Серед першочергових заходів загального характеру варто назвати:
- досягнення національної згоди між різними владними структурами, соціальними групами, політичними партіями та іншими громадськими організаціями;
- створення у країні цивілізованого ринку, посилення боротьби зі злочинністю;
- гальмування інфляції всіма відомими у світовій практиці заходами, за винятком невиплати працюючим заробітної плати;
- перегляд податкового законодавства у бік його спрощення і стимулювання виробництва;
- мобілізація вільних коштів підприємств і населення для інвестицій шляхом підвищення відсоткових ставок по депозитах і внесках;
- упровадження в будівництво системи оплати об'єктів за кінцеву будівельну продукцію;
- застосування на практиці передбаченого законодавством країни механізму банкрутства;
- застосування податкових пільг банкам, вітчизняним та іноземним інвесторам, які надають довгострокові інвестиції, щоб вони мали можливість компенсувати свої збитки від уповільненого обігу капіталу порівняно з іншими напрямами їхньої діяльності;
- формування спільного ринку республік колишнього СРСР із вільним переміщенням товарів, капіталу і робочої сили.
Питання залучення інвестицій стало останнім часом найактуальнішим для економіки України. Держава нині не в змозі забезпечити надходження такого обсягу коштів, який необхідно для зростання валового внутрішнього продукту. Інвестиційний потенціал вітчизняного приватного сектору ще дуже низький для здійснення великих інвестиційних проектів. Це стосується як українських банків, так і інших фінансових організацій. На сьогодні більшість з них згодні фінансувати лише короткострокові проекти, вартість яких відносно невелика. Однак більшість українських підприємств потребують корінної реконструкції та переоснащення, для чого необхідні десятки і сотні мільйонів доларів.
Більшість керівників стверджують, що розвиток їхніх підприємств стримує лише нестача оборотних коштів. Проте така економічна ситуація виникла здебільшого в результаті погано організованого виробничого процесу і недосконалої системи реалізації. Це не свідчить про нездатність директорського корпусу управляти власним виробництвом. Мистецтво управління в ринкових умовах не може виникати на основі старих методів управління економікою. Потрібний досить тривалий період навчання новій управлінській діяльності. Такі знання можна одержати від тих спеціалістів, які вже мають багатий досвід роботи в ринкових умовах.
Розвиток інвестиційного процесу великою мірою залежить від політичної стабільності у країні, від законодавчого врегулювання найважливіших положень, від інвестиційної політики держави.
Процес політичної трансформації суспільства знайшов логічний розвиток у прийнятті Конституції України, що законодавчо закріпила нові орієнтири розвитку України. Прийнято низку законів, що регламентують основні аспекти громадського життя. Було введено національну валюту України — гривню. Значні кроки зроблені урядом у напрямі приборкування інфляції, лібералізації цін, упровадження режиму вільної торгівлі. Прийнято Закон України "Про режим іноземного інвестування", яким чітко визначилися гарантії держави, порядок здійснення і реєстрації інвестицій. Створено систему незалежних реєстраторів, що забезпечить впевненість інвестора в цивілізованих підходах до реєстрації прав власності. Започатковане формування інфраструктури обслуговування інвесторів.
Проте сьогодні ще остаточно не вирішене питання, якою буде податкова політика держави, на що можуть розраховувати інвестори, які бажають працювати на українському ринку. Вони повинні бути впевнені, що будь-які нові зміни у податковій політиці країни не погіршать економічний стан об'єктів їхніх інвестицій. Тому зараз важливо надати їм щодо цього відповідні гарантії. Тут не обов'язково вводити нові закони вже сьогодні, проте ключові позиції вже повинні бути офіційно задекларовані. Зазначимо, що інвестиційний процес має розвиватися у певному пільговому режимі. Непоодинокі випадки, коли кошти, перераховані інвесторами на розвиток підприємств, обкладаються податками по звичайній ставці податку на прибуток. Гроші, що надходять для цільового призначення, треба розглядати не як "дарунок", а як такі, що спрямовані на розвиток української економіки. Відомо, що кожен долар інвестицій може збільшувати національний продукт на кілька доларів. Тому не можна різати курку, що несе державі золоті яйця.
Іноземні інвестори відчувають деяку непевність і через постійні зміни підходу держави до процесу залучення інвестицій. Прийняття Верховною Радою України рішення щодо скасування пільг для спільних підприємств, що могли користуватися ними ще кілька років, такої впевненості не додасть. Зрозуміло, що уряд хоче залучити в Державний бюджет України додаткові кошти від оподатковування таких спільних підприємств, що такі пільги ставлять у нерівні умови господарювання іноземних і вітчизняних підприємців. Однак про це треба думати під час створення законодавчих актів, а не після їх введення в дію. Свого часу фірми, що прийняли рішення працювати в Україні, базувалися на розрахунках, зроблених на основі діючого законодавства, сподіваючись, що вже ніщо не буде заважати розвитку їх бізнесу. До того ж вони одержали і державні гарантії. Зараз прийняття нових законів, що істотно погіршують інвестиційний клімат, підтверджує сумну репутацію України як країни з високим рівнем ризику для інвесторів.
На жаль, доведеться докласти ще багато зусиль для кардинальної зміни ситуації на краще, у тому числі постійно удосконалюючи приватизаційні процеси як один з найважливіших напрямів залучення інвестицій.
ВИСНОВКИ
Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку). Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту і іншу комерційну справу, називається інвестором, а процес вкладення капіталу — Інвестуванням строковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як пні, так і фізичні особи, тобто підприємства і окремі іки капіталу.
Суб'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:
- інвестори /замовники/;
- виконавці робіт /підрядники/;
- користувачи об'єктів інвестиційної діяльності;
- постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;
- юридичні особи /банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін./;
- громадяни України;
- іноземни юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.
Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сфери включаються:
1) сфера капітального будівництва /ця сфера об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального та кооперативного житлового будівництва та інших об'єктів інвестиційної діяльності/;
2) екологічна сфера;
3) інноваційна сфера;
4) сфера обігу финансового капіталу /тобто грошового, позикового та фінансовіх зобов'язань у різних формах/;
5) сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.
Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвесторів в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.
Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.
Сучасна ситуація в економіці України потребує вирішення таких кардинальних та взаємопов’язаних проблем, як вихід із кризи та перехід до ринкових форм і методів господарювання.
Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливе без ефективної структурно-інвестиційної політики перебудови економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату. Перспективою виходу України з кризи може бути створення потужної виробничої бази за участю інвестованого капіталу. В її основі повинні лежати передові технології, новітня техніка, організаційно нові форми праці.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Нормативно-правові акти: 1. Конституція України від 28 червня 1996 року. // ВВРУ. - 1996. - №30. - Ст. 141.2. Закон України «Про інвестиційну діяльність», м. Київ, 18 вересня 1991 року, № 1560-XII.3. Закон України "Про інвестиційну діяльність".4. Закон України "Про іноземні інвестиції".5. Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвесторів в Україні". 6. Закон України "Про цінні папери та фондову біржу"7. Арбітражний процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 року станом на 30 червня 1999 року.8. Господарський процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 року станом на 1 березня 2002 року.9. Проект Цивільного кодексу України. – http://www.liga.kiev.ua10. Положення «Про порядок скасування реєстрації випуску (випусків) інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду», 29 квітня 2005 р., № 462/10742. 11. Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. – С.129.