Випадки неефективності ринку є об’єктивною причиною існування державного регулювання економіки.
Державне регулювання економіки - це сукупність функцій держави, пов’язаних з економічною і соціальною діяльністю та покликаних забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи. Державне регулювання поєднує форми і методи впливу держави на хід соціально-економічного розвитку, на досягнення цілей державної економічної політики, а також сукупність знань і теоретичних концепцій такого регулювання.
Методи державного регулювання поділяють на:
правові - законодавчі та інші правові акти, які регламентують економічну діяльність, міжнародні угоди та ін.;
адміністративні - методи прямого адміністративного регулювання, які обмежують волю поведінки господарюючих суб’єктів: нормативи, стандарти, ліцензії, квоти, штрафи і т.п.;
економічні - вони впливають на економічну мотивацію, не обмежуючи при цьому свободу вибору: методи податково-бюджетної та грошово-кредитної політики, амортизаційна політика та ін.;
пропагандистські - вплив на поведінку економічних суб’єктів через засоби масової інформації, пропагандистські заходи та ін.
За характером дії методи державного регулювання поділяють на методи прямого й непрямого впливу.
Пряме регулювання здійснюється шляхом законодавчих актів та, заснованих на них, дій виконавчої влади. Пряме втручання виражається у тому, що держава надає кредити, виступає власником підприємств, приймає законодавчі акти.
Непряме регулювання опирається на використання різних фінансових (бюджетно-податкових та кредитно-грошових) важелів, за допомогою яких уряд має можливість з певною мірою ефективності впливати на поведінку приватних фірм, підприємств.
Підприємництво є одним з обов’язкових компонентів ринку, без якого він не може існувати. Проте підприємництво виникло набагато раніше ринку й існувало у різних економічних системах. Підприємництво є явищем історичним. Його зміст та види змінювались разом з розвитком економіки. Першими видами підприємництва були торгівля, військові походи, географічні експедиції. Лише з розвитком капіталізму і формуванням ринкової економіки підприємництво починає проникати у виробничу діяльність.
Підприємництво є складним суспільно-економічним явищем, яке можна розглядати у різних аспектах:
як економічну категорію;
як тип господарської діяльності;
як тип економічного мислення.
Як економічна категорія підприємництво відображає систему економічних відносин між суб’єктами господарювання, які пов’язані з пошуками різноманітних комбінацій ресурсів, здатних забезпечити комерційний успіх та максимізацію прибутку.
Вперше в науковий оборот термін „підприємництво" ввів французький банкір XVIII століття ірландець за походженням Ричард Кантільон (1680 [?] - 1734). Підприємці, на його думку, це клас людей, які отримують нефіксовані (невизначені) доходи. Це ті, „хто дає визначену ціну в місці покупки, з тим щоби потім перепродати за невизначеною ціною". Таким чином, Кантільон виділив характерні риси підприємництва: це діяльність, яка спрямована на отримання доходу і пов’язана з ризиком.
Наступний крок в усвідомленні підприємництва зробив Адам Сміт. Він визначав підприємця як власника, що самостійно веде господарську діяльність заради комерційного успіху. На його думку, підприємець переслідуючи свої інтереси сприяє задоволенню суспільних потреб. Сміт показав, що підприємництво характеризується самостійністю, ініціативністю і сприяє суспільному благу.
Французький економіст Жан-Батист Сей (1767 - 1832) називає підприємцем людину, яка здатна вміло комбінувати ресурси, організовувати діяльність людей в рамках господарської одиниці. Таким чином підкреслюється організаційна сторона підприємницької діяльності.
Німецький економіст і соціолог Вернер Зомбарт (1863 - 1941) розглядав підприємництво як соціально-психологічний феномен, в основі якого лежить устремління до „завоювання собі світу". В матеріальній сфері це завоювання зводиться до збільшення грошової суми. У розумінні Зомбарта підприємець витупає як завойовник, багатий на ідеї, який може організувати людей, підкорити їх своїй волі, заставити їх працювати заради реалізації своїх цілей.
Проте найбільш значний вклад у розробку теорії підприємництва зробив австро0американський економіст Йозеф Шумпетер (1883 - 1050). Він розмежовує поняття підприємець та капіталіст (власник). На думку Шумпетера підприємництво не складає професію чи стійкий суспільний клас. Функція підприємництва не закріплюється навічно за якимись певним носієм. Підприємництво за Шумпетером пов’язане насамперед з новаторством. Саме новаторська функція відрізняє підприємця від капіталіста. При цьому він може й не бути власником, а отже не обов’язково приймає на себе ризик. Новаторство також відрізняє підприємця від традиційного менеджера. Новаторство підприємців полягає у пошуку нових комбінацій, основними серед яких є:
1) виробництво нових благ;
2) застосування нових способів виробництва і комерційного використання уже існуючих благ;
3) освоєння нових ринків збуту;
4) освоєння нових джерел сировини;
5) зміна галузевої структури. Завдяки новаторству підприємництво виступає основним фактором економічного розвитку.
Підприємництво являє собою специфічний тип економічної діяльності. У цьому розумінні підприємництво - це самостійна, ініціативна, здійснювана на власний ризик діяльність, яка спрямована на одержання прибутку.
Ознаками підприємницької діяльності є: самостійність; ініціативність; господарський ризик; відповідальність за результати діяльності; активний пошук нових комбінацій.
Виділяють такі функції підприємництва:
ресурсна - саме підприємці відшукують та мобілізують ресурси для господарської діяльності;
організаторська - саме підприємці створюють господарські одиниці, комбінують ресурси та організовують їх ефективне функціонування;
творча - вона полягає у постійному пошуку нових варіантів виробництва, комбінації ресурсів тощо.
Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:
приватні особи;
група фізичних або юридичних осіб (різного роду асоціації, господарські товариства, кооперативи);
держава в особі відповідних органів.
Закон обмежує можливість займатись підприємницькою діяльністю для деяких категорій населення. Заборонено займатись підприємництвом:
військовослужбовцям;
службовцям прокуратури, державної безпеки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату, митниці;
представникам органів державної влади та управління;
громадянам, що мають непогашену судимість за економічні злочини.
Об’єктами підприємництва є сукупність певних видів діяльності. виділяють такі види підприємницької діяльності:
виробнича;
фінансова;
торговельна;
інноваційна;
посередницька;
страхова.
Підприємницька діяльність - це складна форма господарювання, яка будується за певними принципами та обмеженнями.
Принципи підприємницької діяльності:
вільний і самостійний вибір видів діяльності;
самостійне залучення до підприємницької діяльності на добровільних засадах майна інших громадян;
вільний доступ до використання усіх не заборонених законом ресурсів;
вільний найом робочої сили;
самостійне прийняття господарських рішень;
самостійне встановлення ціни в межах закону;
самоокупність та самофінансування;
отримання прибутку;
економічна відповідальність за результати діяльності;
вільний вихід на міжнародний ринок;
дотримання законності.
Для розвитку підприємницької діяльності потрібні певні умови. Виділяють чотири групи умов підприємницької діяльності.
Правові умови. Вони полягають у створенні необхідної правової бази для підприємницької діяльності й, насамперед, у гарантії прав власності.
Економічні полягають у забезпеченні економічних умов підприємництва: захисті конкуренції й обмеженні монополізму; розвитку ринкової інфраструктури.
Політичні умови включають в себе, насамперед, забезпечення політичної стабільності і прогнозованості політики держави.
Психологічні умови. Вони передбачають формування позитивного суспільного відношення до підприємництва, розвиток культури підприємництва, підприємницької психології тощо. Психологічні умови особливо важливі у перехідних постсоціалістичних економіках.
Підприємницька діяльність здійснюється у певних організаційних формах й потребує створення певних організаційних структур. Основною організаційною структурою для здійснення підприємницької діяльності є підприємство.
Підприємство - це основна ланка економіки. Саме з підприємств складаються галузі і усе народне господарство. На підприємствах здійснюється виробництво суспільного продукту.
Підприємство є первинною ланкою суспільного поділу праці. У цьому розумінні - це колектив людей поєднаних поділом і кооперацією праці. Саме у підприємстві переплітаються існуючі і з’являються нові економічні інтереси.
Підприємство характеризується самостійністю й економічною відокремленістю. Основою самостійності підприємства є наявність власного майна та завершеного циклу виробництва. Підприємство являє собою технологічно єдиний комплекс засобів виробництва, пристосований для випуску готової продукції.
Підприємство - це самостійно господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи, який здійснює виробничу, комерційну або науково-дослідницьку діяльність з метою отримання доходу.