Пріоритетами середньострокового соціально-економічного розвитку України є:
- якомога скоріший вихід на обсяги національного виробництва кінця 1980-х рр., але зі структурою економіки, обумовленою переходом до ринкової економіки;
- вихід на стандарти добробуту, притаманні «країнам середнього достатку» (у тому числі середньодушовий ВВП за паритетом купівельної спроможності – 12–15 тис. дол. США);
- підтримання наукового і технологічного потенціалу України за напрямами, здатними забезпечити її конкурентні переваги та національну безпеку;
- створення найбільш сприятливих умов участі країни в процесах глобального економічного розвитку та європейських інтеграційних процесах.
В короткострокові пріоритети внесені певні зміни, пов`язані з світовою фінансовою кризою, насамперед, подолання наслідків цієї кризи.
На 2009 рік Президент України визначив чотири пріоритети соціально-економічного розвитку України. Це – пріоритет номер один – політика безпеки держави, пріоритет номер два – підготовка України до проведення чемпіонату Європи в 2012 році, пріоритет номер три – розвиток енергетичних проектів, зокрема, добудова Хмельницької атомної електростанції, пріоритет номер чотири – реалізація програми «Доступне житло».
Таким чином, незважаючи на масштабність та багатогранність і багатоаспектність формулювання пріоритетів соціально-економічного розвитку, державні інституції виконавчої влади, в першу чергу Міністерство економіки України, виділяють найголовніші з них, а саме:
І. Створення сприятливих рамкових умов для підвищення конкурентоспроможності економіки.
1.1. Макроекономічна стабільність.
1.2. Досконала регуляторна політика.
1.3. Розвиток конкуренції на внутрішньому ринку.
1.4. Підвищення ефективності Уряду.
1.5. Зміцнення інституту власності як основи ринкової системи господарства.
1.6. Розвиток фінансових ринків.
1.7. Проведення судової реформи.
IІ. Людина і Сталий розвиток.
2.1. Модернізація системи охорони здоров’я.
2.2. Сучасна і якісна освіта та підготовка кадрів.
2.3. Розвиток культури.
2.4. Розвиток фізичної культури та спорту.
2.5. Створення ринку доступного житла.
2.6. Підвищення якості життя Ошибка! Закладка не определена..
2.7. Розвиток пенсійної системи.
2.8. Сталий розвиток довкілля.
2.9. Адаптація до глобальних кліматичних змін.
ІІІ. Технологічний прорив в індустрії.
3.1. Підвищення технологічного рівня обробної промисловості.
3.2. Впровадження нових та відновлюваних джерел енергії.
3.3. Підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів
3.4. Підвищення рівня енергозабезпечення економіки.
ІV. Зняття інфраструктурних обмежень.
4.1. Будівництво сучасних транспортних коридорів та інтегрування до загальноєвропейської інфраструктури.
4.2. Розвиток залізничного транспорту та підвищення його безпеки.
4.3. Розвиток морських портів.
4.4. Розвиток аеропортів.
4.5. Відновлення та модернізація муніципальної інфраструктури.
4.6. Розвиток сучасних засобів зв'язку.
V. Перехід до високоефективного аграрного та аграрно-переробного виробництва.
5.1. Запровадження європейських принципів державної підтримки сільськогосподарських виробників.
5.2. Переорієнтація агровиробництва із урахуванням кліматичних змін
5.3. Нарощення виробництва продукції тваринництва.
5.4. Нарощення ввиробництво продукції рослинництва.
5.5. Комплексне забезпечення споживачів харчовими продуктами власного виробництва.
VІ. Створення сучасної інноваційної системи.
6.1. Вдосконалення системи генерації знань.
6.2. Формування інноваційної інфраструктури.
6.3. Розвиток системи управління інтелектуальною власністю.
6.4. Активізація інноваційного попиту та трансферу технологій.
6.5. Державна забезпечення взаємодії елементів НІС.
6.6. Інтеграція науково-технологічного потенціалу України у світове господарство.
VІІ. Україна і світ.
7.1. Інституційна євроінтеграція.
7.2. Набуття членства України в ЄС.
7.3. Створення поглибленої зони вільної торгівлі з ЄС.
Треба зауважити, що названі пріоритети не є якоюсь сталою величиною, а можуть видозмінюватись в залежності від політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та є відкритими для обговорення та аналізу представниками всіх гілок влади, роботодавцями, профспілками, а також вченими і іншими представниками громадського суспільства.
Розділ 3. Моделі і методи соціально-економічного розвитку держави в державному регулюванні економіки
3.1 Методологія соціально-економічного розвитку держави
Однією із перших спроб розкрити сутність соціально-економічного розвитку стала робота К. Маркса "Капітал", в якій розглядаються витоки суспільного розвитку, та застосовується методологія пізнання через діалектичний метаріалізм. Теорія розвитку розглядається з точки зору нагромадження капіталу, зубожіння пролетаріату і знищення капіталізму. Ця теорія ґрунтується на уявленні про односпрямованість та зумовленість історії і має систему обмежень статичного характеру.
На рубежі ХІХ століття Й. Шумпетер запропонував альтернативну теорію економічного розвитку, вихідним пунктом якої був "господарський кругообіг" (який становить, по суті, рівноважний стан) закритої економіки. Він трактував розвиток як дискретний рух від одного кругообігу до іншого, стихійно породженого самою економікою. Тут акценти ставляться на дискретності розвитку і породженні його внутрішніми силами системи. Й. Шумпетер припускав, що значний час національна економіка перебуває у стані рівноваги, а потім раптово, стрибком, переходить в інший стан рівноваги. Причини такого розвитку процесу пов’язані з динамікою нагромадження капіталу, інноваціями і вирішенням суперечності інноваційного характеру. [5]
Найбільш поширеним трактуванням соціально-економічного розвитку стало розуміння його як процесу структурних змін, обумовленого зростанням доходу на душу населення.
У даному разі було припущено ряд істотних положень:
– по-перше, зростання доходів населення є лише одним з багатьох факторів соціально-економічного розвитку;
– по-друге, у процесі розвитку змінюється не лише структура системи (склад і зв’язки), а й відносини між компонентами системи, а також механізм її функціонування;
– по-третє, зміна структури економіки є одним з результатів соціально-економічного розвитку, отже, друге не може бути визначене через перше.
Далі процес соціально-економічного розвитку вже розглядався з погляду розвитку економіки як відкритої системи. Найбільш відомі в цьому напрямі роботи таких вчених, як Д. Белл, К. Кларк, Ж. Фурастьє, У. Ростоу, Візер, Ф. Хайєк, М.Д. Кондратьев та ін.
Вивчення праць провідних економістів дає підстави розглядати методологію процесу соціально-економічного розвитку не тільки з позицій виявлення і зміни економічних параметрів системи, а й відповідно до державного управління даним процесом.
3.2 Моделі і методи соціально-економічного розвитку держави
Концептуальний підхід до аналізу проблем соціально-економічного розвитку суспільства, його економічної і господарської систем обов’язково завершується формуванням певної моделі цього розвитку, що містить у собі теоретичну конструкцію, схему та структуру реально можливих економічних та соціальних зв’язків, реалізація яких відбувається на основі системи поглядів та основного задуму, закладених у концептуальному підході, шляхом визначення та використання відповідних інститутів та інструментів.
В останні роки практично всі тлумачення дефініції «модель» зводяться в основному до двох пояснень. Перше з них визначає модель економіки як схематичний опис будь-якого явища чи процесу в суспільстві, друге – трактує як зразок, що слугує еталоном для відтворення.
Критерії, за якими оцінюють зміст моделі, є достатньо відомими: співвідношення форм влади; рівень розвитку суспільства та форми організації ринкового середовища у цілому та окремих його сфер; межи та методи державного впливу на економіку; мета та засоби економічної політики, що реалізується; джерела та масштаби фінансування економіки, рівень її інноваційності; ступінь відкритості економіки; динаміка, структура та управління зовнішньоекономічними зв’язками тощо. До цього нерідко додаються ще й макроекономічні показники. Таким чином, загальноприйнятим вважається, що у сучасному світі можна виділити декілька країнових моделей економік.
1. Ліберальна, неоліберальна чи приватно-корпоративна. Характерна для англосаксонських країн (США, Велика Британія, Ірландія, Нова Зеландія). Для неї притаманні: низька питома вага державної власності, законодавче забезпечення максимальної свободи суб’єктів ринку, низька питома вага державного бюджету в структурі ВВП. Недоліки: неоднорідність суспільства, значна диференціація доходів громадян. Переваги: висока динаміка розвитку, гнучкість господарства щодо пристосовування до нових економічних умов.
2. Соціальне ринкове господарство (соціально орієнтована економіка). Притаманна для країн-членів ЄС, Канади та Ізраїлю. Інколи її називають соціал-демократичною (соціал-ліберальною) моделлю. Характерним для неї є перерозподіл доходів приватного сектору через податкову систему. Частка держбюджету в ВВП перевищує 50%, розвинута система соціальної підтримки, регулювання трудових відносин здійснюється не на рівні підприємств, а на національному рівні. Нерідко соціальні складові переважають у функціонуванні господарського комплексу (швецька модель), що може у довготерміновій перспективі призвести до зниження ділової активності та відпливу інвестицій. До недоліків слід віднести також високий рівень безробіття, дефіцит державного бюджету, низьку ефективність державного підприємства. У сучасному Європейському Союзі відбувається процес конвергенції (зближення) соціальних моделей, коли найменш розвинуті країни намагаються підтягнути свої показники до середнього рівня по ЄС, а найбільш успішні – зменшити витрати на деякі соціальні потреби, які ще десять років тому визнавалися як основні.