Визнання існування закономірностей перехідних процесів, їх тривалості та складності обумовлює необхідність розроблення особливої теорії перехідної економіки. Нині ця думка поділяється багатьма вітчизняними економістами [2; 3; 4; 5; 6].
При цьому в сучасній літературі підкреслюється не тільки необхідність розроблення спеціальної теорії «системних переходів», а й визначаються теоретичні підходи, що могли б стати основою для обґрунтування нової парадигми: неоінституціональна теорія суспільного вибору, теорія прав власності, еволюційного інституціоналізму та ін.
Аналіз змісту перехідної економіки тісно пов’язаний із визначенням її соціально-економічного характеру: заради чого виникла ця «епоха», яка спрямованість її здійснення, у чому у кінцевому підсумку вона повинна себе реалізувати. У зв’язку з важливістю розв’язання цього питання, необхідно ще наголосити на принциповості вибору і застосування відповідного критерію підходу до аналізу системи, що трансформується. Вирішальна роль такого критерію, пов’язана з його обмежувальною функцією. Виділений критерій повинен бути абстрагованим від факторів, що мають найменший вплив на специфіку функціонування системи.
Виділений критерій підходу до аналізу системи відповідно «формує» і логіку дослідження соціально-економічних проблем перехідних процесів та механізму їх регулювання. Оскільки ж критеріїв, що відбивають реальні процеси функціонування і розвитку системи багато, то перехідна економіка в цілому є багатовекторним процесом. Однак питання «Куди йде сьогодні Україна?» припускає однозначну наукову відповідь на нього, а відповідно і вибір певного (одного) критерію — формування засад соціально орієнтованої ринкової економіки.
Згідно з проголошеними цільовими пріоритетами України основною метою соціально-економічної політики вважається формування такої моделі розвитку економіки, яка б мала довгостроковий потенціал зростання, здатність забезпечувати послідовне підвищення добробуту населення, ефективне розширене відтворення, зміцнення конкурентоспроможності української продукції.
Зауважимо, що ця мета подається як головний напрям перехідної економіки. Однак, на нашу думку, глибоко помилковою є така абсолютизація. Але ж альтернативність — одна з властивостей (закономірностей) перехідної економіки. Серед множини можливих варіантів завжди є варіант оптимальний, знайти який — завдання ідеологів-теоретиків перехідних процесів. Звичайно, виникає питання про критерій оптимальності. Але він уже визначений, якщо ми визнаємо існування загального соціально-економічного напряму перехідної економіки, про який ішлося вище. Він і характеризує оптимальний варіант (приміром, не соціалізм, не капіталізм, а щось інше).
Абсолютизація, що припускає лише один варіант кінцевих результатів перехідної економіки, викликає заперечення і тому, що певний оптимум обумовлений рядом обмежень, властивих перехідній економіці. Ці обмеження (позитивного характеру) такі: рівень вихідного стану розвитку суспільства в соціально-економічному аспекті; реальний матеріальний і духовний потенціал; цілеспрямовані зовнішні інвестиції, що дозволяють органічно реалізувати внутрішні можливості економіки. Ці обмеження істотно скорочують кількість альтернатив, у рамках яких повинні відбуватися перехідні процеси. Саме тому останнім часом виник міжнародний термін «країна перехідного стану», що стосується не всіх країн, а лише окремих (усього їх близько тридцяти) [7, с. 143—144].
Визначальний напрям, з яким пов’язано досягнення кінцевої мети перехідної економіки, — становлення системи, що забезпечує суспільству стійкий розвиток. Звичайно, таке загальне рішення, що відповідає коротко лише на одне питання, породжує багато нових проблем: по-перше, не дуже ясно, як виглядає конкретно таке суспільство; по-друге, використання якісно нового критерію передбачає відповідну класифікацію історії розвитку національної економіки; по-третє, новий підхід потребує уточнення його місця в економічній теорії; по-четверте, важливо з’ясувати, чи правомірне використання виділеного критерію в Україні та інших постсоціалістичних країнах.
Отже, Україні в період перехідних процесів необхідно вирішувати проблем не менше, ніж іншим країнам. Крім розв’язання глобальної перспективної проблеми — формування системи, яка забезпечує стійкий розвиток, нашій країні потрібно вирішувати проблеми сьогоднішні — формування системи ринкових відносин, а також «вчорашні», що залишилися в спадщину від попередньої системи. Іншими словами, багатовекторний характер перехідної економіки для України має далеко не лише теоретичне, а й безпосередньо практичне значення.
Нечіткість визначення проблем соціально-економічного розвитку, які необхідно розв’язувати, може бути «виправдана» і тим, що майбутнє в теоретичному аналізі не може бути ясним і конкретним. Мова може йти лише про гіпотези, виокремлення характерних ознак, принципів тощо. Істотною помилкою при цьому є й абсолютизація методу екстраполяції. Не випадково проблема майбутнього в теорії розглядається крізь призму принципу перехідності.
