Причини інфляції та їх аналіз в Україні (стр. 4 из 4)
На рисунку 3 показано графік змін в граничній інфляційності ВВП під впливом зростання сукупного попиту. Співвідношення між ціною і ВВП виражено за допомогою інфляційної функції ВВП, яка має відображати зв'язок між темпом приросту ВВП та інфляцією (темпом приросту цін). Цей оптимальний зв'язок може бути за умов, якщо максимальний результат досягається мінімальною ціною. Зростання ВВП – це результат,а інфляція – ціна його досягнення. Отже, оптимальним слід вважати такий рівень інфляції, за якого чистий результат максимізується на умовах мінімального зростання цін. Щоб визначити оптимальний рівень інфляції, слід відповісти на два запитання:
1) за яких умов мінімізується співвідношення між інфляцією та темпом приросту ВВП;
2) який приріст слід вважати максимальним.
Показником співвідношення між інфляцією та темпом приросту ВВП може бути гранична інфляційність ВВП, яка показує, на скільки процентних пунктів змінюється інфляція при зміні ВВП на 1 процентний пункт. Умови, від яких залежить гранична інфляційність ВВП, формуються на товарному ринку.
На графіку модель AD – AS показує умови граничної інфляційності ВВП. Короткострокова крива сукупної пропозиції AS є зростаючою функцією від ціни Р і тому має додатний нахил. Крива сукупного попиту AD є спадною функцією від ціни Р і тому має від’ємний нахил. Крива AS – це довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП (Yp).
Малюнок 3. Зміни в граничній інфляційності ВВП під впливом зростання сукупного попиту
Модель AD – AS ілюструє зміни, що відбуваються в економіці в короткостроковому періоді внаслідок зростання сукупного попиту. Точка К1 фіксує базове положення економіки: неповна зайнятість, за якою ВВП дорівнює Y1, а ВВП-розрив відображає відрізок Y1 -Yp; рівноважна ціна становить Р1.
Якщо припустити, що збільшення сукупного попиту (AD1 AD2) переміщує економіку в точку К2, то приріст цін до Р2 (інфляція) графічно є меншою величиною, ніж приріст ВВП до Y2. Одночасно зменшується ВВП-розрив, який дорівнює відрізку Y2 –Yр. За таких умов гранична інфляційність ВВП свідчить про те, що на 1% приросту ВВП припадає менш як 1% інфляції. Якщо ж продовжити рух економіки вправо вздовж кривої AS до точки К3, то графічно приріст цін до Р3 суттєво перевищить приріст ВВП до Y2. За цих умов ВВП-розрив скорочується до відрізка Y3-Yр, а гранична інфляційність ВВП істотно збільшується: на 1% приросту ВВП припадає більш як 1% інфляції.Графічний аналіз показує, що гранична інфляційність ВВП коливається залежно від величини ВВП-розриву і кута нахилу тієї ділянки кривої AS, на якій рухається економіка. Якщо на ділянці К1- К2 крива AS має похилий нахил, то гранична інфляційність ВВП є невисокою. Якщо на ділянці К2 – К3 крива AS приймає крутий нахил, то гранична інфляційність ВВП істотно збільшується. Чим більше економіка наближається до стану повної зайнятості та меншим є ВВП-розрив, тим крутішою стає крива AS і тим більшою є гранична інфляційність ВВП. Макроекономічна теорія пояснює цей феномен тим, що у процесі наближення економіки до стану повної зайнятості відбувається поступове збільшення в її складі тих галузей, які виходять на межу своїх виробничих можливостей. Ті ж галузі, які вичерпали свої виробничі можливості, на зростання попиту починають реагувати лише підвищенням цін на відповідних ринках. У міру збільшення частки таких галузей загальне підвищення цін дедалі більше випереджає зростання ВВП. До прискореного підвищення цін спонукає також і збільшення попиту на робочу силу, яке виникає в міру наближення економіки до стану повної зайнятості та зменшення ВВП-розриву. Роботодавці, конкуруючи між собою за додаткову робочу силу, змушені підвищувати номінальну заробітну плату. У результаті кожна додаткова одиниця праці стає дорожчою, що спричиняє прискорене зростання цін на кінцеву продукцію.
