| УНІВЕРСИТЕТ економіки та права “КРОК” КОЛЕДЖ ЕКОНОМІКИ, ПРАВА ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ |
РЕФЕРАТ
На тему: Проблеми та перспективи розвитку вільних економічних зон
Виконала:
Студентка ІІ курсу
Група: БС-4
Гарафонова Олена
Київ - 2007
Поняття і типологія вільних економічних зон
Сучасний етап розвитку економіки України характеризується тенденцією тіснішої інтеграції країни до світового господарства. Важливим фактором інтеграції в цьому напрямку стає формування вільних економічних зон різної функціональної спрямованості.
Вільні економічні зони надійно ввійшли у світову практику господарської діяльності. Згідно з різними джерелами інформації, в світі налічується від 400 до 2000 вільних економічних зон. За оцінками західних експертів, у 2002 році через ці зони пройшло до 30% світового товарообігу.
Відповідно до документів міжнародної конвенції з поліпшення і гармонізації митних процедур, під вільною економічною зоною слід розуміти частину території країни, де товари розглядаються як об'єкти за межами національної митної території і тому не підлягають звичному митному контролю і оподаткуванню. Інакше кажучи, це частина території країни, де застосовується специфічна для неї система пільг і стимулів, які не використовуються в інших регіонах країни.
Слід визначити такі характерні риси, притаманні виключно вільним економічним зонам:
1. застосування різних видів пільг і стимулів, а саме:
• зовнішньоторгівельних, коли знижуються чи зовсім відміняються експортно-імпортні мита, спрощується порядок здійснення зовнішньоторгових операцій;
• податкового стимулювання конкретних видів діяльності. Це цілий комплекс заходів щодо зміни бази оподаткування (прибуток, майно, дохід тощо), окремих її компонентів (витрати на за робітну платню, транспортування, складування, амортизаційні відрахування та інше);
• спрощення режимів реєстрації підприємств, режимів перебування іноземних громадян;
• субсидійної діяльності до суб'єктів вільної зони як у вигляді прямих бюджетних коштів і державних кредитів, так і опосередковано за рахунок встановлення низьких цін на орендну плату приміщень та землі, комунальні послуги та інше;
2. локальність системи управління дає змогу приймати самостійні рішення в широкому спектрі економічних і соціальних питань розвитку економічної зони;
3. вільна економічна зона користується всебічною підтримкою центральних державних установ.
Ці чинники дають змогу досягти норми прибутку в середньому в вільних економічних зонах на 30 - 35 %, а іноді 40 %; при цьому строки окупності інвестицій у вільних зонах не перевищують 3 - 3,5 років.
Певну специфіку в вільній економічній зоні можуть мати акти трудового і соціального законодавства, скорочення масштабів державного впливу на економічні процеси.
У світі існує багато різновидів вільних економічних зон. Загальна їх кількість не зменшується, а послідовно зростає. Досвід говорить про однозначну результативність утворень та їх позитивний вплив на розвиток окремих територій, галузей і в цілому всього господарства країни. Вони мають широке застосування в розвинутих країнах, наприклад, вільна німецька зона — Гамбург, французька — Жако, італійська — Лівінню, японська — Окінава, близько 250 зон вільної торгівлі США. Розвиток вільних економічних зон почався і в країнах колишнього соціалістичного табору, причому найбільший досвід в цьому мають Угорщина і Китай.
Доцільність створення вільних економічних зон була продекларована Верховною Радою в жовтні 1992 р. в Законі «Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Це дало поштовх до прискорення роботи з формування такого типу утворень у нашій країні.
Можна дати характеристику основним цілям створення вільних економічних зон:
· активізація зовнішньої торгівлі;
· стимулювання надходження іноземних інвестицій;
· використання зони для поглиблення зв'язку між внутрішньою економікою і світовим ринком;
· залучення і вільний обмін досягненнями в галузі науки і техніки;
· прискорення росту певних економічних регіонів;
· ефективне використання місцевих трудових, виробничих і сировинних ресурсів;
· досягнення нової інноваційної якості економіки, розширення експортної бази і розвиток виробництва імпортозаміняючих товарів;
· формування певних структур, що дозволяють прискорити темпи ринкових перетворень.
Однак у цілому головним завданням створення вільних економічних зон слід вважати активізацію зовнішньоекономічного співробітництва і розвиток інтеграційних процесів у період переходу до відкритої І конкурентоспроможної економіки на світовому ринку.
Виходячи із завдань формування тієї чи іншої зони, необхідно враховувати головні вимоги до її розміщення. Вона повинна мати сприятливе географічне положення щодо зовнішнього і внутрішнього ринків. Важливим має бути розвиток транспортних комунікацій: автомобільні шляхи, залізничний транспорт, авіаційне сполучення, водний транспорт і сучасне господарство. Визначальним є розвиток виробничого потенціалу, наявність розгалуженої виробничої і соціальної інфраструктури. Для більшості зон визначальним стає природно-ресурсний потенціал. суб'єктами господарської діяльності не тільки всередині, а й за межами зони. Зона анклавного типу функціонує в обмеженому просторі. Вона стосується зовнішньоекономічних відносин, але не передбачає зв'язків з приймаючою стороною і створюється з метою притоку іноземної валюти і не має тісних зв'язків з економікою приймаючої країни.
Розмір території локалізації зони залежить від типу, цілей і базових умов їх створення. Це обумовлено об'єктивною неоднорідністю різних регіонів з точки зору можливостей і підготовленістю до участі в зовнішньоекономічній діяльності.
Створення СЕЗ в Україні.
Україна має вигідне географічне та геополітичне розташування, оскільки знаходиться у центрі Європейського континенту, на перетині торговельних шляхів з Європи до Азії, має досить розвинуту транспортну інфраструктуру, в тому числі міжнародного значення, усталені зовнішньоекономічні зв'язки, сприятливі природно-кліматичні умови, достатній ресурсний та економічний потенціал.
Основні зовнішньоторговельні зв'язки припадають на Росію, Білорусь та країни Прибалтики (близько 70 % основного обсягу товарообміну). Все це зумовлює потенціал інтеграції економіки України у європейське та світове господарства, а також у міжнародну економічну систему шляхом розвитку СЕЗ.
В Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі СЕЗ: зовнішньоторговельні; комплексні виробничі; науково-технічні; туристично-рекреаційні; банківсько-страхові (офшорні).
Створення СЕЗ в Україні дасть змогу розв'язати проблеми зайнятості і формування нових робочих місць та депресивних старопромислових або слабозаселених районів з низьким рівнем економічного розвитку; активізувати зовнішню торгівлю, обмін знаннями і технологіями; стимулювати приплив іноземних інвестицій; розширити експортну базу; збільшити обсяги зовнішніх надходжень і поліпшити платіжний баланс; ефективно використовувати місцеві ресурси тощо.
Проекти створення СЕЗ в Україні спираються на нормативно-правову базу, знання внутрішніх проблем та специфіки господарств областей. У 1992 р. було прийнято Закон України "Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", який визначив поняття "спеціальної (вільної) економічної зони" як частини території України, на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, мету створення СЕЗ та порядок застосування відповідного чинного законодавства України. Узагальнене поняття "СЕЗ" доповнено переліком зон різних типів: митних, комплексних виробничих, туристично-рекреаційних, страхових, банківських. Крім того, Законом передбачені вирішення основних організаційних питань щодо кількості та характеру засновницьких документів, системи управління, державних гарантій інвесторам та інші норми, які мають застосовуватися при створенні та функціонуванні СЕЗ.
Діючі нормативно-правові акти визначають: механізми застосування пільгових економічних режимів та контролю за дотриманням суб'єктами господарювання законодавчих норм; процедуру розгляду й затвердження інвестиційних проектів; організаційні засади роботи органів управління спеціальними територіями та інші ключові питання господарювання на особливих територіях.
Державну стратегію і тактику у розбудові спеціальних зон і територій пріоритетного розвитку визначають два основні документи — постанови Кабінету Міністрів України "Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні" від 14 березня 1994 р. та " Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності" від 24 вересня 1999 р. У Концепції уточнено методологічні положення щодо мети створення, інвестиційного клімату, ефективного режиму інвестування і факторів розміщення, характерних для зон кожного типу. Крім того, в ній знайшло принципове вирішення питання про створення на території України розгалуженої системи спеціальних економічних зон різної функціональної орієнтації та запропоновано перелік регіонів, де найдоцільніше створювати СЕЗ окремих типів.
Нині в Україні діють 11 спеціальних (вільних) економічних зон і ряд різних за масштабом територій пріоритетного розвитку в 9 регіонах. Зокрема є спеціальні зони зовнішньоторговельного, торговельно-виробничого, науково-технічного, туристично-рекреаційного спрямування: "Курортополіс Трускавець", "Яворів"(Львівська область), "Донецьк", "Азов" (Донецька область), "Порто-франко", "Рені" (Одеська область), "Закарпаття" (Закарпатська область), "Миколаїв", "Інтерпорт Ковель", "Порт Крим" (м. Керч, АР Крим), "Славутич" (М.Славутич Київської області), технологічний парк у м. Києві.