РЕФЕРАТ
Формування трудових ресурсів в Україні
План
Вступ
1. Сутність і зміст поняття „трудові ресурси”
2. Суб’єкти і об’єкти формування трудових ресурсів
3. Трудові ресурси в світі
4. Склад і статево-вікова структура трудових ресурсів західних областей України
3. Проблеми та перспективи формування трудових ресурсів на Україні
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність реферату: Тема реферату „Формування трудових ресурсів в Україні” дійсно є актуальною сьогодні. Головним, ключовим в ньому виступає саме „формування”. Адже саме від формування залежить якість, вдосконалення і примноження трудових ресурсів.
Як буде зазначатися надалі, на формування трудових ресурсів, або активного економічного населення, впливатимуть безліч факторів. І чим якіснішими вони будуть, тим краще формуватимуться трудові ресурси в тому чи іншому напрямку способу виробництва.
В словах „якість трудових ресурсів” слід розуміти вдосконалення трудових ресурсів, так як вони визначають багатство суспільства.
Трудові ресурси – це сукупність працездатного населення, віком від 16 до 59 років. Оскільки населення є основним джерелом трудових ресурсів, то саме економічно-активне населення і визначає процес формування трудових ресурсів.
Розвиток трудових ресурсів – вдосконалення виробничої сили праці задля збереження і відтворення життя, а розвиток населення – це вдосконалення людських сил взагалі.
Саме тому ця тема є надзвичайно актуальною. Адже вона не тільки відображає зміст трудових ресурсів, факторів та чинники, що впливають на формування трудових ресурсів, але й проблеми та перспективи.
Хто вперше звернувся до цієї теми, яким чином, за яких умов, коли і де поки що невідомо. Але відомо, що вперше сам термін „трудові ресурси” в економічну літературу ввів відомий економіст С.Г.Струмілін 1922 року. Цей термін він трактував як працездатне населення віком 15-59 років.
Метою написання реферату є намагання показати і віддзеркалити ту ситуацію в Україні і на прикладі інших країн по різним континентам світу, щоб можна було краще осмислити саму сутність поняття „трудові ресурси”; показати, що саме усвідомлення ролі і функцій людиною і розвиток населення безпосереднім чином впливає на формування людських ресурсів.
Тому моя мета написання роботи – якомога точніше показати, що ж необхідно робити для того, щоб об’єкти і суб’єкти формування працездатного населення набагато краще впливали на це формування, на які проблеми слід звернути увагу і від яких перспектив і „плюсів” відштовхуватися, щоб покращити, полегшити і, знову ж таки, вдосконалити сам процес формування цієї соціально-економічної категорії.
Оскільки ще з 1922 року, а можливо і пізніше, ми розуміємо точний зміст трудових ресурсів, за цей період прожитого часу ми повинні дослідити, що люди робили не так, щоб покращити процес формування трудових ресурсів, а що ж давало змогу, і що дасть в перспективі формувати трудовий капітал саме в те русло чи напрямок, який потребує певне виробництво. І, знову ж таки, показати актуальність процесу формування трудових ресурсів, адже в основу цього процесу лежить населення, яке за допомогою певних якісних набутих знань, навиків і інших факторів в цьому випадку збагачують трудові ресурси, або в іншому навпаки – збіднюють, знецінюють трудовий потенціал.
1. Сутність і зміст поняття „трудових ресурсів”
Термін „трудові ресурси” вперше ввів в економічну літературу відомий економіст С.Г.Струмілін в 1922 році. Під трудовими ресурсами він розумів робочу силу даної країни або народу у віці 16-49 років.
Під ресурсом розуміється все те, що може бути утилізовано (спожито з користю). Унітарність є корисність. Тому ресурс – це все те, що витрачається в процесі виробництва товарів і послуг та із чого людина може отримати користь [5.22]
Трудові ресурси являють собою сукупність окремих людей визначеного віку і стану здоров’я . Трудові ресурси утворюють складну соціально-економічну систему, яка складається з багатьох людей, безпосередньо зв’язаних певними умовами існування і розвитку.
Трудові ресурси – це перш за все соціально-економічна категорія, в якій продуктивні сили і виробничі відносини взаємно проникають і обумовлюють одна одну. Це сукупність носіїв функціонуючої та потенційної робочої сили і тих відносин, які виникають в процесі її відтворення (формування, розподілу і використання).
Трудові ресурси – це частина населення країни, яка володіє здібностями і можливостями приймати участь в процесі праці у відповідності зі своїми віковими, фізичними даними, знаннями і практичним досвідом, професійною підготовкою.
В деяких працях поняття „трудові ресурси” і „робоча сила ” ототожнюються. Але така точка зору не має достатню кількість пояснень. Робоча сила – це здатність людини до праці. „Під робочою силою, або здатністю до праці, ми розуміємо, - відмічав К.Маркс, - сукупність фізичних і духовних можливостей, якими володіє організм, жива людина”. Або, інакше кажучи, він розглядав робочу силу тільки як певну здібність людини, і не більше [1,6].
Найбільш правильним є твердження А.П.Соловйова та Г.М.Романенкової, що трудові ресурси – містке за змістом поняття – це сукупність носіїв функціонуючої та потенційної сукупної та індивідуальної робочої сили та тих відносин, що виникають в процесі її відтворення.
Трудові ресурси як економічна категорія виражають відносини стосовно населення, яке має фізичну та інтелектуальну здатність до праці відповідно до встановлених державою умов відтворення робочої сили. Останнє ще раз підкреслює суб’єктивний характер даного поняття, залежний від суб’єкта державного управління [6,23].
Трудові ресурси можна і варто розглядати у двоякому плані. Робоча сила - продукт природи, який в результаті довготривалого розвитку отримав соціально-економічні функції, хоча його сутність залишилась незмінною. К.Маркс, даючи визначення робочій силі, розглядав її як „предмет природи”, як „одну із сил природи”, або як соціально-економічну категорію, яка не володіє засобами виробництва, стає об’єктом купівлі-продажу.
Трудові ресурси в першу чергу виступають як сукупність суспільних по своїй суті речей, що володіють свідомістю і перетворюють оточуючий світ з метою задоволення власних потреб. Утворюється ця сукупність в процесі спілкування і праці, де люди отримують соціально-економічні якості.
Трудові ресурси формуються в процесі суспільного відтворення, а це не що інше, як розвиток продуктивних сил людства [1,7]. В будь-якій суспільно-економічній формації людство для задоволення власних потреб, для відтворення і збереження свого життя повинно взаємодіяти з природою. В процесі такої взаємодії і відбувається розвиток трудових ресурсів суспільства. Його сутність полягає в тому, що суспільство повинно скоювати обмін речовин з природою (процес праці) з найменшою затратою сил і при умовах, найбільш достойних їх людської природи і адекватних їй [1,8].
Встановлення соціалістичного способу виробництва – поворотний пункт в історії розвитку трудових ресурсів. В умовах суспільної власності на засоби виробництва розширюються межі розвитку продуктивних сил. Цілі розвитку виробництва тепер об’єктивно співпадають із задачами розвитку кожного члена соціалістичного суспільства, в результаті чого працівник стає зацікавленим в змісті своєї праці, в професіональному характері своєї діяльності [1,9].
Трудові ресурси підвладні дії закономірностей розвитку трудових ресурсів. Трудові ресурси суспільства – складна соціально-економічна категорія. Вона характеризується деякою самостійністю. Це визначається в першу чергу роллю і характером виконуваних ними функцій. Самостійність розвитку трудових ресурсів зумовлена і специфікою використання суспільством робочої сили людини. Суспільство досить чітко встановлює кількість конкретної праці, необхідної тій чи іншій галузі народного господарства для виконання необхідного об’єму робіт, враховуючи необхідність економії суспільної праці, її раціонального і ефективного використання [1,14].
Єдність трудових ресурсів і населення обумовлена спільністю їх розвитку. Якщо не відрізняти деяких специфічних моментів цього процесу, то розвиток населення і трудових ресурсів є результат розвитку людства. Це обумовлено тією роллю і функціями, що люди виконують (створення матеріальних і духовних благ, заняття суспільно корисною працею).
Тут слід відмітити, що К.Маркс розрізняв поняття „розвиток виробничих сил праці” і „розвиток людських сил”. При цьому він підкреслював, що для останніх воно починається „лише там, де зупиняється робота, спричинена нужденністю і зовнішньою доцільністю, таким чином, по природі речей воно лежить по ту сторону власне матеріального виробництва”. Тому можна стверджувати, що між розвитком населення і трудових ресурсів при певній схожості процесів (так як трудові ресурси є частиною населення) є і певні відмінності. Розвиток трудових ресурсів означає тільки вдосконалення виробничої сили праці задля збереження і відтворення життя, а розвиток населення – вдосконалення людських сил взагалі. Суть цього процесу – розвиток багатства людської природи як самоціль. Але, безумовно, його базою завжди виступає вдосконалення трудових ресурсів, так як саме вони визначають багатство суспільства. Названі процеси нерозривно пов’язані, один з них обумовлює інший, і навпаки [1,17].
Говорячи про відмінності трудових ресурсів і населення, слід мати на увазі, що закономірності розвитку населення по часу не вкладаються в періоди існування того чи іншого способу виробництва, коли як трудові ресурси підкорені цілям і задачам існуючого способу виробництва, його економічним законам.
Відмінність населення і трудових ресурсів заключається в тому, що трудові ресурси – це відокремлена частина населення. В її основі лежить в першу чергу те, що якщо все населення являє собою тільки споживачів матеріальних і духовних благ, то трудові ресурси виступають як виробники цих благ (або реально функціонують, або готуються до такої діяльності) [1,18].