Права і обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності (стр. 2 из 8)

Зблизити показники номінального і реального накопичення досить складно. Адже саме по собі зниження фондовіддачі аж ніяк не є просто результатом поганої організації управління виробництвом. Підвищення фондовіддачі вимагає дотримання деяких найважливіших зовнішніх умов, насамперед установлення ринкових цін на засоби виробництва. Ідеться про відшкодування в ціні витрат виробництва і забезпечення необхідного рівня рентабельності.

Зростання витрат не є негативним явищем, якщо збільшення виробничих витрат компенсується відносно великим скороченням витрат чи зростанням прибутку у сфері споживання цієї продукції. Проте на практиці часто не враховують ефект у сфері споживання продукції виробничого призначення. Ціни на нову техніку призначаються вищими, ніж на стару, хоча показники потужності, швидкості та інші характеристики роботи машин змінюються не пропорційно, не адекватно ціні на неї. От і виходить, що в окремих випадках ціни не стимулюють упровадження нової техніки у виробництво і водночас штучно сповільнюють процес відшкодування витрат, який є складовою процесу розширеного відтворення.

Отже, наближення середньогалузевих витрат на виробництво до ринково обґрунтованих можливе лише на основі все більшого відбиття споживчих властивостей засобів виробництва в оптовій ціні.

Інвестиційний клімат формується під впливом політичних, правових, економічних і соціальних чинників. Значимість кожного чинника в окремо взятій країні різна, оскільки це залежить від рівня економічного розвитку, історичних та національних тенденцій.

Для оцінки можна використати наступні узагальнюючі синтетичні показники:

– політична і фінансова стабільність;

– рівень загальноекономічного розвитку країни;

– рівень розвитку ринкової та інвестиційної інфраструктури;

– ємність внутрішнього ринку;

– вартість робочої сили;

– купівельна спроможність населення;

– рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.

П. Самуельсон звернув увагу на тісний взаємозв’язок та взаємозалежність заощадження і нагромадження (інвестування). Розглядаючи історичні особливості слаборозвинених країн, він зазначав «збереження старих феодальних традицій» щодо торгівлі, промисловості та ощадливості, в яких «якісна структура інвестицій часто хибна з точки зору національного розвитку». Багато обмежених заощаджень йде на створення скарбів із золота та коштовностей, розкішні житлові будинки, спостерігаються «…тенденції багатих прошарків накопичувати свої заощадження за кордоном – легальними і нелегальними шляхами», що робить недоступними їх використання національною економікою для внутрішнього розвитку.

Увесь комплекс чинників, що визначають інвестиційний клімат, можна поділити на три групи.

1) Інституціональні: внутрішня і зовнішня політична стабільність, національне законодавство в цілому і політика держави щодо іноземних інвестицій, господарське і фінансове право, міцність державних інститутів, український менталітет, ступінь державного втручання в економіку, культура.

Поведінка суб’єктів господарювання формується не тільки в умовах правового економічного поля, а й під впливом рівня усвідомленості, доступу до інформації і знань, культури та менталітету. Однією з особливих рис поведінки людини у нашому суспільстві, що протягом багатьох століть успадковується, є розкрадання. Ще Василь Розанов писав, що в Росії власність складається з таких понять, як «випросив», «подарував» або «обібрав»; власної праці тут дуже мало, і тому вона не має ваги і не шанується.

Економічну основу розповсюдження розкрадання як традиційного відтворювального елементу господарювання становить відсутність масової дрібної приватної власності. Історична практика цивілізованих країн Заходу засвідчує, що тільки поступовий, еволюційний відтворювальний процес формування приватної власності має майбутнє. Формування дійсно трудової приватної власності потребує часу. Пояснюється це тим, що нагромадження капіталу на базі трудової приватної власності досягається за рахунок заощаджень трудових доходів та їх розширеного відтворення протягом кількох поколінь. На базі трудової приватної власності формується філософія середнього класу, про яку так багато писали Макс Вебер, Тоуні і Зомбарт [14].

2) Економічні: загальна характеристика економіки, ємність фондового ринку, характеристика банківської сфери, стабільність національної валюти, ринкова та інвестиційна інфраструктура, інформаційна відкритість і традиційність, податки і тарифи, вартість робочої сили, доступ до факторів виробництва.

3) Соціально-психологічні: соціальний рівень розвитку суспільства, рівень кваліфікаційної підготовки робочої сили, доступ до факторів виробництва [15].

1.2.Джерела формування інвестицій

Як відомо, першим джерелом для формування інвестицій слугують амортизаційні відрахування на реновацію. їх питома вага у структурі ресурсів капітальних вкладень складала 32-45 % у 1980— 2005 pp. [10, с. 5, 455], а в останні роки істотно зменшилась.

Тривала практика екстенсивного розвитку народного господарства, за якою велика частка інвестицій спрямовувалась на створення і розширення діючих, а не на заміну застарілих фондів, призвела до щорічного приросту їх зношення в середньому на 1-2 %. Загалом по промисловості рівень зношення основних фондів зріс з 28 % у 1975 р. до 49 % у 2005 р. Зниження рівня зношення в 2004 р. порівняно з 2003 р. майже на 3 % зумовлено не зростанням обсягів відновлення фондів, а простою зміною методології нарахування амортизаційних відрахувань. Наприклад, загалом по промисловості сума зношення машин і устаткування перевищила 50 % їх балансової вартості й у різних галузях коливається від 23 до 77 % (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Рівень зношення машин і устаткування на підприємствах окремих галузей промисловості України у 2005 р.

Як свідчать дані Міністерства статистики України, найбільш зношений парк машин і устаткування у підприємств, що виробляють хімічні барвники (65 %), медичні вироби зі скла, порцеляни й пластмас (67 %), хіміко-фотографічну продукцію (70 %), труби з чорних металів (70 %), акумулятори (75 %), мило і миючі засоби (76 %), азбестотехнічні вироби (77 %) [15].

Технічне переозброєння цих підприємств в умовах наростання кризових явищ в економіці і нескінченного підвищення цін стає все більш проблематичним. Так, оптові ціни на продукцію машинобудування за чотири останніх роки зросли більш ніж у 54 тис. разів, зокрема у металургійному машинобудуванні в 197 тис. разів, в електротехнічній промисловості — у 112 тис, автомобільній — у 120 тис, у машинобудуванні для легкої і харчової промисловості — у 81 тис. разів. При цьому із зростанням цін не спостерігається якісне поліпшення продукції. Так, 25 % продукції машинобудівних підприємств не оновлювалося понад 10 років, тобто є морально застарілою. Нині тільки 10% усіх підприємств машинобудування створюють зразки нової техніки. Постійно скорочується кількість зразків, створених на рівні кращих світових стандартів, експортна продукція становить менше третини загального обсягу виробництва.

За таких умов підприємства неохоче відмовляються від свого старого устаткування, оскільки не мають можливості придбати нове, високоефективне, а тому кількість устаткування, що списується, скорочується щорічно. У багатьох галузях устаткування, що списується, складає менше 1 % загальної вартості машин і устаткування, отже, виробнича база підприємств усе більше старіє. Частка устаткування, що експлуатується понад 20 років, складає 13 %, у тому числі понад 10 років працює 60 % усіх металорізальних верстатів, більше 50 % — деревообробних і ткацьких верстатів, електрометричного устаткування, хлібопекарських печей і т. ін. [26].

Наявність такої кількості застарілих фондів змушує підприємства витрачати значні кошти на підтримку їх працездатності. Так, на ремонт основних промислово-виробничих фондів витрачається 50 % обсягу капітальних вкладень у промисловість. Через це значна частина амортизації перерозподіляється з фонду реновації у фонд поточного і капітального ремонту.

Вивільнення амортизації у міру перенесення вартості фондів на готовий продукт носить тимчасовий характер, зумовлений повним періодом обороту цих фондів. Відтворення зношених фондів потребує накопичення повної суми амортизації, інакше підприємство вимушене заміщати відсутню суму амортизації прибутком чи покривати вимогу на інвестиції за рахунок кредиту. Отже, використовувати на інвестиційні цілі амортизацію у процесі зношення основних фондів начебто виявляється неможливим або можливе лише за рахунок кредиту.

Прагнення використати амортизаційний фонд для його розширеного відтворення пов'язане з тим, що розмір накопичених у фондах коштів перевищує суму натурального відшкодування основних фондів. Це зумовлено, по-перше, нерівномірністю зношення окремих елементів і груп основних фондів, по-друге, у міру технічного прогресу відбуваються прискорене моральне зношення засобів виробництва (що враховується не в нормах амортизації) і вибуття основних засобів, а також їх заміщення новими з використанням для цього сукупних джерел розширеного відтворення — прибутку, бюджетних асигнувань, кредиту. При цьому, з погляду розширеного відтворення фондів, повне накопичення раніше авансованої суми не є абсолютно необхідним, оскільки утворення фондів відшкодування у грошовій формі випереджує темп фактичного зношення фондів.