на роль і функції держави були цілком закономірними і логічними. Однак ринок — це саморегулівний механізм, який установлює рівновагу в економічній системі. Окремі періоди розвитку економіки можуть супроводжуватись її стагнацією та кризами з високим рівнем безробіття і надмірною інфляцією. Оскільки найвідчутніше інфляція і безробіття впливають на рівень життя в період економічних криз, то політику, спрямовану на макроекономічну стабілізацію, можна визначити як діяльність держави щодо антициклічного регулювання.
На основі викладених у третьому розділі нормативних положень можна провести класифікацію сучасних функцій держави в змішаній економіці. Як видно із табл. 5.2, широке втручання держави в ринкові процеси має певні межі, зумовлені відповідними неспроможностями.
Таблиця 5.2
Економічні функції сучасної держави
| Нормативна | Законодавче (а також у підзаконних актах) установлення правил економічних відносин |
| Клієнтська | Держава є замовником і покупцем продукції національного господарства для армії, поліції, освіти, охорони здоров’я, культури і т. п. |
| Власницька | Практично всі держави мають змішану економіку з різним співвідношенням приватної і суспільної власності |
| Фінансово-розподільна | Забезпечення грошових ресурсів для організації і функціонування державного устрою |
| Гуманітарно-соціальна | Створення умов для відтворення і розвитку людського капіталу, у тому числі соціального забезпечення, освіти, охорони здоров’я, набуття і підвищення кваліфікації |
| Прогнозно-планова | Проектування перспективного стану національного господарства (йдеться не про директивне планування, а про індикативні плани, що встановлює цілі розвитку економіки загалом і її окремих галузей). Центральні планові органи існують у ряді держав з ринковим господарством — Японії (Агентство економічного планування), Республіці Корея (Центральний інститут планування), Франції (Субміністерство плану), Туреччини (Міністерство економіки і планування) та ін. |
| Ресурсно-розподільна | Реалізація правил розподілу лімітованих національних природних ресурсів |
| Координаційно-синхронізуюча | Забезпечення пропорційності національного господарства у розрізі економічних секторів (промисловість, сільське господарство, сфера послуг), галузей і підгалузей, продуктових груп, ринків, соціально-економічної структури суспільства і т. д. (у ринкових умовах і перехідному періоді ця функція повинна здійснюватися більшою мірою фіскально-кредитними методами, ніж адміністративними) |
| Ліцензійно-дозвільна | Конкретизація в інтересах суспільства загальних правил стосовно організації певної діяльності |
| Контрольно-санкціонуюча | Забезпечення відповідності фактично здійснюваної діяльності правилам її організації |
| Інвестиційно-технологічна | Формування національної науково-дослідної, інвестиційної й інноваційно-технологічної політики |
| Сертифікаційно-стандартизаційна | Установлення техніко-експлуатаційних норм і забезпечення обов’язкової уніфікації виробів |
| Правозахисна | Забезпечення юридичних гарантій і захисту економічних інтересів учасників господарських відносин |
| Охоронно-захисна | Визначення правил і організація охорони майна економічних суб’єктів |
| Еколого-захисна | Установлення правил і вимог щодо захисту навколишнього життєво необхідного і природного середовища |
| Медико-санітарна | Визначення вимог з техніки безпеки й охорони праці, фітосанітарний захист і т. п. |
| Пропагандно-мотиваційна | Інформування і мотивація населення з метою підтримання владних ініціатив |
Зіставляючи наведені вище економічні доктрини, можна сформулювати проблему ідентифікації функцій держави в трансформаційній економічній системі. Дане питання є предметом гострих політичних суперечок і наукових дискусій. Річ у тім, що ринкова реформа за методом «шокової терапії» розпочинається з так званої лібералізації, тобто різкого обмеження ролі держави в економічній політиці, її відмови від директивного планування, фондового розподілу матеріальних ресурсів, адміністративного регулювання цін і заробітної плати, монополії зовнішньої торгівлі. Звичайно, певні заходи на початковому етапі ринкових перетворень були необхідні, аби привести до демонтажу командно-планову економіку. Проте, на наш погляд, період такої лібералізації в Україні дещо затягнувся без обґрунтованих підстав, а отже, призвів до ряду негативних наслідків, посиливши стихійний характер багатьох перехідних процесів. Ситуація до того ж загострилася через світову фінансово-валютну кризу, яка згубно позначилася на країнах з перехідною економікою. За такої ситуації стала поширюватися думка, що ринкові механізми стабілізації економічної ситуації вичерпано, що вихід можливий тільки внаслідок переходу до мобілізаційної моделі економіки [20, с. 3—12; 21, с. 16]. Подібний перехід передбачає відновлення деяких істотних функцій командно-планової економіки, насамперед централізованого розподілу найважливіших сировинних ресурсів за твердими цінами, упровадження державного замовлення, за невиконання якого керівники підприємств несуть не тільки матеріальну, а й адміністративну відповідальність, контролю за фінансовими ресурсами комерційних банків, «замороження» «великої» приватизації, націоналізації ряду структуроутворювальних підприємств і фінансових інституцій, обмеження імпорту споживчих товарів, обов’язкового продажу переважної частини валютної виручки від експорту, обмеження вивезення валюти тощо. На нашу думку, перехід до подібної «мобілізаційної моделі» [22, с. 86—89] означатиме визнання повної невдачі політики ринкових реформ і тимчасовий відхід на позиції командної економіки.
Постає запитання: наскільки ймовірною є згадана ситуація для України? На нашу думку, Україна має зберегти свою ринкову спрямованість за таких умов:
1) різке зменшення соціальних втрат широких верств населення, що виникають у процесі реформ; використання принципів соціальної компенсації дасть змогу повернути довіру і підтримку суспільства;
2) широке залучення внутрішніх джерел економічного зростання, що не потребують додаткових бюджетних витрат (прискорений розвиток середнього і малого бізнесу, зростання сільськогосподарського виробництва на основі приватизації землі і розвитку іпотеки, переорієнтація грошових потоків із фінансово-банківського сектору в реальний);
3) створення сприятливих умов для залучення прямих іноземних інвестицій.
Разом з тим перед Україною постає ряд гострих проблем середньо- і довгострокового характеру, пов’язаних з регулюванням перехідних процесів, формуванням вектора економічного розвитку, який у перспективі дасть змогу перейти від стихійного нецивілізованого ринку до соціально орієнтованого ринкового господарства. Серед цих проблем насамперед варто зупинитися на ролі держави у процесі «первісного нагромадження капіталу» [23]. В Україні, як і в багатьох пострадянських країнах, основними методами первісного нагромадження є перерозподіл створеного продукту та національного багатства розподільними коаліціями та впливовими групами політичного тиску.
«Первісне нагромадження» призвело до глибокої соціальної диференціації населення. І відбувається це на тлі перманентного дефіциту бюджету держави, а отже, деградації науки, освіти, охорони здоров’я, культури, низького рівня соціальної допомоги незахищеним верствам населення. Звичайно, без процесу первісного нагромадження капіталу неможливий перехід до ринкової економіки. Проте це не означає, що даний процес має бути пущений на самоплив, як це сталося у нас і наших близьких сусідів. Гадаємо, саме даний процес потребує глибокого і ретельного державного регулювання, що дозволить надати йому цивілізованішого характеру [24, с. 15].
Відповідно до загальних рекомендацій щодо проведення політики стабілізації необхідно збільшувати державні витрати і знижувати податки для стимулювання виробничих витрат приватного сектору в період масового безробіття або відповідно скорочувати державні витрати і підвищувати податки для того, щоб оптимізувати витрати приватного сектору в період, коли суспільство особливо потерпає від інфляції.