Економічне зростання — збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. ЕЗ являє собою зростаючу здатність ек-ки до реаліз своїх власних можливостей. Сутність ЕЗ полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використ. незмінних технологій.
Кінцева мета ек зрост – збільшення споживання. Класифік за темпами (високий і низький) і типами (екстенс і інтенс). Ек зрост виражається у 2 показниках: у загальній величині ВНП і його розмірів на душу населення. При аналізі ек-го зростання велике значення має показник темпів зростання.
На відміну від зростання розвиток можна визначити як перехід ек-ки від одного стану до іншого. Базові принципи, структура, механізми ек-го розвитку формулюються на основі абстрагування від конкретних шляхів господарського поступу окремих країн, статистичних матеріалів, які характеризують динаміку ек-го зростання, тощо. В сучасній науці виділяють кілька головних моделей ек-го розвитку:
• модель лінійних стадій розвитку (зростання) - процес розвитку уявлявся як сукупність послідовних стадій ек-го зростання, що їх повинна пройти будь-яка країна. Вважалось, що менш розвиненим країнам слід лише повторити шлях більш розвинутих на той час капіталістичних чи соціалістичних держав;
• теорія структурних трансформацій;
• теорія зовнішньої залежності - феномен слаборозвинутості пояснювали асиметрією внутрішніх і зовнішніх факторів ек-го зростання, наявністю структурних диспропорцій в ек-ці, залежністю господарств країн, що розвиваються, від колишніх метрополій та міжнародних фінансових орг-цій.;
• неокласична модель вільного ринку - 80-ті роки, гол-ий акцент зроблено на конструктивній ролі вільних ринків, на необхідності лібералізації ек-ки, її зовнішній відкритості тощо. Дана концепція може бути застосована практично в усіх підсистемах світової економіки.;
• теорія ендогенного зростання - 1992 р. полягає у забезпеченні такого господарського зростання, яке дає змогу гармонізувати відносини людина-природа та зберегти навколишнє середовище як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь.;
• модель сталого розвитку - на початку 90-х років, визнання переважної ролі внутрішніх факторів і джерел ек-го розвитку, що відтворюються у відносно відособлених нац-их ек-их системах. Важливою рисою є наголос на посиленні регулюючої ролі держави в господарських процесах.
Перелічені моделі й теорії на час їхнього виникнення стосувалися переважно країн, що звільнились від колоніальної залежності.
14. Показники якісних змін економічного розвитку. Індекси, які використовуються у міжнародній практиці
Економічний розвиток - перехід від одного стану економіки до іншого, коли в новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів, а має місце й виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом.
Якісна складова економічного розвитку базується на знанні, інформації, науково-технологічному і споживчому ресурсах суспільства, які можна назвати матеріальними. Для характеристики якісних змін у нац ек-ці застосовують такі показники:
+динаміка ВВП,
+інноваційне відтворення осн фондів,
+валове нагромадження та інвестиції в осн капітал,
+розвиток банківської системи і небанківських кредитно-фінансових інститутів,
+розвиток фондового ринку,
+динаміка питомої ваги залучених інвестицій (кредитні ресурси банківської системи, іноземних інвесторів, позабюджетних фондів тощо) в їхньому загальному обсязі;
+частка продовольчих товарів у структурі грошових витрат домогосподарств.
У світовій практиці застосовують також показники, що характеризують людський розвиток, зростання доходів населення, сталість довкілля, рівень енергомісткості економіки, галузеву структуру промислового вир-цтва, швидкість поширення інновацій тощо.
Також виділяють ще декілька показників, що характеризують якісні зміни в ек-ці: вплив технологічного прогресу на ек-ку (напр., за доп виробничої функції); ефективність виробничого процесу в ек-ній системі (питома вага доданої вартості в загальному випуску продукції); корисність ек-ї системи (рівень впливу ек-го розвитку на якість життя населення); результативність ек-ї системи (показник, що пов’язує ефективність виробничого процесу з корисністю функціонування системи вцілому). Усі ці показники можуть бути використані в Україні для прогнозування та контролю у тій чи іншій сфері, але вони не дають змоги виміряти прямий вплив якісних змін у нац ек-ці на кількісні параметри розвитку.
