· принцип «громадянськості» — виконання державою своїх функцій із залучення муніципальних органів та різноманітних громадських об’єднань, співпрацюючи з ними.
2.2 Держава і ринок: організаційно-економічний аспект
Із становленням та розвитком державності в Україні нерозривно пов’язаний і процес зародження та розвитку підприємництва. Ці процеси в Україні, по суті, почалися в один і той самий час і постійно супроводжують один одного. З прийняттям Верховною Радою 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України та схваленням 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України було започатковано незворотний процес державотворення в Україні.
Зауважимо, що цей процес в Україні досить складний. Наукового обґрунтування і практичного досвіду державотворення майже немає. Такий досвід, власне, обмежений періодом від прийняття Парламентом України Конституції України та відповідного великого пакету законів. Відсутність філософії і ідеології державного будівництва в Україні нерідко призводить до виникнення колізій у відносинах між законодавчою і виконавчою гілками влади, що, у свою чергу, може спричинити порушення законів громадянами, підприємцями погіршення політичної та економічної ситуації в країні.
На сучасному етапі особливо важливим є питання взаємодії держави і ринку. У розвинутих країнах це питання знайшло своє вираження у формуванні моделі «змішаної економіки». Змішана економіка посідає проміжне місце між командною та суто ринковою економікою. Під ринковою розуміється економіка вільної конкуренції, яка в чистому вигляді в реальній практиці практично не існує. Під змішаною економікою розуміють поєднання конкуруючих приватних підприємств з елементами централізованого державного регулювання. Економічний механізм такої взаємодії ґрунтується на розподілі ресурсів за допомогою ринкового механізму цін, тоді як держава коригує сукупний рівень виробництва через податкову, фіскальну грошово-кредитну та бюджетну політику, перерозподіляючи доходи задля задоволення суспільних потреб.
У сучасних умовах зростання масштабів і прискорення швидкості кругообігу капіталу і грошей стабільність та необхідні пропорції в економіці не можуть бути забезпечені через ринковий механізм, тому з боку держави виникає потреба не тільки його регулювання, сьогодні вже цього замало. Потрібне постійне державне узгодження всіх економічних потоків, що може бути реалізовано через систему державного управління економікою. Однак воно має бути принципово відмінним від державного управління в умовах адміністративно-командної економіки.
Криза адміністративно-командної системи зумовила необхідність радикального реформування економічної системи, основною метою якої був перехід до ринкового механізму господарювання. Домінування державної власності та її монополія в усіх галузях народного господарства перетворила кожного учасника господарської діяльності у простого виконавця команд, що подавалися зверху, тим самим підривались його ініціатива і підприємливість. Адміністративно-насильницька система примусу до праці перетворила людей у рабів, у гвинтиків із стереотипним, нав’язаним партійною ідеологією мисленням. Розподільний принцип зрівнялівки підірвав економічний механізм зацікавленості в результатах діяльності. У нинішніх умовах трансформації економіки пересічний громадянин України був шокований безмежною свободою діяльності і радикальною зміною політичних, соціально-економічних і моральних цінностей. Проте старі стереотипи рухнули, а нові ще не народилися. Настав період вакууму, у якому і виникли деформовані, порівняно з загальноцивілізаційними, цінності і гіпертрофована економічна система. У вакуумі хаотичності й анархічності організації суспільства і в боротьбі за переділ власності й багатства було загублено головного суб’єкта активно функціонуючого ринкового господарства — масового середнього підприємця, який становить економічну і соціальну основу індустріального капіталістичного суспільства.
Узагальнення світового досвіду розвитку підприємництва має велике значення для формування підприємницького середовища в Україні. Підприємець, підприємництво, підприємство і тощо є категоріями, що виражають сутність одного явища. Способи і форми взаємовідносин між державою і підприємцем завжди були в центрі уваги діяльності законодавців, урядовців і політиків. Для науковців дослідження цієї проблеми є головною вимогою при розробленні теоретичних моделей регулювання економіки. Стисло викладемо своє бачення зазначеної проблеми.
Макс Вебер визначав капіталістичне підприємництво як економічну активність, що орієнтована на ринок і спрямована на отримання доходу шляхом обміну на ринку. В економічній літературі справедливо наголошують на взаємозалежності підприємництва і капіталізму. На думку Вебера, термін «капіталізм» застосовується лише до ситуацій, у яких економічні вимоги суспільства знаходять ресурси у вигляді капіталістичного підприємництва. Пітер Л. Бергер звернув увагу на найпоширеніше визначення капіталізму як виробництва для ринку підприємливими індивідами чи об’єднаннями їх з метою отримання прибутку [12].
