У країнах Західної Європи процес інтегрування національних економічних систем вперше розпочався з середини XX ст., започаткувавши утворення так званої «Європи регіонів». Вищою формою прикордонного співробітництва стали єврорегіони, які забезпечують співробітництво кількох держав на рівні органів місцевого самоврядування. Єврорегіони являють собою форму транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади регіонів, які мають спільний кордон. Взагалі основний принцип транскордонного співробітництва полягає в тому, щоб розвивати зв'язки і договірні відносини в прикордонних територіях з метою пошуку прийнятних рішень ідентичних проблем.
Єврорегіони створюються для реалізації певних заходів у різних сферах життєдіяльності населення відповідно до норм міжнародного права і національних законодавств.). Головна мета їх створення — вирішення спільних проблем в інтересах населення країн, що співпрацюють. Конкретними формами такого співробітництва виступають проекти, спрямовані на вирішення проблем зайнятості населення, економічної та екологічної безпеки, розвиту інфраструктури тощо. Формування єврорегіонів здійснюється на добровільній основі.
Основною передумовою успішного створення і функціонування єврорегіонів є спільність інтересів зацікавлених сторін. Ці інтереси стосуються торгово-економічної сфери, розвитку туризму, вирішення екологічних та природоохоронних проблем, розвитку спільних комунікацій. При цьому враховується місце країни у міжнародному поділі праці та її національні інтереси. Як правило, єврорегіони охоплюють території країн, що мають спільне історичне минуле або раніше входили до складу однієї держави. Тому це переважно багатонаціональні території. Єврорегіони не є наддержавними утвореннями; керівні органи єврорегіону виконують координаційні функції і не мають владних повноважень.
Єврорегіони — це відносно молода форма міждержавного співробітництва. Проте вона широко використовується в усіх країнах світу. У Західній і Центральній Європі створено понад 90 єврорегіонів. Зокрема, прикордонні території Польщі ввійшли до складу дев'яти єврорегіонів, створених за участю Німеччини, Чехії, Словаччини, Угорщини, України, Білорусі та Литви; прикордонні території Німеччини — до складу близько десяти єврорегіонів за участю Франції, Бельгії, Нідерландів, Данії, Швейцарії, Австрії, Чехії та Польщі.
Україна як суверенна держава залучена до багатостороннього транскордонного співробітництва. Однак правові документи, які регламентують цю сферу, на жаль, мають фрагментарний характер і не підпорядковані концепції регіонального розвитку. В цілому розвиток прикордонного співробітництва ґрунтується на Законах України «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації», «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області» та ін.; Указах Президента України «Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва областей України з суміжними прикордонними областями Російської Федерації», «Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва областей України з суміжними областями Республіки Білорусь і адміністративно-територіальними одиницями Республіки Молдова», а також указах про створення спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Волинській, Житомирській, Чернігівській областях. Крім цього, існують міждержавні та міжурядові угоди між Україною та країнами, з якими вона має спільні кордони. Особливе значення для розвитку цієї форми співробітництва має Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або владою та Додатковий протокол до неї.
Шість областей України — Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Волинська, Одеська — входять до складу трьох єврорегіонів. У цьому плані найбільш успішними є єврорегіони «Карпати» та «Буг». До складу міжнародної асоціації «Карпатський регіон», створеної у 1993 р., увійшли 5 областей Угорщини, 3 воєводства Польщі, б районів Словаччини та Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська області. Відповідно до статусу асоціації «Карпатський єврорегіон» вона визначає лише форми співробітництва у господарській сфері, в галузі освіти, охорони навколишнього середовища. Головна мета створення такої асоціації полягає у координації спільної економічної діяльності сусідніх територій.
У 1995 р. було створено єврорегіон «Буг» з метою використання переваг географічного розташування території, прискореного соціально-економічного розвитку регіону, охорони навколишнього середовища. Серед екологічних проектів найбільше значення має проект «Чистий Буг». На основі вигідного геополітичного розташування в регіоні здійснюється розвиток експортно орієнтованих виробництв, створюються міжнародні господарські об'єкти, транзитні транспортні коридори, забезпечується комплексне використання природних ресурсів. Функціонування єврорегіонів забезпечує не тільки позитивний економічний ефект, а й сприяє міжнародній стабільності в регіоні. У 1998 р. Одеська область увійшла до єврорегіону «Нижній Дунай». Триває робота з формування екоєврорегіону «Верхній Прут» за участю Чернівецької області з боку України та повітів Румунії і Молдови.
Єврорегіони визнані у світі однією з найефективніших форм транскордонного співробітництва. Прикордонні регіони України мають бути залучені до інтеграційних процесів, що охоплюють сьогодні весь світ. Найбільш актуальним це питання є для західних територій України, де необхідно інтенсивно розвивати соціальну інфраструктуру в малих містах і селах, знижувати територіальні диспропорції в розміщенні продуктивних сил, розвивати рекреаційний комплекс та туристичну базу.
На перспективу для активізації розвитку прикордонних регіонів та інтенсифікації зовнішньоекономічних зв'язків передбачаються такі заходи: розроблення державної цільової програми створення спеціальних економічних зон як одного з напрямів структурної перебудови економіки країни, раціонального розміщення продуктивних сил та забезпечення продуктивної зайнятості населення; спрощення процедури прикордонного, митного, міграційного та інших видів контролю для громадян, які постійно проживають на територіях прикордонних областей; врегулювання міграційних процесів і проблем зайнятості населення в прикордонних областях; сприяння прикордонній торгівлі та спільній підприємницькій діяльності; спрощення митного оформлення експортно-імпортних операцій між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, розташованими на територіях прикордонних областей; укладання міждержавних угод і створення відповідних структур управління; створення єдиного інформаційного простору прикордонних областей.
2.6 Регіональні засади управління державним та комунальним секторами економіки
На території будь-якого регіону формуються і розширюють сферу своєї діяльності суб'єкти господарювання різноманітних форм власності. Поступово зростає кількість комерційних підприємств, стають більш різноманітними організаційні форми господарської діяльності. У межах кожної територіальної одиниці формуються виробничі і невиробничі комплекси з відповідною системою взаємозв'язків, які необхідно регулювати виходячи з потреб регіонального розвитку. В умовах розмежування державної і комунальної власності зростає значущість низових рівнів управління. Високоцентралізована система управління, що формувалась протягом багатьох років в Україні, зумовила низьку ефективність управління міським господарством. Тому сьогодні основні завдання полягають у тому, щоб удосконалити структуру органів управління, здійснити децентралізацію самої системи управління.
В основу формування комунального сектору економіки покладено комунальну (communis — спільний) власність, в якій перебувають: житловий і нежитловий фонд, що належить місцевим радам; освітні заклади, об'єкти соціального обслуговування, заклади охорони здоров'я, об'єкти фізичної культури і спорту, громадського харчування та побутового обслуговування населення, ремонтно-будівельні організації, водопровідно-каналізаційне господарство, міський транспорт, газове господарство та інші об'єкти.
Поняття «комунальна власність» з'явилося у законодавстві України в 1990 р. з прийняттям Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування». Законодавчо закріплено, що комунальна власність становить основу місцевого самоврядування. Законом України «Про власність» суб'єктами права комунальної власності були визнані адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад. Однак за Конституцією України суб'єктами права комунальної власності, відокремленої від державної, вже стали територіальні громади села, селища, міста, які безпосередньо або через органи місцевого самоврядування управляють майном, що знаходиться у комунальній власності. З поділом державної власності на дві форми — загальнодержавну і комунальну — відбулося закріплення територіальної громади як суб'єкта місцевого самоврядування. Стаття 142 Конституції України визначає фінансові засади місцевого самоврядування в Україні, від яких залежить успішність виконання цими органами покладених на них функцій. Матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування в Україні становить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, які є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти спільної власності, що перебувають в управлінні районних, міських, обласних рад.