Вступ. 2
Розділ 1. Стратегічні аспекти управління витратами на підприємствах. 4
1.1 Вплив зовнішнього і внутрішнього середовища на ресурсозбереження на підприємствах. 4
1.2 Загальні положення системи стратегічного управління витратами. 14
1.3 Моніторинг витрат як засіб досягнення стратегічних цілей. 28
Розділ 2. Оцінка факторів, що формують стратегію зниження собівартості продукції на підприємстві 42
2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства. 42
2.2 Рівень виробничих витрат на підприємстві 49
2.3 Характеристика затратоутворюючих чинників в стратегічному управлінні витратами підприємств. 56
Розділ 3. Формування та обґрунтування стратегії зниження собівартості продукції на підприємстві 65
3.1 Розробка стратегії ресурсозбереження на підприємстві 65
3.2 Оптимізація стратегії зниження собівартості продукції на підприємстві 77
3.3 Реалізація стратегії зниження собівартості продукції на підприємстві 82
Висновки та пропозиції 92
Список використаної літератури. 94
Стратегічне управління ресурсозбереження у виробництві є процесом, спрямованим на досягнення оптимального рівня витрати ресурсів.
В умовах ринкової економіки енергоспоживачі мають враховувати обмеженість енергоресурсів, які можуть бути доступними для використання у виробництві, та існування декількох альтернативних можливостей застосування кожного з видів енергоресурсів.
Стратегічне управління підприємством – це процес, за допомогою якого менеджери здійснюють довгострокове керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності, розроблюють стратегії для досягнення цих цілей, враховуючи всі найсуттєвіші зовнішні та внутрішні умови, а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів, постійно розвиваючись і змінюючись.
Спад рівня і ефективності виробництва на макроекономічних і мікроекономічних рівнях значною мірою пов’язаний із великою ресурсомісткістю продукції, що в свою чергу призводить до великої собівартості даної продукції. Внаслідок фінансово-економічної кризи матеріально-технічна база підприємств послаблюється, обсяги капітальних вкладень знижуються. Закупівля товаровиробниками техніки та обладнання зменшується. Внаслідок цього більшість машин і механізмів відпрацювали амортизаційні строки. Водночас витрати на їх ремонт і технічне обслуговування, тобто утримання в роботоздатному стані, значно зросли.
Перехід національного господарства України до інноваційної моделі ринкової трансформації обумовлює необхідність глибоких якісних перетворень в енергетичному та аграрному секторах економіки.
Енергетична та економічна криза потребує всебічної раціоналізації та оптимізації використання всіх видів ресурсів (людських, фінансових, матеріальних). Пошуки ж шляхів ресурсозбереження повинні ґрунтуватись на знанні рівня та динаміки фактичних ресурсовитрат, перш за все, у натуральному виразі, оскільки різні ціни відбивають не лише відмінності матеріально-речового вмісту, якісних параметрів засобів виробництва, а значною мірою, кон’юнктурні, політичні та інші, як правило суб’єктивні процеси.
Для того, щоб більш ефективно і раціонально використовувати ресурси у виробництві потрібно на підприємствах розробляти і реалізовувати стратегії зниження собівартості продукції, що дасть змогу підприємству досягти зниження витрат ресурсів на виробництво продукції.
Мета раціоналізації ресурсовикористання повинна відповідати наступним вимогам: визначеність; чіткість; досяжність; відповідність вимогам об’єктивних законів розвитку економіки.
Метою даної дипломної роботи є розробка теоретичних і методичних підходів, а також практичних рекомендацій щодо формування стратегії зниження собівартості продукції та механізму її реалізації, що відповідають новим умовам господарювання.
Об’єктом дослідження є ТОВ “Пельменна” м. Миргорода.
Методологічною і методичною основою дослідження є наукові праці вчених-економістів, спеціалістів в галузі ресурсозбереження, конкуренції, стратегічного менеджменту, законодавчі і нормативні акти України.
У роботі використані загальнонаукові методи пізнання: балансові, розрахунково – конструктивні, економіко-математичні та інші методи.
Термін “зовнішнє середовище” включає економічні умови, споживачів, профспілки, урядові акти, законодавство, конкурентні організації, постачальники, техніку та технологію. Ці взаємозв’язані фактори чинять вплив на все, що відбувається всередині підприємства. З кожним роком керівництво вимушене враховувати все більшу кількість факторів зовнішнього середовища, які набувають глобального характеру. Всі організації залежать від зовнішнього середовища, яке, як правило, знаходиться поза впливом керівника. Але слід визначити, що одні організації розвиваються і досягають успіху, а інші банкрутують в одних і тих самих умовах.
Якщо економічна кон’юнктура підвищується та якщо існує конкуренція на ринку таких спеціалістів, організація може бути вимушена буде підняти заробітну плату, щоб залучити цих спеціалістів до роботи.
Організація у процесі найму робітників повинна дотримуватися державного законодавства, яке забороняє дискримінацію за віком, статтю, національністю. Всі ці фактори постійно змінюються.
З кожним роком керівництво вимушене враховувати все більшу кількість факторів зовнішнього середовища, які набувають глобального характеру. Всі організації залежать від зовнішнього середовища, яке, як правило, знаходиться поза впливом керівника. Але слід визначити, що одні організації розвиваються і досягають успіху, а інші банкрутують в одних і тих самих умовах.
Діагностика середовища непрямого впливу на організацію здійснюється шляхом оцінки та аналізу економічних, соціальних, політичних, ринкових, міжнародних факторів.
Розглянемо стратегічну оцінку зовнішнього середовища шляхом оцінювання вказаних факторів.
Політичні. Внутрішній ринок завжди знаходиться під впливом політичних подій та рішень. Соціальна напруга може порушувати процес виробництва та обмежувати збут, якщо політичні рішення спрямовані проти якоїсь компанії або продукту. Майже в усіх країнах поточний політичний процес характеризується певними змінами у державній політиці, а не переворотами. Навіть незначні зміни у політиці позначаються на бізнесі. Тому політичні фактори фірма повинна враховувати до прийняття рішень щодо вкладення капіталів або прийняття на себе зобов’язань щодо збуту.
Правові. Займаючись будь-якою діяльністю, фірма підпадає під дію чисельних законів та регулюючих актів. Кожна компанія має відповідний правовий статус. Саме цей фактор визначає яким чином організація має вести справи, які податки виплачувати та за що відповідати. Як би керівництво не ставилося до законів, воно змушене чи дотримуватись їх, чи відповідати за їх недотримання, а в крайньому разі навіть припиняти діяльність фірми.
Економічні. Керівництво повинно вміти оцінювати зміни в економіці і приймати рішення щодо подальшої діяльності організації. До економічних факторів, які можуть впливати на справи компанії, можна зарахувати такі: рівень заробітної плати, транспортні тарифи, обмінний курс, рівень інфляції, ставки банківського процента, податкову систему, рівень економічного розвитку країни. Є і інші, які не носять суто економічного характеру. Це: чисельність населення, якість та кількість природних ресурсів, рівень розвитку технологій тощо.
Соціокультурні. Організація здійснює свою діяльність у певному культурному середовищі на неї впливає ряд соціокультурних факторів: рівень освіченості та професійної підготовки населення, життєві цінності, традиції. Соціокультурні фактори впливають на продукцію та послуги, які є результатом діяльності компанії. Від соціокультурних факторів залежить і способи ведення бізнесу деякими компаніями. Від уявлення споживачів щодо якісного обслуговування залежить щоденна практика магазинів роздрібної торгівлі та ресторанів. Результатом соціокультурного впливу на організацію стала зростаюча увага до соціальної відповідальності. Керівництво має не тільки відслідковувати соціальний вплив на організацію, а й передбачати зміни в суспільстві та враховувати ці зміни більш ефективно, ніж конкуренти.
Технологічні. До технологічних факторів вносять державні та недержавні витрати на науку і техніку, патентно-ліцензійний захист технологій, темпи розробки нових технологій, інноваційні процеси [22, с.39-40 ].
Процес стратегічного управління для підприємств не може бути успішним без аналізу внутрішніх та зовнішніх партнерів, до складу яких можна віднести: фізичні та юридичні особи, організації та групи організацій, що мають зацікавленість у розвитку даного підприємства та здатні впливати на цей розвиток [22, с.61-62].
Вплив постачальників полягає передусім у тому, що умови постачання, ціни, системи знижок, які можуть надаватися постачальниками, безпосередньо впливають на собівартість продукції, яка, в свою чергу, впливає на конкурентноздатність як продукції, так і самого підприємства.
Розрізняють постачальників капіталу, трудових ресурсів, матеріалів, сировини, обладнання.
Якість продуктів підприємств-постачальників впливає на якість продуктів підприємств-споживачів. Тому необхідно вивчити інформацію про якість, технічні характеристики товару, ціну, умови постачання, форми платежу, особливості застосування, дуже важливими є дані про дисципліну поставок, яку може забезпечити постачальник. Невчасні поставки можуть негативно вплинути на результати діяльності підприємства-споживача.
Чинники, які можна використовувати для характеристики постачальників: