Поточна фінансова політика пов’язана з оперативним регулюванням ланок фінансової системи, їх збалансуванням і підтримкою рівноваги між ними.
Перспективна фінансова політика розрахована на тривалий період. Вона має забезпечувати виконання стратегічних масштабних завдань, які потребують великих витрат часу та капіталу.
За напрямками фінансової політики виділяють політику: економічного розвитку, стабілізації, обмеження ділової активності.
Політика економічного розвитку - система фінансових заходів, спрямованих на збільшення фактичного обсягу валового національного продукту та підвищення рівня зайнятості населення.
Політика стабілізації - система фінансових заходів, спрямована на утримання обсягу випуску продукту на досягнутому в країні рівні.
Політика обмеження ділової активності - система стримувальних фінансових заходів, спрямованих на зниження темпів зростання реального обсягу ВВП порівняно з досягнутими. Уряд застосовує таку політику в періоди піднесення, щоб запобігти кризі перевиробництва.
Фінансова політика є складовою частиною економічної політики й повинна бути ув’язаної з іншими видами політики: кон’юнктурною, структурною, політикою конкуренції, соціальною та ін. Основними інструментами фінансової політики є: державні видатки, податки і платежі, податкові та інші фінансові пільги, інструменти впливу на грошову масу, кредитне регулювання та ін.
Податки - це встановлені законодавством обов’язкові, безумовні платежі, які сплачуються фізичними та юридичними особами в державний та місцеві бюджети у встановленому розмірі та у встановлені строки. Податки та платежі є основним джерелом доходів держави та місцевих органів влади.
Податки виконують такі функції:
фіскальна. За допомогою податків держава наповнює свій бюджет.
регулююча. Змінюючи ставки оподаткування, збільшуючи або зменшуючи податкове навантаження держава може регулювати сукупний попит і пропозицію з метою досягнення економічної рівноваги.
стимулююча. Вводячи або відміняючи податки, надаючи податкові пільги держава може стимулювати розвиток одних і стримувати розвиток інших, небажаних для суспільства видів економічної діяльності.
Податки поділяють на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств). Непрямі - це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять в їх ціну (податок на додану вартість, акцизи, мито).
В залежності від ставок податки поділяють на: пропорційні, коли ставка оподаткування незмінна й не залежить від величини доходу; прогресивні, коли ставки оподаткування зростають зі збільшенням доходу; регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.
В залежності від органу, який справляє податки та платежі, їх поділяють на загальнодержавні та місцеві. В залежності на які цілі використовуються надходження від податків, їх поділяють на: загальні, які надходять до загального фонду бюджету й за ними не встановлюються конкретні цілі використання (ПДВ, податок на прибуток) та спеціальні, надходження від яких можуть бути використані лише на встановлені цілі (екологічні податки, платежі в пенсійний фонд, на соціальне страхування).
Податки і платежі є одним з головних інструментів державного регулювання економіки. Вони є складовою фіскальної політики держави. Для подолання економічних спадів, підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості використовують стимулюючу фіскальну політику. В рамках цієї політики застосовують зменшення податків. З метою запобігання кризам надвиробництва, зниження рівня інфляції використовують стримувальну фіскальну політику. В її рамках податки та платежі підвищують. Податки та платежі можуть використовуватись і як метод структурної політики. Зменшення ставок оподаткування, надання податкових пільг або звільнення від оподаткування окремих галузей чи суб’єктів економіки може сприяти їх прискореному розвитку, забезпечувати стабілізацію їх фінансового стану. Збільшення податків, введення додаткових податків та платежів по відношенню до окремих видів діяльності дозволяє стримувати їх розвиток або скорочувати обсяги їх діяльності. За допомогою податків можна впливати на потоки експорту та імпорту, врівноважуючи платіжний баланс, захищати внутрішній ринок та підвищувати конкурентоспроможність вітчизняних товарів на світовому ринку.
Сукупність податків і обов’язкових платежів в бюджети та державні цільові фонди, які справляються в установленому законодавством порядку; принципи, форми і методи їх встановлення, зміни, сплати, контролю утворюють податкову систему.
Податки є основним джерелом формування бюджету.
Державний бюджет (англ. budget - сумка) - головний фінансовий план держави. По своїй суті він є балансом доходів і видатків держави, який приймається на фінансовий рік. Державний бюджет приймається як Закон, тому є обов’язковим для виконання. Основу доходів державного бюджету складають податки. Податки забезпечують до 90% доходів держави. Крім податків, держава отримує доходи від сплати державного мита, митних зборів, плати за ліцензії, рентних платежів, від підприємств державної власності, надходжень від розміщення тимчасово вільних державних коштів. Структура видатків державного бюджету визначається роллю та функціями держави в економіці, поточною економічною ситуацією та завданнями соціально-економічного розвитку. Однак, в цілому виділяють такі основні напрямки видатків державного бюджету: видатки на оборону; на утримання державного апарату; фінансування бюджетного сектору економіки; соціальні видатки; фінансування розвитку економіки; обслуговування державного боргу.
Державний бюджет відображає сукупність фінансових відносин, які виникають з приводу перерозподілу національного доходу з метою утворення та використання централізованого фонду грошових засобів призначеного для фінансування економічного розвитку, соціально-культурних заходів, потреб державної оборони і управління. Таким чином, державний бюджет є одним з основних інструментів державного регулювання економки. Зменшуючи податки та збільшуючи видатки із бюджету, держава може проводити стимулювання економічного розвитку, а збільшуючи податки та зменшуючи видатки, навпаки - стримувати розвиток економіки. За допомогою бюджету держава перерозподіляє національний продукт, спрямовуючи кошти на найбільш пріоритетні завдання, здійснює структурну політику, вирішує соціальні проблеми, вирішує екологічні проблеми та ін.
В ході регулювання економіки за допомогою державного бюджету, обов’язково виникає невідповідність між доходами і видатками бюджету. Перевищення видатків над доходами означає виникнення дефіциту державного бюджету. Дефіцит означає, що держава вкладає в розвиток економіки коштів більше ніж отримує. Тому дефіцит бюджету використовують як метод стимулювання економіки. Покриття дефіциту бюджету можливе за рахунок державних позик (внутрішніх та зовнішніх) або емісії грошей. Державні позики приводять до виникнення державного боргу. Тому витрати бюджету повинні бути інвестиційними, тобто такими, які дадуть зростання виробництва й національного доходу та дозволять повернути борги, які виникають у держави як наслідок дефіциту. Допустимою межею дефіциту бюджету вважають 3% від обсягу ВВП, а межею державного боргу - 60% ВВП.
Бюджетна система України складається з державного бюджету України, бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Державний бюджет складається із статей доходів і статей видатків. Доходи формуються, як уже відмічалось в попередньому питанні, з податків, державних позик, доходів від зовнішньоекономічної діяльності, доходів від приватизації державного майна тощо. Видатки бюджету використовуються на фінансування народного господарства даної території, невиробничої сфери, фундаментальних наукових досліджень, забезпечення обороноздатності країни, утримання органів державної влади, на обслуговування зовнішнього боргу держави.
Кредит - форма руху позичкового капіталу, що надається в позику. Кредит - це система економічних відносин, які виникають з приводу використання позичкових коштів.
Функції кредиту:
Акумулює й мобілізує тимчасово вільний грошовий капітал;
Перерозподіляє грошовий капітал та концентрує його на найбільш важливих та прибуткових галузях;
Підвищує ефективність використання капіталу, оскільки прискорює його обіг та підвищує відповідальність за використання позичкових коштів;
Сприяє скороченню витрат обігу, оскільки прискорює реалізацію товарів;
Прискорює концентрацію і централізацію капіталу, дозволяє підприємству інвестувати коштів більше ніж воно заробляє;
Є інструментом регулювання економіки. Використовуючи кредитну політику, впливаючи на процентні ставки, держава може прискорювати або стримувати економічний розвиток.
Принципи кредиту:
Принцип повернення. Після використання позичкові кошти повинні бути поверненими власнику;
Строковості. Кредит надається на певний строк, після якого він повинен бути поверненим;
Платності. За користування кредитом потрібно платити. Плата за користування кредитом - процент;
Матеріального забезпечення. Кредит надається під заставу майна, цінних паперів, гарантію інших суб’єктів тощо;
Цільового використання. Кредит надається на певні цілі й не може бути використаним на інші.
Форми кредиту:
Комерційний - продаж товарів у борг одним підприємством іншому;