Підприємництво як особлива сфера діяльності людей передбачає існування економічної свободи у виборі виду діяльності та джерел її організації, прийняття управлінських рішень, свободи у розпорядженні власними доходами. Найважливішими рисами підприємця як персоніфікатора підприємництва є ініціативність, готовність до ризику, відповідальність, орієнтація на ефективність та якість, цілеспрямованість, організованість, раціональність у виборі ресурсів і в споживанні тощо. Підприємство як організаційно-економічна форма підприємництва, відображає відокремлену структурну ланку, в межах якої здійснюється самостійно кругообіг матеріальних і фінансових ресурсів, формується підприємницький дохід. Величина доходу прямо залежить від зусиль та ініціативи підприємців. Можна зробити висновок, що підприємництво передбачає як обов’язкову умову економічну свободу, вільний доступ до ресурсів і ринків збуту, свободу ціноутворення тощо.
Зауважимо, що сьогодні в Україні необхідно застосовувати сучасні форми підприємництва, з тим щоб не повторювати помилок і суперечностей інших країн. Це можливо за умови наукового пізнання, всебічного вивчення найпередовішого досвіду інших країн у розвитку підприємництва і становлення державності. При цьому повинні не сліпо копіювати ті чи інші елементи господарювання, а застосовувати їх з урахуванням економічних, соціальних, культурних і ментальних особливостей суспільного буття України.
Сучасному підприємництву властива раціональна калькуляція за допомогою подвійної бухгалтерії, яка принципово відмінна від клерикальної техніки обліку, свідомо і раціонально розраховується очікуваний розмір прибутку, отриманню якого підпорядкована вся підприємницька діяльність.
Досконала правова система й усезагальна комерціалізація економіки перетворили сучасне підприємництво в особливий фактор виробництва. Альфред Маршалл прирівнює організацію підприємництва до четвертого фактора виробництва. Дж. Б. Кларк приписує підприємцю функцію координації. П. Найт уводить менеджера, який здійснює координацію. Тобто сучасне підприємництво є достатньо усвідомленою і надто раціональною діяльністю, яке для отримання високих прибутків використовує передову науку і технологію, сучасні форми організації виробництва й економічні закони, право й інформацію.
У сучасних умовах, коли посилюється взаємозалежність і взаємодія великої кількості факторів підприємницької діяльності, підвищуються вимоги до професійного й інтелектуального рівня його підготовки. У процесі прийняття рішень підприємець мусить сьогодні враховувати й інституційні фактори розвитку суспільства, що вже прямо стосується функцій держави.
Слід зауважити, що активна підприємницька діяльність можлива лише в умовах свободи ринку, де механізм ціноутворення і конкуренції виконує відповідну роль у формуванні підприємницького доходу. Приватна власність є обов’язковою передумовою конкуренції. Але, як підкреслює Вальтер Ойкен, «... приватна власність залежно від форми ринку кожен раз означає дещо зовсім інше» [13]. Тобто, з одного боку приватна власність створює можливість для формування конкурентного середовища, а з іншого, зворотного, — форма конкуренції відображає реальні можливості реалізації приватної власності.
В умовах досконалої конкуренції діяльність підприємців-власників отримує свободу і повноваження розпоряджатися факторами виробництва з метою задоволення потреб народного господарства. При цьому не обмежуються свобода і право діяльності інших власників, що веде до утворення стану рівноваги в розподілі економічної влади. Так, в умовах монополізації приватна власність виявляє свою внутрішню природу самовідтворення за рахунок перерозподілу необхідного продукту, тобто за рахунок експлуатації, що призводить, як це підтверджує історичний досвід, до соціально-економічної кризи. Монополізація підриває також умови стану рівноваги в розподілі економічної влади між приватними власниками, а значить, і конкурентний механізм саморозвитку суспільства. В. Ойкен підкреслював, що приватна власність потребує контролю з боку конкуренції. У даному випадку форма конкуренції відповідає формі власності, тим самим створюються найбільш сприятливі умови для підприємницької діяльності всіх приватних власників.
Зауважимо, що кінець ХІХ ст. характеризується зародженням монополії, яка підриває конкуренцію. Процеси монополізації, розширюючись вглиб і вшир, стали стримуючим чинником розвитку вільного підприємництва. Механізм ринкового саморегулювання в умовах монополізації не спрацьовує, тому ще в 30-ті роки Д. Кейнс правильно доводив необхідність державного регулювання економіки, а значить і відносин приватної власності, підприємницької діяльності. Але не всяке державне регулювання може бути спрямоване на підтримання вільного підприємництва. Феодальна форма державності чи держава при командній системі економіки виконували відповідні їм функції, узаконюючи і підтримуючи господарські порядки, які навіть не передбачали свободи підприємницької діяльності.