• міжнародні фінансові операції;
• кредитні і розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД;
• спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД.
Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні можуть бути:
• фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства;
• юридичних осіб, що мають місцезнаходження в Україні і зареєстровані як такі;
• об'єднання фізичних і юридичних осіб, що мають місцезнаходження в Україні;
• спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України й іноземних суб'єктів господарської діяльності (у тому числі винятково за участю іноземного капіталу), зареєстровані в Україні і як такі, що мають тут постійне місцезнаходження.
Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності й інших ознак мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законодавством.
У залежності від господарської спрямованості й економіко-правових умов в Україні можуть створюватися наступні спеціальні (вільні) економічні зони:
• зовнішньоторговельні;
• комплексні виробничі;
• науково-технічні;
• банківсько-страхові;
• зони прикордонної торгівлі.
Крім зазначених вище, в Україні можуть створюватися також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, що поєднують у собі елементи зон різних типів.
У загальному випадку регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється:
• державою в особі відповідних органів у межах їхньої компетенції;
• недержавними органами керування економікою (товарними і фондовими біржами, торгово-промисловими палатами, асоціаціями, союзами й іншими організаціями координуючого типу);
• самими суб'єктами ЗЕД на підставі відповідних координаційних угод, укладених між ними.
Держава здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності, використовуючи для цього різні засоби, іншими словами, держава проводить відповідну його інтересам зовнішньоекономічну політику. В Україні зовнішньоекономічну політику формує Верховна Рада, що приймає, змінює і скасовує закони, що стосуються ЗЕД. КМУ вживає заходів по здійсненню зовнішньоекономічної політики відповідно до прийнятих законів. Безпосереднє регулювання і контроль ЗЕД здійснюють Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі і Державна митна служба України.
Існує досить велика кількість засобів зовнішньоекономічного регулювання, який можна розбити на дві основні групи:
• тарифні;
• нетарифні.
Тарифне регулювання здійснюється за допомогою митних тарифів.
В Україні діє Єдиний митний тариф, що представляє собою звід ставок мита, стягнутих при імпорті товарів з-за кордону на митну територію України. У тарифі ставки мита визначені у відсотках від митної вартості товарів. Мито, що підлягає сплаті, розраховується митним органом по ставках тарифу, що діє на день подачі митної декларації.
Тарифи по розмірах ставок розділяються на три різновиди:
• преференційні ставки (включаючи звільнення від сплати мита) — застосовуються до товарів, що відбувають із країн, що входять разом з Україною в митні союзи чи утворюючим спеціальні зони;
• пільгові ставки — застосовуються до товарів, що відбувають із країн, що користаються в Україні режимом найбільшого сприяння;
• повні ставки — застосовуються до всіх інших товарів.
Мита підвищують вартість імпортних товарів на внутрішньому ринку і можуть використовуватися для захисту національних виробників аналогічних товарів.
До нетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться:
• кількісні обмеження;
• фітосанітарний, ветеринарний і інший види санітарного й екологічного контролю;
• податки на імпорт і експорт;
• валютні обмеження;
• антидемпінгові мита;
• міжнародні торгові договори й угоди.
Кількісні обмеження містять у собі квотування і ліцензування.
Квоти — це граничні обсяги визначених товарів, що дозволено імпортувати (експортувати) на територію країни протягом визначеного терміну. Ліцензії — це дозволу на імпорт (експорт) товарів протягом якогось часу, видавані Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі.
Установлення санітарного контролю служить мірою санітарної безпеки.
Податки на імпорт і експорт установлюються понад мито і спрямовані на обмеження торгівлі товарами визначених груп.
Валютні обмеження зв'язані, як правило, з одержанням дозволу на використання валюти для імпортних закупівель, з метою недопущення відходу валютних засобів за кордон.
Держава може також уживати заходів по припиненню несумлінної конкуренції при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, у випадках демпінгу - продажу товарів за цінами нижче контрактних на міжнародних товарних ринках. У випадку установлення факту демпінгу до вітчизняних чи іноземних підприємців може бути застосоване антидемпінгове мито.
Держава регулює зовнішньоекономічну діяльність також і шляхом висновку різних торгових договорів і угод, у яких установлюються принципи торгових взаємин з іноземними державами.
2 Досвід державного регулювання зарубіжних країн
2.1 Американська модель
Сучасна ринкова економіка США є не стихійною, а регульованою державою. У США механізм державного регулювання пройшов декілька етапів. На початку 70-х років у режимі жорсткого адміністративного регулювання перебувало багато галузей економіки США. Основними причинами введення жорсткого регулювання галузей економіки були обмеження монополії і обмеження конкуренції. В арсеналі елементів державного регулювання ринку США важливе місце зайняло державне програмування економіки, яке охопило розробку як загальнонаціональних, так і регіональних програм.
У 80-і роки США відмовились від традиційної системи регулювання, яка грунтувалась на кейнсіанській моделі і замінили її системою, основаною на проведені політики монетаризму і економічної теорії «пропозиції». Держава регулює відносини сторін, забезпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і карає тих, хто ігнорує право та інтереси суб'єктів ринку. В умовах сучасної ринкової економіки, яка характеризується наявністю великої кількості не тільки малих і середніх підприємств, але й монополізованих комплексів, ринкове саморегулювання доповнюється і формується в механізм цілеспрямованого макроекономічного регулювання. При цьому зусилля держави концентруються на недопущенні монополізму, контролі за реалізацією антимонопольного законодавства, стимулюванні передових технологій. В практиці державного регулювання економіки США широко використовується система державних замовлень(атомна, аерокосмічна промисловість, електротехнічна). Важливе місце в регулюванні ринку США відводиться фіскальній політиці. Суть її полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони допомагали гасити коливання економічного циклу, сприяли, високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій). Таким чином, пряме і непряме (опосередковане) втручання держави в економічне життя США грунтується на системі теоретично обгрунтованих і перевірених господарською практикою методів і важелів, які є універсальними.
2.2 Японська модель
Японія належить до країн, у яких оптимально поєднуються регулююча і спрямовуюча роль держави з функціонуванням механізмів ринку. Сучасна японська економіка відрізняється від західно-європейської і економіки США значно вагомішою роллю державної участі. В Японії склалась розвинута система державного програмування. Для виконання функції регулювання розробкою і реалізацією макроекономічних проектів тут створена система органів програмування і регулювання, підпорядкованих Економічній Консультативній Раді, де застосовуються найновіші методи експертних оцінок, економічного прогнозування і програмування. Другим напрямком державного регулювання в Японії є різні форми виливу на приватний капітал. Форми дії на приватний капітал в Японії охоплюють систему жорстких юридичних заходів з відповідними формами контролю через адміністративний апарат і поліцію, контроль з боку державних органів управління, систему економічних заходів (надання грошових субсидій, регулювання цін, введення додаткових податків, надання податкових пільг, застосування диференційованої кредитної політики). Застосовуючи арсенал перерахованих економічних важелів, держава здійснює протекціоністську політику в галузях і сферах суттєво важливих для Японії. Японія має великий досвід державного управління науково-технічним прогресом. Відома програма «Технополіс» втілює системний підхід до управління науково-технічною діяльністю і передбачає створення 19 міст науки, довгострокове планування випуску і збуту продукції. Ефективність державного регулювання економіки в Японії забезпечується наявністю «напівурядових організацій», які уособлюють злиття бізнесу і державного апарату.
3 ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ В УМОВАХ КРИЗИ
3.1 Становлення економічних функцій Української держави
Після проголошення незалежності в Україні розпочався процес становлення її державних інститутів і формування їхніх основних функцій, включаючи й економічні. Цей процес йде болісно. Продовжуються дискусії з приводу того, якою має бути економічна роль Української держави, якими шляхами держава повинна здійснювати соціальні реформи.
У свідомості багатьох домінує негативне ставлення до державної власності й державного господарювання. Ця негативна реакція на наслідки невдалого експерименту з побудовою одержавленої економіки в колишньому СРСР поширюється на економічну роль держави взагалі. Існує небезпечна ілюзія про можливість побудови саморегульованої господарської системи, більше того, про автоматизм переходу до такої системи. Як наслідок прояви руйнування соціальне-економічного потенціалу, який дістався у спадок від УРСР. За цих умов у суспільстві реанімуються сили, які прагнуть повернути розвиток економіки України назад до ЇЇ скомпроментованої моделі.