У процесі нашого аналізу важливо було б визначити і кінцеві межі сучасної перехідної економіки, але при цьому виявляється ще одна суттєва деталь. Річ у тім, що будь-яка високорозвинута економічна система не формується одномоментно, а пов’язана зі специфічним періодом переходу. Виникає питання, чи має цей період реальне значення? Позитивна відповідь, на наш погляд, залежить від того, як вибирається критерій, котрий характеризує найбільш розвинуту ланку перехідної економіки. Буде некоректно пов’язувати кінцеві межі перехідної української економіки зі становленням ринкової економіки, оскільки важливим завданням є ще формування самої ринкової економіки. Те ж саме можна сказати про перехід до постіндустріального суспільства. Реальним у даному разі завданням, найбільш близьким до конкретної ситуації і таким, що легше сприймається суспільним менталітетом, є, як ми вже зазначали, формування засад соціально орієнтованої ринкової економіки.
Невизначеність ціннісних пріоритетів українського суспільства створює додаткові труднощі для формулювання кінцевих цілей перехідної економіки. Відсутність національної ідеї об’єднання суспільства на патріотичних засадах обумовлювала індиферентність суспільства до політичних процесів. Цей аспект особливо тісно пов’язаний із закріпленою протягом багатьох десятиліть нормою радянської людини бачити ясну безальтернативну мету руху, визначену на основі патерналістських міркувань владних кіл суспільства. Відповідною мірою, природно, подібні особливості проникли й у менталітет українського наукового співтовариства. Специфічний характер перехідної економіки, у тому числі й української, обумовлює існування різних теоретичних варіантів соціально-економічного розвитку.
Досвід німецьких повоєнних реформ, світових тенденцій і суперечливого вітчизняного досвіду свідчать про необхідність формулювання кінцевої мети перехідного періоду як побудови держави добробуту або соціально орієнтованої ринкової економіки. Водночас цілком ясно, що для її формування слід пройти довгий шлях соціально-економічного розвитку. Це певною мірою підготує населення до сприйняття цієї системи, яка прийшла на зміну ідеології соціалізму. Річ у тім, що і в сучасних умовах значна частина населення постсоціалістичних країн віддає перевагу мріям про такий соціально-економічний устрій, у якому держава бере на себе всю турботу про соціальну захищеність усього населення.
У сучасній Україні практично сформована і функціонує економіка перехідного типу. Характеризується вона двома секторами економіки — приватним і державним, які ще слабо пов’язані ринковими відносинами, оскільки повністю ринок у країні не сформувався і дієво не охоплює реального сектору економіки. Водночас багато фахівців-теоретиків вважають, що еволюційна концепція переходу до ринкових відносин за допомогою формування двосекторної економіки має свої переваги. Ідея такої економіки для постсоціалістичних країн була висловлена П. Мюррелем (у прочитаній лекції на семінарі МВФ). Мета його пошуків — з’ясувати причини невдач в економіках східноєвропейських країн. Він вважає, що ці країни повинні стати на позиції еволюційної парадигми розвитку економічних процесів [8, с. 65—66]. Перевагою еволюційного підходу, на його думку, є три основні аспекти. По-перше, принципово інший погляд на поведінку інституцій та окремих суб’єктів порівняно з неокласичним homo oeconomicus (економічною людиною). Еволюційний підхід ураховує не тільки обмеженість виробничих можливостей господарських суб’єктів, а й спроможність цих суб’єктів сприймати економічну інформацію, а також згладжує труднощі реалізації влади в ієрархічних організаціях. Організаціям важко змінювати діючу практику, а коли зміни усе ж відбуваються, то поведінка організацій містить риси минулого. По-друге, даний підхід ураховує концепцію економічного середовища, у тому числі й систему зовнішніх факторів, які впливають на поведінку економічних суб’єктів. По-третє, еволюційний підхід ураховує важливість відбору в процесі перманентних змін. Увага з внутрішньо-організаційних моментів переноситься на зміну контролю над розподілом економічних ресурсів між неефективними (технічно відсталими) й ефективними галузями, які найбільше відповідають вимогам глобального розвитку.
Пояснюючи причини більшої динамічності вільного ринку порівняно з плановим господарством, еволюційна теорія вказує на роль банкрутств і санкцій у витісненні неефективних підприємств, розмаїтість нових організаційних форм і технологій, що забезпечує вільний доступ капіталів у будь-яку галузь та на природний процес відбору тих економічних структур (суб’єктів), які відіграють домінуючу роль у розподілі ресурсів, насамперед виробничих. Західна економічна наука намагається довести, як еволюційна теорія може сприяти розробленню програми економічних реформ, показати основні переваги двосекторного підходу при вирішенні проблем переходу до економіки ринкового типу. Ця концепція була висловлена (як зазначалося, Мюррелем) ще до того, як у нашій країні приступили до радикальних реформ, обравши шлях «шокової терапії», тобто не взявши до уваги рекомендацій, висловлених на семінарі МВФ. Наші реформатори не врахували того, що жодна реформа не може зробити все відразу, через надзвичайну складність завдань, що виникають перед нею. Наслідки обраного національними реформаторами шляху переходу до ринкової економіки виявилися руйнівними для України.