Економічна культура, менталітет, релігія та історичні особливості накладають відбиток на поведінку людей, на економічний розвиток і мають великий вплив на відносини розподілу, оскільки останні є не тільки відбитком суто економічних закономірностей, а й результатом діяльності державних владних установ, політичних інституцій тощо. У цьому плані не можна обійти концепцію відомого російсько-американського соціолога Петирима Сорокіна. Особливістю його методології є розгляд розвитку су-
спільства через еволюцію типів культури. Історичні закони він розглядає як прояв людської природи, а людину — як визначальну та необхідну передумову історії. «Будь-яка зміна історичного процесу, будь-який крок уперед чи назад, — пише П. Сорокін, — є справою честі людини і без неї не здійснюється… Людина завжди була єдиним творцем своєї історії…» [8]. Систему цінностей, систему культури, носіями яких є людина, він розглядав як висхідний чинник розвитку суспільства.
Радикальна трансформація економіки України на сучасному етапі сконцентрувала увагу вчених-суспільствознавців на проблемах формування ринкового середовища, причому лише на питаннях свободи підприємництва, лібералізації економіки та ціноутворення, романтично розраховуючи на всесильність законів ринкового механізму. Десятирічний досвід реформування свідчить про однобокість такого підходу, сьогодні на формування механізму вільного підприємництва, економічних пропорцій та забезпечення темпів економічного зростання впливають не тільки економічні закони, а й культура, право, політика, мораль тощо.
Необхідно відмовитися від фундаменталізму в економічній теорії, як надбання у філософії, що означає вічність теоретичного тлумачення окремих явищ. Фундаменталістське трактування науки у філософії пов’язане з ідеєю стандартної структури наукового знання, яка виключає розуміння розвитку знання як лінійного процесу [9]. Фундаменталізм в економіці вважається цінним, коли процедура дослідження економічних явищ відповідає критеріям строгості, повноти і несуперечливості, а результати наукових висновків — реальній дійсності. З такою думкою можна було б погодитися за умови незмінності суспільного буття. Однак у реальній практиці, де постійно змінюються всі складові економічної системи, а стосовно нашого предмета дослідження — постійно змінюється не тільки національна економічна система, а й процес інтеграції між країнами та регіоналізація економіки. У цьому плані ми погоджуємося з авторами, що критикують ринковий фундаменталізм як незмінність ринкових важелів у всі часи та періоди цивілізації. Тобто методологічні інструменти кожної теоретичної концепції можуть бути використані для дослідження відповідної економічної проблеми.
Методологія синергетики, що набула розвитку в останні десятиріччя, обґрунтовує суттєві відмінності статичної і динамічної механіки, поведінки замкнутих та відкритих систем, рівноважних та нерівноважних систем, взаємодії хаотичної та упорядкованої форм розвитку, тому, на наш погляд, її необхідно використовувати при теоретичних дослідженнях економіки. Сьогодні немає такої галузі науки, в якій би не застосовувалися вироблені синергетикою поняття «складність», «нелінійність», «точка біфуркації», «флуктуація», «дисипативні структури», «когерентність», «стохастичність», «хаотичність» тощо. Повний та достовірний аналіз сучасної економічної системи сьогодні неможливий лише з погляду якоїсь однієї школи економічної теорії, тут потрібний міждисциплінарний підхід, який би охоплював право, політику, економічну культуру, традиції тощо. Міждисциплінарні дослідження, які проводяться в межах синергетики, виявили «…ефекти фазових переходів і утворення дисипативних структур» [10], тим самим підтвердили необхідність такого аналізу.
Синергетичний підхід є новим методологічним засобом, що застосовується до будь-яких за походженням систем, що функціонують на принципах самоорганізації, «сутність яких — це самодовільний перехід від менш упорядкованого стану до більш упорядкованого» [11]. Теорію біфуркації необхідно використовувати для пояснення стану хаосу в економіці, що трансформується. Відомо, що «найбільш цікаві ідеї в історії філософії і науки виникали якраз при зіткненні і взаємній критиці різних концептуальних каркасів, різних інтелектуальних парадигм» [12].
Оскільки «людство переступило допустиму межу» [13], і суто природні ресурси, які створюють умови його існування, майже вичерпані, люди змушені відшуковувати штучні джерела сировини, енергії, води, їжі тощо. Центр уваги наукових досліджень переноситься на створення умов життєдіяльності людини. Справджуються пророчі слова П. Тейяра де Шардена про те, що наука врешті-решт повернеться обличчям до людини, зробивши її «центром перспективи» та «конструювання універсуму», поставивши завдання розглядати людину з позиції «як жити повніше» [14]. Хоча зазначені слова сказані в суто філософському плані, але, на наш погляд, для економічної теорії це має першочергове значення. Одним із засобів досягнення поставленої мети може служити формування системи цінностей людей, їх цивілізаційних норм споживання, досягнення гармонії в розвитку людства.
У цьому плані необхідно говорити про необхідність посилення етизації економічної науки, спрямовуючи її на досягнення загальноцивілізаційних ідеалів і цінностей людства, оскільки «наука є проявом дії в людському суспільстві сукупності людського мислення» [15].
Процес розвитку економічної науки, як і будь-якої іншої, супроводжується виникненням все нових суперечливих, сплутаних, різноманітних ідей. Тому критикам та рецензентам треба ставитися толерантно та зважено до заперечення новітнього концептуального розгляду сучасних проблем економіки. Авторитарність у науці завдає лише шкоди не тільки економічній теорії, а й господарській практиці, оскільки подолання важливих кризових явищ в економіці не терпить схоластичних дискусій та відстрочення. Зростання динамічності розвитку економіки зумовлює таку ж динаміку й у теоретичному її обґрунтуванні. Процес розвитку економічної науки сьогодні стає не лише засобом пізнавальної діяльності, а й складовою економічної культури, чинником економічного зростання.
Американський соціолог та економіст Е. Тоффлер, досліджуючи ідею трьох хвиль в історії людської цивілізації, зазначав, що «протилежні сприйняття, які зіштовхуються, стрясають наш духовний всесвіт», «пронизують захисний екран свідомості» [16], викликаючи безпорадність та безсилість економічної науки перед господарською практикою. Відомо, що наука як соціальний інститут «була прямо поставлена на службу виробництву і суспільству в усіх їхніх функціях» [17], а визнаючи зростаючу роль відносин розподілу, можна припустити, що економічна наука повинна зосередитися на розробленні фінансових проблем суспільства як визначальної риси економічного розвитку на сучасному етапі. Тому перед ученими-економістами при розробленні проблем трансформаційної економіки України стоїть питання про етичну та моральну сторону економічної науки, про обґрунтування такої економічної системи виробництва, обміну та розподілу, яка б вела до поліпшення життя людей, а не навпаки.
1.2 Нові методологічні аспекти аналізу держави в транзитивній економіці
Сучасні трансформаційні зміни в економіці неможливо пояснити з позицій традиційних підходів. Ускладнення розвитку економіки та її тісне переплетіння з іншими сферами людської діяльності конче потребують синтезу методологічних прийомів не тільки суспільних, а й інших наук. Це не означає, що необхідно метафізично застосовувати всі філософські досягнення пояснення принципів функціонування організованих і неорганізованих систем, механічно переносячи їх на економіку. Механічне застосування різного роду «механізмів», «синхронізації», «терапії», «віртуальності», «парадигм» тощо лише нівелює філософське тлумачення таких термінів. Відомий американський філософ Т. Кун у книзі «Структура наукових революцій» увів термін «парадигма» для пояснення процесу зміни окремих концептуальних структур в історії розвитку науки взагалі. Він виділяв два етапи у межах кожної такої парадигми: етап розвитку «нормальної науки» та етап наукової революції [18]. Парадигма — це певна модель чи взірець, нормальна ж наука спирається на одне або кілька минулих наукових досягнень. Тому в економічній теорії виокремлення парадигми передбачає порівняльний аналіз усталених економічних концепцій з новітніми з погляду їх революційності, радикальності та прогресивності.
Особливість економічної науки в тому, що вона сьогодні не повинна обмежуватися лише матеріалістичним її визначенням як науки про природу та причини матеріального багатства чи благополуччя. Водночас вона є наукою, що «вивчає людську поведінку з погляду співвідношення між цілями та обмеженими засобами, які можуть мати різне споживання» [19]. Перехід від матеріалістичного до формального визначення економічної науки дав змогу розмежувати власне «об’єкт» та «предмет» дослідження.
Цілі економічної поведінки, його організація і результати становлять, на думку вчених, предмет економічної поведінки[20]. Кожна економічна школа висуває своє трактування цілей, що супроводжується й відповідною поведінкою. Так, представники ліберального напряму на перший план висувають максимізацію задоволення індивідуальних потреб, інші школи висувають як мету економічної поведінки забезпечення «життя, що відповідає уявленню про людську гідність» [21]. Марксизм взагалі ставить питання про досягнення найбільшого задоволення потреб усього населення, що в практиці господарювання отримало форму адміністративно-розподільних моделей економіки. Тобто можна зробити висновок, що залежно від цілей суспільства визначається й економічна поведінка індивідів, уся система взаємовідносин між ними.