Оцінка ризику (стр. 1 из 2)

Загальні методи оцінки ризику

У процесі керування ризиком особливий інтерес становить механізм оцінки ризику, тому що без знання можливих масштабів ризику неможливо приймати адекватні рішення про діяльність у його умовах. Виділяють два підходи до оцінки ризику — якісний і кількісний.

Завдання якісної оцінки ризику — визначити можливі види ризику, оцінити принциповий ступінь їх небезпеки і виділити фактори, що впливають на рівень ризику. Як правило, якісний аналіз підприємницького ризику проводиться на стадії розробки бізнес-плану. У повсякденному житті свої власні ризики люди найчастіше оцінюють на якісному рівні.

Кількісна оцінка ризику полягає у приписуванні ризику числового значення. Кількісна оцінка ризику значно складніша. Вона визначається:

- видом аналізованої діяльності, - постановкою проблеми,

- перевагами ОПР,

- ставленням ОПР до ризику,

- доступністю інформації, що характеризує ризик,

- кількістю часу, відведеного для ухвалення рішення,

- професійною підготовкою ОПР,

- факторами, що створюють ризик.

Серед останніх виділяють контрольовані і неконтрольовані, рис. 4.1.

Контрольовані повинні виявлятися на етапі якісної оцінки і піддаватися контролю, після чого ризик, як такий, знімається. Якщо можна усунути ризик, навіщо ж ризикувати? Ризикову ситуацію створюють неконтрольовані фактори, тобто непідвладні зацікавленій стороні.

Неконтрольовані фактори поділяються на невизначені і випадкові. Для невизначених факторів ймовірнісні судження про них відсутні. У кращому разі можливі наслідки підтверджуються заданням діапазонів зміни їхніх числових значень.

До випадкових факторів належать ті, щодо яких відомі необхідні для опису випадкових величин характеристики: закони розподілу чи хоча б їхні перші моменти — математичні очікування і дисперсії.

Рисунок 1 – Види факторів ризику

Якщо ризик створюється невизначеними факторами, кількісна оцінка його надзвичайна тяжка. У цьому випадку застосовуються методи визначення оптимальної стратегії поведінки в умовах ризику, породженого невизначеністю: класична теорія ігор, теорія статистичних рішень і ряд інших методів, що утворюють загалом теорію дослідження операцій.

Якщо ж ризик створюється випадковими факторами, питання про те, що прийняти за міру ризику, залежить від конкретної задачі.

Сьогодні зустрічаються різні підходи до кількісної оцінки ризику. У загальному випадку такі методи поділяються на об'єктивні і суб'єктивні Об'єктивні — це ті, котрі використовують характеристики випадкових процесів, отримані на основі даних, що не залежать від думки конкретної особи. Суб'єктивні методи ґрунтуються на експертних оцінках ризику.

Серед кількісних методів виділяють оцінку ризику в абсолютному і відносному вираженні.

В абсолютному вираженні ризик вимірюється іменованими величинами, наприклад, частотою чи розмірами можливих збитків у грошовому еквіваленті. У відносному вираженні ризик вимірюється різними безрозмірними показниками, що є відношеннями двох чи кількох іменованих величин.

Тривала практика діяльності людства в умовах ризику привела до усвідомлення того, що неможливо запропонувати єдину міру ризику, застосовну для усіх випадків. У практичних ситуаціях, особливо в умовах доступності різних видів інформації, корисно проаналізувати кілька видів оцінки ризикової ситуації і вибрати найбільш прийнятний варіант, зваживши всі показники ризику.

Далі розглянемо основні способи кількісної оцінки ризику. При цьому кількісну оцінку ризику домовимося позначати буквою R.

Ризик в абсолютному вираженні

1. Як міра ризику приймається ймовірність виникнення збитків або недоодержання доходів порівно з прогнозованим варіантом,

R = Р(х),

де х — випадкова величина збитку.

Однак цей показник вимагає зіставлення з майновим станом особи, що перебуває у ризиковій ситуації: втрати, що для одного неприпустимі, для іншого можуть здаватися незначними. З огляду на це Райзберг виділяє зони підприємницького ризику, рис. 4.2.

Область, у якій величина ймовірних утрат змінюється від нуля до значення розрахункового прибутку, називається зоною припустимого ризику. Ризик у цьому варіанті вимірюється ймовірністю

R= Р{х> х_прип },

де х_прип — граничне значення припустимого збитку (передбачуваний прибуток).

Рисунок 1 – Зони ризику

Область, у якій величина ймовірних втрат змінюється від значення розрахункового прибутку до передбачуваного виторгу, називається зоною критичного ризику. Ризик у цьому варіанті вимірюється імовірністю

R = Р{х>х_крит},

де х_крит — граничне значення критичного збитку.

Область, у якій величина очікуваних втрат наближається до майнового стану підприємця, називається зоною катастрофічного ризику. За міру катастрофічного ризику приймають величину

R = Р{х>х_кат},

де х_кат — граничне значення катастрофічного збитку.