Кут нахилу кривої сукупної пропозиції постійно змінюється залежно від того, як динаміка сукупного попиту узгоджується з динамікою потенційного ВВП, що проявляється через величину ВВП-розриву. Якщо в межах короткострокового періоду сукупний попит збільшується швидше, ніж потенційний ВВП, то ВВП-розрив зменшується, а кут нахилу кривої сукупної пропозиції зростає, і навпаки. Проте ВВП-розрив здатний змінюватись і з іншої причини – внаслідок змін у сукупній пропозиції, які можуть спричинятися змінами в затратах на виробництво одиниці кінцевої продукції, що є проявом інфляції (або дефляції) витрат. До факторів інфляції витрат належать зміни в рівні цін. І продуктивності ресурсів, субсидій підприємствам і податків на підприємства. Під впливом затратних факторів крива AS зміщується у відповідний бік. Залежно від цього загальна інфляція може прискорюватися при одночасному гальмуванні динаміки ВВП або уповільнюватися на умовах її прискорення, що спричиняє відповідну динаміку граничної інфляційності ВВП.
Зв'язок між граничною інфляційність ВВП і ВВП-розривом можна підтвердити тенденціями, які спостерігаються в Україні. Аналіз показує, що в останні роки вітчизняна економіка демонструє наближення до стану повної зайнятості та скороченні ВВП-розриву. Про це свідчить зменшення розриву між фактичним і природним рівнем безробіття. Фактичний рівень безробіття в Україні, обчислений за методологією МОП, перевищував природний рівень у 2003 році на 4,8 процентного пункту, у 2004 році – на 3,9, у 2005 році – на 2,4 процентного пункту. Внаслідок цього протягом зазначеного періоду відбулося збільшення граничної інфляційності ВВП. У 2001 – 2003 роках на 1% приросту ВВП у середньому припадало 0,57% підвищення рівня споживчих цін, у 2004 – 2004 цей показник збільшився до 1,75%, а в 2007році до 2,2%, тоді як у країнах ЄС він, як правило, не перевищував 1%. Високий рівень граничної інфляційності ВВП в Україні ускладнює запровадження інфляційного таргетування, оскільки за цих умов воно може викликати великі дезінфляційні втрати. Тому перехід України до інфляційного таргетування і входження до етапу дезінфляції може біти доцільним лише після істотного зниження граничної інфляційності ВВП. До важливих передумов цього зниження можна віднести завершення переходу України на європейський рівень цін на природний газ і гармонізацію темпів зростання доходів населення, які мають узгоджуватися з темпами зростання ВВП, а динаміка заробітної плати не повинна випереджати динаміку продуктивності праці.
Підсумовуючи загальний аналіз причин інфляції в Україні, можна зробити висновок: визначальними факторами зростання інфляції у 2006 – 2007 роках в Україні були монетарні. Збільшення відношення абсолютного приросту ВВП на 1% призводить до зростання інфляції на 0,64%. Тобто враховуючи, що ці співвідношення у цей період досягли рівня 10,4%, їх вплив на інфляцію становив до 6,6%.
При відношенні дефіциту зведеного бюджету до ВВП у 2006 – 2007 роках як 0,7% та 1,1% його вплив на інфляцію становив усього 0,7- 1,1%.
Таким чином, вжиті НБУ заходи щодо обмеження споживчого кредитування, установлення вищих нормативних резервів за споживчими кредитами, обмеження припливу короткострокового спекулятивного капіталу, збільшення облікової ставки були правильними, проте дещо запізнілими.
Література
1. Лагутін В. Д. Гроші та грошовий обіг. – Навчальний посібник. Київ, «Знання», 1999.
2. Журнал «Фінанси України» №11/2008, під ред. І. Я. Чугунов, стаття Карпенко Г. В., Башко В. Й. «Аналіз основних факторів інфляції в Україні», с.29 – 40.
3. Журнал «Економіка України» №7/2008, під ред. В. М. Гаєць, стаття А. Савченко, Ю. Семенова «Інфляційне таргетування: проблеми та перспективи його запровадження в Україні», с.46 – 55.
4. Інтернет – ресурси:
http://portal.lviv.ua/news/2008/02
http://www.voanews.com/ukrainian/archive/2008