Наскільки ефективно уряд виявиться спроможним реалізувати об'єктивно обумовлені завдання держави-реформатора в майбутньому, залежить від того, наскільки ефективно проводиться урядом адміністративна реформа сьогодні. Оскільки ініціатором і провідником реформ в Україні є держава, то й система державного управління повинна:
- сприяти реалізації політики реформ;
- відповідати на зміни, що відбуваються в суспільстві без втручання держави, реагувати і впливати на ці зміни;
- організовувати свою діяльність і процедури адекватно до економічної моделі, що існує в суспільстві.
Адміністративна реформа повинна закласти методологічні й теоретичні підвалини постійного самовдосконалення й перебудови апарату в бік вищої ефективності відповідно до вдосконалення складових суспільної системи.
З моменту ухвалення Концепції адміністративної реформи в Україні накопичено певний досвід проведення практичних заходів, які, в основному, стосувалися реорганізації системи центральних органів виконавчої влади. За цей час також виявлено низку тенденцій в позиціях різних суб'єктів реформи, які впливатимуть на її зміст та результати. Загалом необхідно відзначити необхідність посилення фінансово-економічного обґрунтування, моніторингу та оцінки заходів адміністративної реформи. Реформаторські дії можуть і повинні бути відображені в грошовому чи іншому кількісному аспекті.
Таким чином, в контексті адміністративної реформи в Україні слід говорити про пошук механізмів розробки та реалізації державної політики, які за мінімальних витрат забезпечували б максимальну ефективність координації інтересів акторів вітчизняної економіки. Основними засобами такого регулювання конфлікту політичних інтересів та економічних можливостей є забезпечення прозорості процесу прийняття рішень та посилення громадського контролю за цим процесом.
Одним з ефективних регуляторів прямої дії на виробництво є державне замовлення (завдання на виготовлення, поставку промислової, спеціальної та сільськогосподарської продукції, продовольчих і непродовольчих товарів народного споживання, виконання робіт і надання послуг за номенклатурою і в обсягах, що забезпечують реалізацію державних і міждержавних цільових програм, виконання міжурядових угод і створення державних резервів).
В умовах кризового стану економіки України постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок формування та розширення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за
їх виконанням" від 29 лютого 1996 р. формування державних замовлень тісно пов'язується з потребами держави у продукції, які визначено у програмах соціально-економічного розвитку України.
Формування державних замовлень і координаційну роботу щодо їх розміщення покладено на Міністерство економіки України, яке узагальнює заявки, що надходять від потенційних державних замовників, за обсягами продукції та їх вартістю і подає їх до Міністерства фінансів України. Воно, у свою чергу, попередньо оцінює можливості Державного бюджету стосовно фінансування державних замовлень. Крім того. Міністерство економіки України зобов'язане розробити пропозиції щодо залучення позабюджетних джерел до фінансування державних замовлень на поставку продукції. Потенційними державними замовниками є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади, уряд Автономної Республіки Крим, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації і т.д.
Постановою Кабінету Міністрів України в разі потреби передбачається можливість делегування державними замовниками частини своїх функцій щодо розміщення державних замовлень і укладення державних контрактів іншим підприємствам, установам та організаціям.
Контроль за виконанням державних замовлень здійснюють державні замовники та Міністерство економіки України. Основним документом, що визначає права та обов'язки сторін щодо виконання державного замовлення, е державний договір — контракт.
Економічна роль держави у процесі формування, доведення та контролю за виконанням державного замовлення в різних галузях і сферах господарського комплексу України має певну специфіку. Насамперед це державні замовлення на продукцію харчової, промислової, запровадження найважливіших розробок і створення новітніх технологій та продукції відповідно до пріоритетів розвитку науки і техніки.
Бюджетний дефіцит перевищення видатків бюджету під його доходами. Це показник негативних явищ в економіці що зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причинами виникнення дефіциту є: спад виробництва, зниження ефективності функціонування окремих галузей, несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення, великі, воєнні витрати, інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають економічну і соціальну політику держави.
Дефіцит бюджету можна класифікувати за наступними критеріями:
1.за формою прояву: плановий(запланований і затверджений ЗУ «Про ДБУ»), фактичний (офіційно визначений), прихований.
2.за причинами виникнення: свідомий, вимушений, циклічний, структурний
3.за напрямками дефіцитного фінансування: активний, пасивний
4.за часом існування : стійкий, тимчасовий
Дефіцит бюджету характеризується такими показниками
1.по відношенню до ВВП: сума бюдж.дефіциту / обсяг ВВП * 100
2.по відношенню до НД: сума б.д / обсяг НД *100
3.по відношенню до доходної частини відповідного бюджету: сума б.д. / сума доходів *100
4по відношенню до видаткової частини бюджету: сума б.д / сума видатків *100
5. сума д.б = сума доходів бюджету – сума видатків бюджету
Бюджетний контроль є одним з видів фінансового контролю, що здійснюється в процесі складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів. Бюджетний контроль направлений на встановлення фактів порушення чинного законодавства при визначенні доходів і видатків бюджету. Його здійснюють на державному рівні законодавчі та виконавчі органи влади, а на рівні місцевих органів самоврядування - представницькі та адміністративні структури.
Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо- і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню.
Основні напрями державної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.
Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України.
У державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до 2% від обсягу видатків державного бюджету України для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України.
Понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до 2% загального обсягу видатків бюджету
Існує 2 основних методи покриття бюджетного дефіциту
- методи на інфляційній основі(передбачають залучення позик ЦБ або купівля ЦБ держ цінних паперів, а також додаткова емісія коштів)
- методи на не інфляційній основі(випуск держ цінних паперів, запозичення на зовн і внутр ринках, зважена податкова політика)
79. Державний борг (внутрішній та зовнішній). Його виникнення та погашення
Державний борг - це сума заборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами. До появи державного боргу призводить існування державного кредиту. Сума держ. боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг. Поточний – це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році й належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик. Капітальний борг – це загальна сума заборгованості і процентів, що мають бути сплачені за позиками. Структурно державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Внутрішній борг - це сукупність зобов'язань держави перед резидентами, а зовнішній борг - сукупність зобов'язань "держави перед нерезидентами (незалежно від того, в чиїй національній валюті номіновано зобов'язання).