До катастрофічного ризику, незалежно від матеріальних втрат, відносять також ризик загибелі людей і екологічної катастрофи.

Докладніше про зони ризику й оцінки, пов'язані з ними, можна прочитати в Ряд авторів, наприклад Т. Бочкай, пропонують використовувати шкали ризику стосовно ймовірності небажаного результату, один з варіантів яких наведено у таблиці 1.

Однак ця міра досить умовна. По-перше, вона суб'єктивна щодо особи, яка запропонувала шкалу. По-друге, в оцінці ризику відіграє велику роль не тільки ймовірність, з якою можливий збиток, а й сама величина збитку. Наприклад, збиток в одну грошову одиницю й у мільйон грошових одиниць, що відбувся з однаковою імовірністю, оцінюється людиною як зовсім різний ризик. Про це йтиметься під час обговорення третьої оцінки ризику.

Таблиця 1 Емпірична шкала ризику

Ймовірність небажаного результату (величина ризику)	Градація ризику
0.0-0.1	мінімальний ризик
0.1-0.3	малий ризик
0.3-0.4	середній ризик
0.4-0.6	високий ризик
0.6-0.8	максимальний ризик
0.8-1.0	критичний ризик

2. Як міра ризику приймається величина гаданого збитку.

R=М(х).

Однак і ця міра вимагає критичного осмислення. Одна річ — ризикувати сумою в 1000 доларів із ймовірністю, скажімо, 0,1 чи ризикувати нею ж із ймовірністю 0,0001. В останньому випадку ризик здається значно нижчим, незважаючи те, що виміряний тією самою величиною.

3. Як міра ризику приймається збиток, помножений на ймовірність. Це ніби збиток, «розмазаний» по відповідній імовірності, а саме

R=М(х)*Р(х).

Ця міра використовується тоді, коли розкид можливих збитків дуже великий, і популярна в діяльності підрозділів, відповідальних за ліквідацію надзвичайних ситуацій, наприклад, при оцінці ризику великих промислових аварій і екологічних катастроф, її часто називають «масштаб на ймовірність».

4. У багатьох видах діяльності ризик взагалі порівнюють не з можливими збитками, а з показниками, що визначають конкретний вид діяльності, наприклад, з певною сумою грошей, кількістю непроданих виробів, невироблених тонн продуктів, рентабельністю, очікуваним доходом, прибутком, ефективністю, розуміючи їх як деяку випадкову величину х. Тут працює принцип: чим ризикуємо, те і є оцінкою ризику.

У цьому випадку ризик розглядається як невідповідність очікуванням і вводиться поняття міри і ступеня ризику.

Як міра ризику приймається математичне очікування відповідної випадкової величини,

R=М{х).

Як ступінь ризику (міра можливої розбіжності з прогнозним значенням) приймається середньоквадратичне відхилення результату,

а(х)=V(x)

де V(х) — дисперсія відповідної випадкової величини.

5. Про неоднозначність тлумачення кількісної оцінки ризику вже йшлося. Зокрема, вона виявляється й у тому, що введений вище ступінь ризику у вигляді середньоквадратичного відхилення від очікуваного значення часто розглядають як міру самого ризику. У цьому випадку за міру ризику приймають середньоквадратичне відхилення випадкової величини, стосовно якої визначають ризик:

Наголосимо (це зауваження може видатися складним і для непідготовленого читача його можна опустити), що середньоквадратичне відхилення не дає повної картини лінійних відхилень можливих значень випадкової величини від середнього: v(R) = х - М(х), більш наочних для оцінки ризику. Однак тут виявляє свою роль нерівність Чебишева: ймовірність того, що випадкова величина відхиляється від свого математичного очікування більше ніж на заданий допуск δ, не перевершує її дисперсії, поділеної на δ².

Нерівність Чебишева показує, що незначному ризику за середньоквадратичним відхиленням відповідає малий ризик і за лінійними відхиленнями.

Ризик у відносному вираженні

Те саме значення дисперсії σ 2(х)сприймається по-різному залежно від розміру середнього очікуваного результату М(х). Тому як міра ризику в певних випадках використовується його відносна безрозмірна характеристика – коефіцієнт варіації:

у= σ(x) / M(x)

Коефіцієнт варіації можна розглядати як кількість одиниць середньоквадратичного відхилення, що припадає на одиницю математичного очікування. Це зручна характеристика, оскільки втрати суми, наприклад, у 1000 дол. з можливим середньоквадратичним відхиленням у 10 дол. і, скажімо, у 1000 дол., мають безумовно різний ризик, що добре вловлюється мірою

Коефіцієнт варіації, як безрозмірна величина, дає можливість порівнювати результати двох проектів, в абсолютному вираженні непорівнянних, тобто таких, результати яких оцінюються різними найменуваннями. Наприклад, в одному випадку — тоннами, в іншому — кілометрами чи штуками.