15. Призначення, роль та структура державних фінансів
Держ.фін – центральна сфера фін.системи .країни, через яку здійснюється вплив держави на екон. та соц. розвиток суспільства. - сукупність ек-их відносин щодо розподілу і перерозподілу вартості ВВП та формування і використання ФГК призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї ф-цій
Об’єктами фін.відносин на рівні держави виступає ВВП, НД.
Структура держ.фін. Ланками державних фінансів є: бюджет держави; фонди цільового призначення; державний кредит; фінанси державного сектора. За рівнями держ фінанси поділ на загальнодерж і місцеві фінанси. На рівні загальнодержавних фінансів: бюджет представлений ДБУ і ЗБУ; Цільові фонди – загальнодерж. цільовими фондами; Держ. кредит – держ. позиками; Резерви та фін. держ. сектора – держ. страхов. резервами і фінансами держ. підприємств. На рівні місцевих фінансів: бюджет – місцевими бюджетами; Цільові фонди - регіональними ціл.фондами; Держ. кредит – місцевими позиками; резерви та фін. держ. сектору – фінансами комунальної власності. Загальнодержавні фінанси призначені для забезпечення тих потреб суспільства, які мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави загалом. Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. З їх допомогою здійснюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни. Місцеві фінанси являють собою фінансову базу місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах. Основне призначення місцевих фінансів — забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності органів місцевої влади. До складу держ.фін. включається: апарат управління (складається з 2-х рівнів: органів держ. влади і управління, органів місцевого самоврядування); нормативно- правові засади держюфін. Важливу роль в системі держ фінансів відіграє бюджет держави. Бюджет як економічна категорія – система екон. відносин між держ. з одного боку і юр. і фіз. особами з іншого з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання бюджетного фонду призначеного для забезпечення виконання держ. її ф-цій. Функціонування сфери держ фінансів характеризується такими фінансовими категоріями: державні доходи, державні видатки, державний кредит. Державні доходи — це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. держави і фондах цільового призначення. Децентралізовані доходи розміщуються на державних підприємствах. Державні видатки — це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Державний кредит характеризує залучення коштів державою на позиковій основі. Кошти, що мобілізуються з допомогою держ кредиту, надходять до бюджету.
16. Бюджетна система України як центральна ланка системи державних фінансів
Ринкова модель економіки, а також усі без винятку інші моделі не можуть існувати й розвиватися без втручання держави в процеси розподілу й перерозподілу новоствореної вартості в суспільстві. Для цього використовуються фінанси, а бюджет є конкретною формою реалізації функцій держави. В бюджеті сконцентровані інтереси держави, підприємців і населення. Між ними ведеться постійна боротьба за задоволення власних потреб. Об'єктом цих інтересів завжди є валовий внутрішній продукт, власне напрямки та методи його розподілу й перерозподілу. Власне, бюджет — це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених конституцією.
Відповідно до БКУ бюдж. система – це сукупність усіх бюджетів побудована з урахуванням екон. відносин держ-го та амін-терит. устроїв і врегульована нормами права.
Економічна природа бюджету полягає в тому, що виникає об'єктивна необхідність у розподілі й перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян. Бюджет, в основному, відображає вторинний перерозподіл, тобто після первинного розподілу валового внутрішнього продукту на основні його складові здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг. Надання населенню суспільних благ стає однією з функцій-держави в економіці вільної конкуренції, фінансування яких здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів.
зведені (консолідовані) бюджети – сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюдж. системи України. ЗБУ включає: показники ДБУ, ЗБ АР Крим, ЗБ областей та міст Києва і Севастополя. В основі побудови бюдж. системи покладено бюдж. устрій. Бюдж. устрій – організація та принципи побудови бюдж. системи, її структура і взаємозв’язки між бюджетами у процесі забезпечення виконання єдиної загальгодерж. фін. політики.
Принципи бюдж системи Укр: принцип єдності (єдина правовва база формування бюджетів), збалансованості, самостійності, повноти (всі доходи і видатки повинні бути відображені в бюджеті), обгрунтованості, ефективності (повинні бути збалансовані цілі), субсидіарності (розмежування видатків між різними видами бюджетів), цільового використання бюджетних коштів, справедливості і неупередженості, публічності і прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу