2. Інтегрувати економіку в європейські системи.
3. Стимулювати експорт ноу-хау.
4. Перейти до нової інтелектуальної економіки, яка має механізми мультиплікації ефекту вартості і власності.
5. Вибрати довгострокового локомотивного партнера
6. Україна об’єктивно не приречена на безпосередній хронічний кризовий процес розвитку. Але вірогідність прориву і хронічного відставання в розвитку є фактично однаковою. Тому в створенні передумов економічного прориву вирішальну роль відіграє і буде відігравати держава.
7. В перспективі фактор міжнародної глобальної економічної конкуренції в процесах розвитку стає вирішальним. Але конкуренція в процесах розвитку переходить від натурально-фізичних результатів до результатів інтелектуальних. Тому потрібно трансформувати Україну в суспільство знань і науки.
8. Головним геополітичним імперативом формування зовнішньополітичної стратегії України є прискорена інтеграція в європейські і євроатлантичні структури як повноправного партнера і як великої європейської держави, а не як бідного родича чи хронічно хворої країни Європи.
9. Оскільки формальне членство країни в ЄС є об’єктивно відкладеним, важливо забезпечити її європейську інтеграцію в Європу до надбання формального членства і навіть без формального членства.
10. В геополітичному плані Україна повинна реалізувати себе в ролі регіонального лідера і рівноправного партнера ЄС, Росії, США і НАТО, СОТ і ОЕСР, ОБСЄ. А для цього потрібна довіра і ліквідація тотальної державної корупції в урядових структурах, судах.
11. Головним геоекономічним імперативом зовнішньоекономічної стратегії України є відкритість її економіки для залучення інвестицій в модернізацію виробництва. За абсолютними і відносними показниками залучення іноземних інвестицій Україна повинна посісти лідируючі позиції.
12. В Національній стратегії розвитку України до 2030 року головним напрямком українського прориву повинна стати нова експортна орієнтація економіки – конкурентна експансія на світових ринках технологій та інтелектуальних продуктів на основі внутрішньої зовнішньоекономічної мобілізації та інтеграції виробників і споживачів.
13. Україна повинна створити власні могутні виробничо-експортні та фінансово виробничі об’єднання. Після вступу до СОТ зовнішня торгівля повинна стати двигуном нарощування ВВП.
14. Необхідно нарощувати роль державного менеджменту в організації зовнішньоекономічної експансії України, особливо як виробника інтелектуальної продукції і транзитної держави.
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ
Ключове завдання зовнішньоекономічної стратегії - забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Ця робота не повинна перешкоджати інтегруванню України у світовий економічний простір, поглибленню її співпраці з іншими державами. - Практичні кроки в європейській інтеграції
- Оптимізація економічних відносин з Російською Федерацією Ці стратегічні стосунки мають базуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди.
- Співробітництво з іншими країнами світу Визначальним напрямом співпраці з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, активному обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою.
- Євроатлантична інтеграція Активізація євроатлантичного інтеграційного вектора зовнішньої політики України, його чітке спрямування на повномасштабну євроатлантичну інтеграцію, на реформування військового потенціалу країни відповідно до європейських стандартів має стати одним з найважливіших пріоритетів зовнішньої політики нашої держави.
- Нові підходи у відносинах з міжнародними фінансовими інституціями Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність продовження і поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями на усталених принципах міжнародного права, поваги взаємних інтересів і позицій.
СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ Україна має можливості забезпечити зростання виробництва наукомісткої, високотехнологічної продукції за рахунок широкого впровадження інновацій, екологічно чистих та ресурсозберігаючих технологій, спираючись значною мірою на власний науково-технічний та кадровий потенціал, на можливості вітчизняної промисловості, поглиблення її кооперації з промисловістю інших країн, на розвиток спільних з іноземними інвесторами підприємств. Умови для розвитку внутрішнього ринку:
- Механізми захисту внутрішнього ринку У контексті нової стратегії є нагальною потреба в ширшому впровадженні загальноприйнятих міжнародних механізмів захисту внутрішнього ринку та регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Це насамперед забезпечення зовнішньоторговельного режиму, спрямованого на створення рівноправних умов господарювання для вітчизняних та іноземних товаровиробників і ефективний їх захист від недобросовісної конкуренції.
- Модернізація промисловості Модернізація промисловості має поєднувати в собі інструменти ефективного державного регулювання з ринковими механізмами саморегуляції, орієнтуватися на досягнення високого рівня зайнятості, максимальну реалізацію власних інвестиційних можливостей, а також на якомога ширше залучення іноземного капіталу та високих технологій.
- Формування внутрішнього ринку високих технологій В Україні є достатні можливості розвитку внутрішнього ринку високих технологій, потреби якого можуть задовольнятися за рахунок вітчизняного виробництва. Водночас зберігається і може нарощуватися експортний потенціал високотехнологічної та наукоємної продукції.
Безпека, її гарантування для будь-якої держави — складний і багатогранний процес. Національна безпека — державна політика, спрямована на створення внутрішніх і зовнішніх умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей; стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, суспільства та його громадян. Формування та реалізація в Україні державної політики національної безпеки сьогодні є чи не найголовнішою проблемою ефективного управління суспільством, що трансформується.
Пошук надійних теоретичних засад організації системи стратегічного планування у сфері національної безпеки, з огляду на ієрархічну сутність самого поняття «стратегія», вимагає розглядати цю галузь управління з точки зору застосування найзагальніших політико-правових методів та інструментів діяльності держави, побудованих на базових принципах комплексності та системності і спрямованих на досягнення найвищого рівня національної безпеки. Іншими словами, відповідне українському законодавству поняття «національна безпека», обумовлює таку державну політику у цій сфері, яка має враховувати поточний стан і перспективи розвитку всіх внутрішніх та зовнішніх чинників і компонентів. Тому під найвищим рівнем національної безпеки слід розуміти не його абсолютний рівень, а поточний, тобто такий, що відповідає максимально ефективному використанню усіх поточних можливостей і ресурсів держави.
Оцінка ситуації й формування задуму – ще два важливих етапи стратегічного планування. Формування задуму (кінцевої мети) передує формулюванню цілей. Задум виникає у результаті виявлення загроз, що народжуються чи народилися. Виявлення загроз грунтується на вивченні та аналізі інформації. Стратегічному рівню планування відповідає виключно комплексний характер задуму, тому аналітична інформація, що розглядається на стратегічному рівні, має бути комплексною і містити дані про всі сторони внутрішньої та зовнішньої політики на основі використання різних, бажано альтернативних джерел інформації.
Найгостріші проблеми сьогодення у сфері забезпечення економічної безпеки такі: суттєве посилення фінансової безпеки і максимальне поліпшення інвестиційного клімату; досягнення реального економічного зростання та утворення ефективної системи соціального захисту населення; посилення трудоресурсної безпеки; підвищення рівня продовольчої безпеки держави; створення надійних гарантій техногенної, екологічної та технологічної безпеки, розвитку науково-технічного потенціалу; посилення енергетичної безпеки; забезпечення інформаційної безпеки держави; поглиблення інтеграційних взаємовідносин; підвищення рівня конкурентоспроможності держави з урахуванням національних інтересів за всіма складовими зовнішньоекономічної політики. Головна загроза економічній безпеці полягає у відсутності цілеспрямованої політики державного регулювання економічними процесами в контексті реалізації проголошених стратегій соціально-економічного розвитку країни. Визначальним у проведенні економічних реформ повинно стати поєднання прагматичної політики захисту національних інтересів з конструктивним курсом на зростання добробуту широких верств населення країни. У стратегічному плані економічну безпеку гарантує лише конкурентоспроможна економіка. Основне завдання держави в контексті забезпечення економічної безпеки - створення такого економічного, політичного та правового середовища й інституційної інфраструктури, які б стимулювали найбільш життєздатні підприємства, інвестиційні процеси, виробництво перспективних конкурентоспроможних товарів. Цей процес має супроводжуватися реалізацією низки заходів, серед яких найактуальнішими є: